Сподівання пана Канінгема

Сподівання пана Канінгема

П’ятниця, 25 вересня 2015 г.
Проглядів: 853
Підписатися на комментарі по RSS

«Драстуй люба наша Кейті!

Пише тобі мамка. А вірніше то наш Брайан пише, бо його святий отець ще під Різдво у науку до себе взяв. Як ти себе маєш – Кейті – у тамтому Ліверпулі? Чи добре робиться на фабриці? Чи не образять там порядну дівчину? Чи ти здорова? Чи добре їсиш?

У нас – Кейті-любонько – все добре. Тільки коза наша сіра була ногу забила як з даху гепнулася. А ще батько ваш троха на груди слабують відколи на день Святого Колума у рівчаку переночували. А в сусідів наче все гаразд. А ще О’Дойлову Мойру взяли до Великого Будинку на кухні допомагати. Так – Кейті-серденько – уперше за двайцять років Великий Будинок відкрили, бо їхнє молоде Лордство до нас економа з самого Лондону прислали. Бреннанова Бриджит його вже бачила. З лиця мужчина – казала – гарний, а який характером буде, ніхто й гадки не має. Та якось воно Божою волею вийде.

Бувай – Кейті-мила – здорова і Божебережи!».

 

***

 

«Вересня 12, 188Х року.

NN-голл, графство Мейо, Ірландія.

 

Ваша ясновельможносте!

Радий повідомити, що я вже спроможний переказати «чужим вітання берегам» (сподіваюся, Ваша високоповажність пробачить мені надмірну цю поетичність). Спішу запевнити Вас, що – попри всі дорожні негаразди – я дістався до Вашого маєтку у точно призначений для цього час. Одначе, не впевнений, чи вдасться зреалізувати усі наші cogita et visa настільки ж успішно. Стан маєтку цілком задовільний, але не всі землі обробляють належним чином, і настрої тутешнього люду не справили на мене пристойного враження. Усупереч зусиллям нашої Святої Церкви та місцевого пароха — превелебного Артура Стоуна – папська єресь пустила в цих краях міцні корені. А також пан Стоун попереджає, що мені доведеться мати справу із дикунськими звичаями та нечуваними забобонами. Разом з тим – маю надію – завзятість та сумлінність допоможуть мені побороти будь-які трудноти. Або, як казав інший поет, labor omnia vincit.

 

Із неперебутною шаною,

Ваш покірний служник

Арчибальд Канінгем, есквайр».

 

***

 

«Доброго тобі дня мила наша Кейті!

Пишу тобі оце швиденько, бо дядько Брендон поїде до тієї вашої Англії та зможе писульку цю тобі просто в руки передати.

Справи у нас – Кейті – незлецькі. От тільки через економа нового в усього села трохи муторно на душі. Нова мітла мести взялася, то подивимося чи не обламається. Картопляні городи йому наші не до вподоби, і як ми пшеничку та жито ростимо – також, а вже до озимих давно треба ставати, а як воно вийде ніхто ще не зна. О’Дойлова Мойра була попередила, що він щось таке дивне мостить. А що саме – сьогодні взнаємо, бо під вечір нас усіх на сходини кликано.

Ой – Кейті-рибонько! – встигаємо тоту цидулу дописати, бо дядько Брендон із батьком вашим та іншими чоловіками зараз у пабі радяться, що з економовими забаганками робити. Чоловік він справді поважний, статечний, а що на зріст невеличкий – то всяке бува. От тільки недобрий він – Кейті – і нічого про наші справи ще не розуміє. Розказав був як ми маємо поводитися, як і де сіяти, а потім видав таке, що й серце захололо. Бере й каже – Треба площу посівів розширити й за ручаєм усе розорати. За ручаєм – Кейті! Западину під Чорним Пагорбом! Малахольний прости Господи! Хто ж туди при своєму розумі соватися буде!

Та ти не зважай – Кейті-квітонько! Роби собі потроху, поводься гарно, про нас не забувай.

Бувай – Кейті – здорова й Божеборони!»

 

***

 

«Вересня 18, 188Х року.

NN-голл, графство Мейо, Ірландія.

 

Ясний пане графе!

Змушений вас попередити, що втілення в життя удосконалень, мною ретельно розпланованих, ризикує забаритися. Я вже писав у попередньому моєму листі, що з якоїсь загадкової причини частина Ваших земель стоїть під паром протягом майже півсотні років. На жаль, я не знайшов переконливого пояснення серед записів попередніх управителів, що так вірно слугували Вашому покійному батькові. Ані тутешні старости, ані шановний пан Стоун не допомогли мені розвіяти завісу таємниці над цими прикрими обставинами. І мислю я, що порада звернутися до тутешнього служника папського культу (маю Вас попередити, цей неповажний старець й досі живе на Ваших землях, хоч і не має церкви, де міг би служити – усе те через пряме розпорядження ще четвертого графа – Вашого поважного діда), не є гідною до виконання сучасною прогресивною людиною.

Тим не менш, варто зазначити, що місцевий люд є ще темнішим, аніж можна було б уявити мешканцю цивілізованого світу. Аби Ви змогли осягнути горизонти їхнього невігластва, мені достатньо переповісти лише одну історію. Гучна пиятика, яка відбулася в сільському пабі вчора, пояснюється тим, що якийсь ендемічний (перепрошую за недостатньо доречне використання цього слова, але до цієї ситуації воно пасує якнайкраще, бо в інших місцях такого не зустріти) дивак знайшов кошіль з золотими монетами. Громада одностайно вирішила, що статки ці загубили, перепрошую, феї. Якщо не помиляюся, в розповіді конюха фігурувало слово «Лепрекон». Maniae infinitae sunt species, – як казав магометанський мудрець. Та я зберігаю надію подолати спротив середовища якнайефективніше і найвигідніше для мого шанованого господаря.

Із нескінченною повагою,

Ваш вірний слуга

Арчибальд Канінгем, есквайр».

 

***

 

«Кейті-ластівко – не знаю, що тобі й гарне розповісти. Чи казав тобі дядько Брендон про те як Мойрин батько – старий Кевін О’Дойл – знайшов мішечок із золотом? Дивина – скажи ж – Кейті! У наших краях вважай вже років зо сто ніхто лепреконів не бачив, а тут такий дарунок! Та ти не думай, О’Дойл його не пропив – так, понадпивав трохи. А все через те, що Мойра робить у Великому Будинку, а там навіть на кухні почути всяке можна. Ох – Кейті-зіронько – боюся кепські наші справи. Ти ж знаєш, за ручай ніхто з наших працювати не піде. Отак новому економу все й доповіли. Ой як злостився пан Канінгем – страшне! Та йому вже навіть той англійський священик пояснив, що не можна на тому полі у затінку орати чи сіяти. Ще моя бабця пам’ятала, як той пагорб відкривавсь, куди туди простим людям пхатися! Та пан управитель ніц не слухає. То – боюся – буде в нас як у сусідів – привезуть шотландців, аби за нас робили, а ми залишимося проти зими голодними.

Та ти головне дбай про себе – Кейті-ягідко! Не переживай за нас, якось воно буде, Свята Діва охоронить».

 

***

 

«Вересня 27, 188Х року.

NN-голл, графство Мейо, Ірландія.

Мілорде!

І знову з прикрістю сповіщаю Вас, що змушений гаяти свій час та Ваше дорогоцінне терпіння, намагаючись впорядкувати дивні обставини навколо дальньої луки під так званим Чорним Пагорбом. Коли остаточно з’ясувалося, що немає жодної можливості достукатися до розуму та сумління Ваших орендарів, я спрямував свої скарги до представників влади. Одначе відповідь на мої протестації мене не задовольнила. Місцеві достойники запропонували вирішити проблему у звичний для них спосіб: завезти певну кількість більш лояльних робітників із Ольстера та не забути звернутися за допомогою до полковника N. Але думка про те, що примітивні пересуди можуть спричинити заворушення, приборкання яких потребуватиме допомоги військових, завдає мені великої прикрості. Адже подібна ситуація – пригадуючи нещодавні події поблизу – ризикує відбитися й на репутації Вашої Світлості. І – разом з тим – мені хотілося б уникнути настільки жорсткої конфронтації із Вашими підданими (чи пробачите мені таку сміливість формулювань?). Усе, що я міг би додати, вкладається в межі безсмертної формули: contra spem spero. І я дійсно маю сподівання, що зрілість розуму та схильність завжди використовувати науковий підхід допоможуть мені здолати всі перешкоди.

Із вдячністю за Ваше терпіння,

Ваш скромний прислужник

Арчибальд Канінгем, есквайр».

 

***

 

«Що ти там собі надумала – Кейтлін Патриція О’Дауд! Яка така Америка? Як в твою пусту голову могло таке прийти? Чи ти подумала про нас? Як ми без твоєї допомоги тут проживемо? Бо ти знаєш як мені важко із усією дрібнотою, а на батька вашого сподіватися марно! Не смій брати в голову оті дурниці, коли всім нам тут непереливки!

Ти – Кейті – метикувата виросла, маєш розуміти – не та часина зараз аби мрії мріяти. У нас тут діла йдуть по-чудернацькому. Пан економ – Мойра взнала – вже ходив до нашого святого отця Ліама – і про якусь чудасію питав. Мовляв чи погодились би наші сільські працювати, якби западину під пагорбом добряче освітити. Причинний він – Кейті – по-всьому видко! Як там освітити, коли сонце в той край навіть не зазирає? А навіть якщо й так – пам’ятаєш оповідки про те як троюрідний дідо Шон – на його честь ми нашого Шона охрестили – там вночі багаття запалив? Одне малесеньке багаття, а й тижня по тому прожити не зміг. Прости Господи! Нехай того англійського розумника Дикий Гон із собою забере, допоки він нас тут усіх не зурочив!

Бувай розумна – Кейті – та Божесхорони!»

 

***

«Жовтня 5, 188Х року.

NN-голл, графство Мейо, Ірландія.

 

Мій пане!

Щасливий, бо можу відрапортуватися про те, що наша забарна справа має вирішитися якнайкраще. Мені вдалося зв’язатися із товаришем в Оксфорді. Ніхто не шкодує більше за мене через те, що прикрі обставини змусили мене покинути навчання до скінчення курсу. Але не подумайте, Ваша Світлосте, що я нарікаю на веління Долі, яка скерувала мене на служіння Вашій родині! Тож, порадившись із товаришем, я взяв на себе сміливість розмістити замовлення в одній ліверпульській компанії. Усі креслення та калькуляції надсилаю Вам у цьому ж пакеті. Тішу себе думкою, що Ви із прихильністю поставитеся до моїх новаторських поривів.

Із надією на ухвалу,

Ваш лояльний служитель

Арчибальд Канінгем, есквайр».

 

 

«Кейті-голубонько – що ж ти так знічуєшся! Онде вся цидула твоя поплямована слізьми – хіба так можна! Не сумуй – любонько – не ти перша не ти остання дівка в такій біді! І не треба тобі та Америка, якось ми тут самі впораємося, а ти повертайся – нема чого робити в тому місті великому, де кожне добру дівчину образить та до гріха – прости Господи – доведе! То повертайся – Кейті-зозулько – і подивишся які у нас тут справи кояться.

А справи такі дивні, що й руки сиротами беруться як згадаю. Позатої суботи приїхали до Великого Будинку якісь іноземці. Хто такі не знаю, бо кажуть не по-нашому й не по-хранцузькому – ту мову я б впізнала. І щось вони на задньому дворі Будинку шаруділи собі тихесенько, вимірювали щось, аж потім почали будувати благеньку дерев’яну башточку із будою нагорі. А до тієї буди сходами якусь машинерію тягали. І сьогодні – пан економ проголосив – будуть ту машинерію випробувати. А ми маємо піти дивитися. Ото б краще собі торфу нарізали та де там! Тільки я сумліваюся, що як ту башточку спалити, вона десь там сильно світити буде.

Ой – Кейті-кицю – добре, що поштарі забарилися та я відправити листа не встигла! Сходили ми на ті випробування – страшне то було! Зібралися ми всі на задньому дворі та почали чекати. Аж якоїсь хвилі пан Канінгем рукою махнув – і все освітилося! Я не знаю що то за противні Богові наука чи чари – Кейті – але на тому дворі як сонце загорілося! Нелюдське сонце – Кейті – неправильне – бо не червоне чи жовте як вогонь чи розжарене залізо, а біліше за сніг. І горить воно так яскраво, що ледь очі не повипалювало. Ой – Кейті – не на добро те друге сонце у наших краях. Буде біда».

 

***

 

«Жовтня 21, 188Х року.

NN-голл, графство Мейо, Ірландія.

 

Пресвітлий пане графе!

Нарешті з усією можливою інспірацією доповідаю, що справа наша зрушилася з мертвої точки. Заявку мою ліверпульці виконали раніше за домовлене, також вони змогли надіслати й німецьких спеціалістів. Сьогодні вдалося провести польові випробування нашого проекту. Конструкція виправдала себе: башта легко збирається й придатна для транспортування, а яскравість джерела світла – вища за будь-які сподівання. Хто би міг собі уявити, що звичайне вугілля може набути такої дивовижної форми! Ніколи ще шлях a potentia ad actum не був настільки тернистим, а результат – настільки блискучим, перепрошую Вашу Світлість за цю хлоп’ячу зухвалість! Сподіваюся, найближчими днями (якщо погода буде до нас прихильною) мої люди зможуть змонтувати агрегат під Чорним Пагорбом. А коли вічні сутінки розвіються, навряд чи хтось відмовиться працювати серед білого (Божою милістю та зусиллям науки!) дня.

Із радісним завзяттям,

Ваш відданий поплічник

Арчибальд Канінгем, есквайр».

 

***

 

«Ох – Кейті-золотко – найчорніший наш день настав. Та ми до нього готуємося добряче. Як дурненький економ проголосив, коли саме він своє сонце в западині палити буде – усе село здригнулося. День він цей наче навмисно обрав, але ж одразу було зрозуміло, що Бог йому того зухвальства не пробачить. А Ті – й поготів не подарують.

Звісно всі могли б від походу відкараскатися, але чоловіки зібралися й вирішили – підемо в поля. З учорашнього ранку в кожному домі віск плавлять та ллють, а ще й пов’язки на очі плетуть. А я до воску не беруся – та й нема в нас його. Я собі дома лишуся та пироги пектиму. Якщо тісто глевке замісити – воно мені та малечі згодиться вуха заліпляти незгірше за той їхній віск.

Ой добре – Кейті – що ти не встигла повернутися. Я за нас не боюся, але краще щоб ти – чи то вже писати ви? – залишалися у безпеці. Бо ніхто ще проти природи та правил так не йшов як це прокляття на наші голови. Молися за нас – Кейті-бусинко! – й обережуть вас всі Святі!»

 

***

 

«Листопада 2, 188Х року.

NN-голл, графство Мейо, Ірландія.

 

Мій вельмишановний господарю!

Із соромом повідомляю, що стан мого здоров’я завадив вчасно розповісти Вам про результати мого натхненного експерименту. Але наразі я вже почуваюся краще й поспішаю виправити цю прикру недбалість.

Отже, як і планувалося, ми встигли відбудувати усю конструкцію у відведений для того термін. Наша операція розпочалася третього дня. Погода над нами не змилостивилася, дощ падав вже зрання, та й по обіді ситуація не покращилась. Проте, на мій подив, на дальнє поле завітали майже всі дорослі чоловіки околиць. Навряд чи Ви можете уявити (перепрошую за цю зарозумілість відчайдуха) мою радість, коли я зрозумів, що спокійне ставлення та вірний науковий підхід здатні перемогти будь-які забобони навіть в найтемнішому народі! І хоча поводилися селяни дивно (й ніхто не відреагував належним чином на моє підбадьорливе Audentes fortuna juvat!), я ані на мить не сумнівався в успіху своєї затії.

Перед тим, як ми увімкнули лампу, зібралась справжня гроза. Розжарені блискавки ніби вітали свою молодшу рукотворну сестрицю! Я ніколи не бачив нічого прекраснішого за ту мить, коли небо й земля водночас спалахнули сліпучим білим світлом! Боягузи-ірландці підготувалися до того дивним чином – вони прикрили очі товстими пов’язками, а хтось (як мені здалося) настільки перелякався грому, що позатикав собі вуха. Та я не збирався втрачати жодної секунди цього приголомшливого видовища! Хоча, можливо, заблокувати слух було й не найгіршою ідеєю. Склалося враження, що потік світла, скерований на посічений бурями схил пагорбу, розтривожив тамтешніх постійних мешканців. Одразу по тому, як ми увімкнули агрегат, над пагорбом піднялася безформна темна хмара, що попрямувала у наш бік. Імовірно, то був якийсь специфічний місцевий вид кажанів. Присягаюся, я ніколи не чув настільки пронизливого вереску! І оскільки погода не сприяла проведенню будь-яких робіт, невдовзі ми вимкнули лампу й полишили чорних друзів напризволяще. На жаль, чіпка застуда поки що не дає мені можливості продовжити роботи, але я впевнений, що найближчими днями повернуся…

 

/писано іншою рукою/

 

Листопада 6, 188Х року.

Ясновельможний наш пане!

Маю сповісти Вас, що управитель NN-голлу пан Арчибальд Канінгем спочив сьогодні вічним сном, не витримавши боротьби зі злою хворобою легенів. На превеликий жаль, пан Канінгем не встиг залишити по собі жодного наказу. Тож ваш покірний слуга взяв на себе сміливість призупинити реалізацію всіх проектів шанованого небіжчика та розрахуватися із командою німецьких інженерів, що прибули з Ліверпуля. Надсилаю Вам усі записи цієї світлої голови, які б допомогли Вам зорієнтуватися в ситуації, що тут склалася. Проте насмілююсь дати Вам пораду не обійти увагою землі під Чорним Пагорбом. Місцеві мешканці категорично відмовляються обробляти цю ділянку через сміховинну впевненість у тому, що там живе примарна потвора-плакальниця, звана в Ірландії банши. Не поділяючи тутешніх забобонів, все ж таки схиляюся до думки, що заради загального спокою іноді варто потурати деяким забаганкам темних голів. На жаль, пан Канінгем цієї концепції не дотримувався. І тим важливіше почути Вашу думку щодо подібних обставин. Із нетерпінням очікуючи на Ваші наступні розпорядження,

щиро Ваш,

превелебний Артур Стоун».

 

 

 

 

Додаток. Любі серцю пана Канінгема латинські вислови.

 

A potentia ad actum – Від можливого до дійсного.

Audentes fortuna juvat – Фортуна вітає сміливців.

Cogita et visa – Задуми та наміри.

Сontra spem spero – Без надії сподіваюся.

Labor omnia vincit — Праця все перемагає.

Maniae infinitae sunt species – Нескінченні різновиди безумства.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>