Презентація конкурсу україномовного фантастичного оповідання «Зоряна фортеця» (стенограма)

Презентація конкурсу україномовного фантастичного оповідання «Зоряна фортеця» (стенограма)

Середа, 17 листопада 2010 г.
Рубрика: Новини проекту
Проглядів: 1465
Підписатися на комментарі по RSS

Презентація конкурсу україномовного фантастичного оповідання «Зоряна фортеця»

(Дні фантастики в м. Києві, 11 листопада 2010 року)

Файл із текстом

Олег Сілін: Пані та панове, радий вітати у нашій імпровізованій кав’ярні «Зоряна фортеця». Мене звуть Олег, це – Сергій Торенко, за мною – Зіпа. Ми всі проводимо мережевий конкурс «Зоряна фортеця». Що це таке? Це конкурс який присвячений такому жанру як «фантастика» українською мовою. Чому саме фантастика? Ми вважаємо, що саме цей жанр літератури буде найбільш потребований в XXI столітті. Чому українською мовою? Тому що російською мовою зараз пишуть і друкують досить багато.

Сергій Торенко: Є чимало саме російськомовних мережевих конкурсів. Згадаємо ту саму легендарну історичну «Грєлку», ну і багато інших.

Олег Сілін: Тобто ми не ставимо завдання культурно-просвітницької місії, як це роблять наші попередні колеги (мова про презентацію літературного об’єднання «Кобзар»). Ми працюємо у своєму «жанрі». Для того щоб ви не дуже сумували, ми вирішили зробити нашу презентацію у вигляді сесії «питання-відповідь». Деякі питання нам ставлять впродовж двох років, якими ми займаємось конкурсом. Ці питання нам зачитає наша «зоряна» помічниця Олена. Просимо.

З залу: (рос.) Часто задаваемые вопросы.

Олена: Доброго дня усім. Розпочнемо з першого. Коли був створений конкурс?

Олег Сілін: Конкурс був створений у 2008 році. У кав’ярні.

(сміх у залі)

Олег Сілін: Детальніше про це може розповісти Сергій та Зіпа. Оскільки ця ідея спочатку виникла у них.

Сергій Торенко: Навесні 2008 року була чергова хвиля закриття книжкових магазинів. Якщо хто пам’ятає був пікет біля магазину «Знання» на Хрещатику. З Зіпою ми були знайомі досить давно і зустрілися на цьому пікеті. Попікетували та й пішли в кав’ярню. Не тільки там була кава, звичайно. Пішла розмова: потрібно створити літературний конкурс, саме україномовний, саме фантастичного оповідання. І впродовж півроку ця ідея сформувалась в такий більш-менш завершений проект. І восени 2008 року ми провели перший конкурс, і на Днях фантастики-2008 вручили перші призи.

Олена: Яка мета конкурсу?

Олег Сілін: Про мету конкурсу я трошки вже розповів, трошки вже Сергій відповів. По-перше, це створення української фантастичної прози. Оскільки ми всі добре знаємо, що в сучасній українській літературі є таке поняття як «химерна проза», яка, взагалі-то, є фантастикою, але про це усі мовчать. Ми хочемо щоб про фантастику говорили вголос. Це по-перше. А по-друге, ми хочемо щоб створилась така соціальна мережа авторів, які не бояться писати фантастику, які знайомі з кращими зразками фантастики, як нашої, я маю на увазі і українську фантастику, і російську, так і світової. Авторів, які пишуть без відриву від усього світу. І, по-третє, це – наша відповідь російськомовним мережевим конкурсам, оскільки, коли ми починали, таких конкурсів в ua-net’і ще не було. Саме так!

Олена: Чому ви обрали назву «Зоряна фортеця»?

Олег Сілін: Це дуже просте питання! Два жанри які найбільш популярні у фантастиці. Це наукова фантастика, тобто не тільки НФ-відродження, а ще є і космоопера – Люк Скайволкер… Біжить. Тобто – зорі. І фентезі. Тобто, коли орди орків ідуть брати якусь фортецю. О! Фортеця! Так і з’явилось: «Зоряна фортеця».

Олена: Які саме оповідання приймаються на конкурс?

Сергій Торенко: Правила для кожного конкурсу свої. Ну, звичайно ми беремо тексти обсягом до півтора-двох авторських листів (60-80 тисяч символів). Вимога до текстів одна: фантастика і якісна українська мова. Координатори конкурсу не відслідковують відповідність тексту заданій темі, це вже мають зробити читачі своїми оцінками. Тому досить часто у коментарях зустрічається: «Це зовсім не відповідає поточній темі». Ну то не оцінюйте саме цей твір.

Олег Сілін: Ще додам, що ми намагаємося змусити авторів писати нові оповідання під кожний конкурс, тому вимагаємо, щоб конкурсні оповідання раніше не друкувалися і навіть не з’являлися у мережі інтернет.

Сергій Торенко: В ідеалі, це має бути оповідання, що написано саме для конкурсу. Але це, звичайно, «сферична Земля у вакуумі».

Олена: Скільки триває конкурс?

Сергій Торенко: Прийом робіт триває шість-вісім тижнів, плюс один-два тижня на голосування. Згідно правил, у нас є два тури голосування, але за п’ять конкурсів до двох турів жодного разу не доходило. Два тури мають сенс коли оповідань на конкурсі більше тридцяти. У нас тридцять це якась магічна межа. Рівно тридцять – жодного разу більше.

Олег Сілін: Ще додам, що ми не змушуємо авторів швидко-швидко писати. Як це на конкурсах 48 годин, чи три дні, чи навіть тиждень. Якщо людині потрібно подумати, поміркувати над своїм оповіданням, потім прочитати, вичитати. І надіслати нам вже якісний текст. Тому ми і визначили такі широкі терміни. Але, все одно, знаходяться кожного разу автори, які надсилають роботи в останню мить.

Сергій Торенко: Із загального об’єму десь відсотків 25-30 надходять у останні два дні, з яких половина надходить у останню ніч. Доводиться до опівночі сидіти перед монітором – видивлятися чи ще хтось не написав… «Талантіще». І якщо вже мова пішла про строки. Наступний конкурс… Нагородження ми плануємо провести на квітневому «Порталі», тобто розпочнемо прийом робіт орієнтовно в середині січня. Докладніше буде на сайті. Слідкуйте за оновленнями.

Олена: Існує стереотип, що інтернет-конкурс це така система: «приведи більше друзів та вигравай». Чому так?

Олег Сілін: Тому що це – стереотип.

(сміх у залі)

Олег Сілін: Ні, насправді, ми добре знаємо що, наприклад, на фотоконкурсах часто-густо трапляється: «Проголосуйте за мене, от у мене такий гарний кадр!», у нашому випадку: «у мене таке гарне оповідання!». У нас такого не буває і не буде. Тому що, по-перше, у нас конкурс анонімний – голосують не за ім’я автора, а за текст. Оскільки ми дуже добре знаємо, що людині з якою пив коньяк, там пив каву… Он – Федір Березін. І якось соромно підійти і сказати: «Федору, ну що це ти за книжку написав?» чи «Що це ти за оповідання написав?»

Григорій Панченко: (рос.) Он участвовал в вашем конкурсе?

Олег Сілін: Ні.

Сергій Торенко: (рос.) Бог миловал.

Олег Сілін: Але це було б цікаво.

Федір Березін: (рос.) Как раз хотел спросить. По поводу полной инвалидности мозга, можно участвовать на «российской мове».

(сміх у залі)

Олег Сілін: Федоре, навіть для тебе – ні.

Федір Березін: (рос.) Вот так вот.

Олег Сілін: Тобто конкурс анонімний, оцінюється лише текст. Система оцінювання у нас така, що кожен автор має проранжувати п’ять оповідань зверху до низу. Тобто перше місце за його ранжиром отримує 10 балів, далі – 8-6-4-2. Переможець визначається лише сумою одержаних балів. Якщо балів порівну, то вступають у гру додаткові параметри, як кількість перших місць і таке інше. Тобто система голосування націлена саме на відбір текстів, а не імен і людей, у яких багато інтернет-друзів.

Сергій Торенко: Але і анонімний автор не може привести багато своїх друзів, які б за нього голосували, оскільки голосують виключно учасники конкурсу, тобто – конкуренти.

Григорій Панченко: (рос.) И слабое звено?

Сергій Торенко: (рос.) «Слабое звено» уже в комментариях разворачивается.

Михайло Зіпунов: Дійсно такий мотив інколи буває, але, як свідчить досвід мережевих конкурсів, це майже ніколи не спрацьовує. Бо якщо людина відчуває себе автором, їй потрібно мати виключно якісний текст. Якщо людина талановита і бажає досягти вершин, їй не знадобляться такі методи, а її текст і так вийде на перші місця. А якщо текст поганий, то якими б шляхами не користувалися, то не переможе вона у конкурсі. Талановиті люди переможуть і без схеми «слабкої ланки».

Олег Сілін: І ще одне доповнення. За своє оповідання автор ніколи не голосує.

Олена: Тобто судді – це учасники?

Олег Сілін: Судді це учасники. Ми знаємо, що демократія – це поганий устрій, але кращого поки що немає.

Олена: Що саме дає участь у конкурсі?

Олег Сілін: Що дає участь у конкурсі? Вона, перш за все, дає можливість творчого спілкування, коли людина не вариться у своєму котлі, коли людина обмінюється досвідом із своїми колегами, коли взагалі відчуває, що щось таке відбувається, бачить, що цю фантастику і пишуть, і читають, її оцінюють, вона – існує. Це дуже добре.

Олена: А перемога у конкурсі?

Олег Сілін: А от про перемогу… Ми просимо вийти Юліану Лебединську. Будь ласка!

(оплески)

Олег Сілні: Розповідай нам, що дає перемога.

Сергій Торенко: Наш золотий дубль!

Юліана Лебединська: Дякую.

Олег Сілін: Що тобі дала перемога?

Юліана Лебединська: Перемога завжди щось дає. Як мінімум це самовідчуття. Ось – ти змогла, ти – краща! Краще когось… Чи просто краща. Взагалі для мене «Фортеця» була експериментом, бо я не дуже добре володію українською мовою, якщо чесно. Але спробувала, навіть перемогла і хочу сказати: більше я не граю і не гратиму, тому що, як то кажуть, дорогу молодим. І я сподіваюсь що ці «молоді» будуть достойні… Ну, от. Все.

Сергій Торенко: Свіжа кров нам потрібна. Тому що, майже завжди одні і ті самі автори, а свіжа кров нам дуже потрібна.

З залу: (рос.) Что за упырские мысли (нерозбірливо)

Олег Сілін: Свіжа кров нам потрібна. Дякую, Юліано.

Аріта: То може і призи у вас є?

Олег Сілін: (до Михайла Зіпунова) У нас є призи?

Михайло Зіпунов: Звичайно! Нашим призерам ми вручаємо урочисто гарненький дипломчик. Диплом з прізвищем-ім’ям, можна самому читати перед сном, друзям показувати…

Олег Сілін: Повісити на стінку і казати: «Дивися, бабусю, я - письменник».

Михайло Зіпунов: По друге, переможець отримує головний приз іменну футболку.

Олег Сілін: (показуючи на свою футболку) Такого зразка.

Михайло Зіпунов: На якій знову ж таки вказано ім’я-прізвище. І тексти призерів рекомендуються до друку в журналах УФО (Український фантастичний оглядач) і РФ (Реальність фантастики). Творчі колективи цих журналів нас підтримують.

Аріта: Тобто, твори публікуються?

Олег Сілін: Тобто твори публікуються! І Радій Радутний нам трошечки про це розповість. Прошу! Радій Радутний – головний редактор журналу УФО.

(оплески)

Радій Радутний: По перше, я щиро вдячний хлопцям за той конкурс, який вони створили. Я дуже невдячний, що дехто заявляє, мовляв, я тут більше не граю. Я сподіваюся це була така дуже попередня заява, її буде переглянуто.

Олег Сілін: Можливо, вона просто напише до журналу?

Тетяна Кохановська: Може, на ювілей зробите конкурс переможців?

Олег Сілін: Через три роки – подивимось. Добре. Слово Радію.

Радій Радутний: Конкурс – це унікальна нагода для редакції побачити усе з іншої точки зору. Колектив редакції – це теж люди. Усі вони мають свою власну думку, якісь свої переконання, свої уявлення про якість літератури. Часто ці уявлення не співпадають з думкою читачів. Редактори – це люди які багато читають, розумієте, вони дивляться професійним оком, бачать – тут помилка, тут ще, тут ще, і в результаті хороше оповідання може пройти повз погляд редактора просто з технічних причин. Або не подобається йому прізвище автора, або текст не форматований, шрифт не той в тексті, або ще щось. Буває. А конкурс це, перш за все, об’єктивність. Я маю на увазі самосудний конкурс, без журі. За те що затинаюсь, прошу дякувати цим товаришам, які мені набухали бренді в каву.

(сміх у залі)

Радій Радутний: Самосудний конкурс це, перш за все, об’єктивність. Якщо оповідання пройшло на самосудному конкурсі, то воно гарантовано непогане. Може у цій системі є недоліки. Інколи голосують за принципом «а дай-но я проголосую за когось слабенького». Але більшість учасників голосують нормально і у фінал виходять добрі хороші міцні такі оповідання. Зрозуміло, що якесь занадто вже хороше може й не пройти. На цей випадок існує редакція, яка моніторить увесь цей конкурс, активно коментує його. За що відповідно активно коментують редакцію… Не скажу якими словами. Як на мене, виходить досить непоганий формат співпраці і сподіваюсь він буде продовжений і надалі.

Михайло Зіпунов: Одну хвилиночку. Поки Радій не пішов, прошу зафіксувати. Радій Радутний – він один.

Олег Сілін: А це – організатори «Зоряної фортеці», окремо. Оскільки у інтернетах бродять чутки, що ось ці три організатори це клони пана Радутного.

Радій Радутний: Так і є! Я підтверджую. Між іншим, що значить мене «небагато»? Сто сім кілограмів!

Олег Сілін: Дякую, пане Радію. Оповідання наших учасників, в тому числі, є у цьому журналі (показує журнал УФО №2(12)2010). Журнали УФО можете придбати на стенді Реальності фантастики.

Аріта: Ви проводите майстер-клас. А навіщо?

Олег Сілін: До речі, це питання сформульовано саме таким чином, бо коли ми вперше додумались про майстер-клас, нас питали: «О! Майстер-клас… А що це таке?». Майстер-клас – дуже гарний формат виховання нових авторів. Перший майстер-клас ми провели цього року, у квітні на «Порталі». Нашим майстром була відома письменниця Марія Галіна. Тоді у нас було вісім учасників і ми дуже добре, протягом майже трьох годин поспілкувались про усілякі негаразди, які трапляються в оповіданнях молодих, може і не завжди тілом, але духом, авторів.

Сергій Торенко: І, взагалі, конкурс… Ну конкурс на той момент існував більше року. Виникла потреба якось розширюватись. Не зважаючи на те, що ми перші і одні з небагатьох конкурсів україномовного фантастичного оповідання, треба щось якось вище. І ми потихеньку пробуємо переходити на новий рівень – на рівень літературної майстерні. Перший крок – це, ось, майстер-клас.

Олег Сілін: Майстер-класи ми плануємо проводити і надалі. Тобто кожний конкурс, в ідеалі, має завершуватися майстер-класом. До речі, другий майстер-клас під керівництвом Іллі Стронґовського пройде у цю суботу, о 10.30 у цій аудиторії. Вхід вільний, усі бажаючі можуть прийти і послухати. Якщо навесні ми говорили про фантастичний твір саме як фантастику, тобто як писати фантастику, то цього разу ми поговоримо про те як писати, тобто про мову, як головний інструмент письменника.

Аріта: Ви з кимось співпрацюєте?

Олег Сілін: Звичайно! Як ми можемо не співпрацювати…

Аріта: Будь ласка, список поіменно.

Олег Сілін: По перше, це оргкомітети конвентів «Портал» та «Дні фантастики», по друге, це редакція журналу «УФО», редакція журналу «РФ», ми також співпрацюємо з літературним журналом «Дніпро». Оскільки я знаю, що редакція журналу Дніпро вважає конкурсні оповідання чимось більшим, ніж просто «химерна проза»… Але, все одно, наші анонси виходять у журналі «Дніпро». Надалі ми плануємо ще мабуть з «Кобзарями» співпрацювати. Також виходять наші оголошення на Фантлабі, тобто Лабораторія фантастики (до речі у них завтра презентація) також представлена і ще кілька слів ми скажемо буквально через дві-три хвилини.

Григорій Панченко: (рос) В таком случае у меня вопрос. Вот одна из участниц сказала, что она больше не играет. А вообще у вас велико пересечение авторов участвовавших в прошлых конкурсах?

Олег Сілін: Десь 40-60 відсотків.

Сергій Торенко: (рос) Поэтому и требуем новой крови.

Юліана Лебединська: Я іду з конкурсу не тому що у конкурсі щось погане…

Григорій Панченко: (рос) Это не к Вам был вопрос, а к организаторам.

Олег Сілін: Григорію, взагалі це не дуже добре. З іншого боку у нас є автори, які постійно щось пишуть і яких ми маємо проштовхувати. Тобто це добре.

Аріта: Що ви плануєте далі робити? Мені б дуже хотілося спитати: (рос) «Ваши творческие планы?»

Олег Сілін: Ще конкурс. Нові конкурси, нові майстер-класи і ще один проект. Це буде у нас студія рецензій. Оскільки фантастику потрібно не лише правильно писати, а ще й правильно читати і вірно її оцінювати. Про студію рецензій нам розповість Тетяна Кохановська, керівник молодіжної редакції «Теза» та рецензент конкурсу «Коронація слова».

(оплески)

Тетяна Кохановська: Всім привіт. Отже, якщо усе складеться добре, то це теж буде не один раз, а багатотуровий конкурс, як і «Зоряна фортеця». Це буде таке критичне відгалуження від конкурсного мейнстріму. Чому «Зоряна фортеця» представила таку пропозицію? Перше міркування таке: фантастику потрібно правильно читати, бо написання рецензій дисциплінує читача, змушує його відрефлексувати чіткіше, глибше прочитаний твір. Врешті-решт, іде на користь йому як автору і, безперечно, іде на користь як читачеві. Інший чинник, чому цей конкурс вважається важливим для «Зоряної фортеці», це… Ну ви бачите, що сучасна україномовна література переживає бурхливого росту, вона збільшується кількісно, сподіваюсь, що збільшується якісно і розгалужується по жанрах. Серед тих жанрів що формуються в українській літературі прийшла черга фантастики. Тим більш, що фантастика, а здебільшого фентезі, для української літератури не чужа. Та ж таки, химерна проза. То є мабуть що гібрид між магічним реалізмом і фентезі у класичному розумінні. Але колись якісь жанр, якась літературна течія формується, вона потребує інформаційного кола довкола себе. Тобто рефлексії читача. Тому «Зоряна фортеця» ставить перед собою задачу виховати кваліфікованого читача. Тобто, власне аналог такого явища як «фендом». Знаєте? Професійний читач. Бо інакше, якщо не відбувається рефлексія, то розвиток самої літератури уповільнюється. Ну і суто практично, я можу сказати з власного досвіду, як керівника відділу редакції, майданчиків для публікації бодай мережевої – багато. Рецензії є де друкувати, і, насправді, пристойна кількість літературних сайтів існує тепер. Вони відчувають значний брак контенту, тобто якісних рецензій. Ну, добре! Чому це добра справа і треба її робити – про це мабуть достатньо. Тепер – яким чином. На пробу ми пропонуємо у першому турі абсолютно вільний формат «Улюблена книжка». Байдуже, виходила вона російською, чи українською, байдуже хто автор. Улюблена фантастична книжка. Так щоб почати розмову. Потім у наступних турах, мабуть, ускладнимо умови участі. Або по книжках, або по жанрах – то вирішимо. Незабаром ми викладемо…

Олег Сілін: Оголошення на сайті «Зоряної фортеці».

Тетяна Кохановська: Разом з оголошенням таке коротеньке «дадзібао» як писати ідеальну рецензію. Мабуть тепер не будемо забирати час. Тож дякую. Якщо немає питань – я повертаюсь.

Олег Сілін: Дякую, Тетяно.

(оплески)

Олег Сілін: Питання які нам ставили протягом двох років – у нас вичерпано. Які питання у вас до нас ще є? Будь ласка.

Григорій Панченко: (рос.) Вопрос скорее к Татьяне Кохановской. Так что? Получается что украиноязычного фендома сейчас нет? Фактически, вы только собираетесь его создать.

Тетяна Кохановська: (рос) Нет.

Григорій Панченко: (рос) Не собираетесь? Или нет?

Тетяна Кохановска: Не зовсім. Його не нема, він просто не відокремився. Він існує всередині фендома загального, бо фендом – це інтернаціональне явище. Немає комунікативного поля навколо україномовної фантастики. Я, там де журі цих конкурсів загальнолітературних, стикаюсь з тим що фантастики пишуть більше і більше кожен рік. І дуже відчутно що автори перебувають поза інформаційним полем, а рецензії які з боку, даруйте, «сучукрліт», ті хто в темі знають, що сучукрліт це вітчизняна назва «мейнстріму», ці рецензії відрізняються браком термінології понятійного ряду, коротше.

Сергій Торенко: Непрофесійні…

Тетяна Кохановска: З того боку рецензенти – не в темі. І треба лакуну цю заповнити, бо недобре мати лакуну… Тобто фендом є. А це хто власне? (показує на організаторів «Зоряної фортеці»)

Григорій Панченко: Це весь фендом?

Тетяна Кохановська: Ні!

З залу: Тетяно, питання. Ви казали книга може бути і російською, і українською. А рецензія?

Тетяна Кохановська: Рецензія тільки українською мовою. Бо, люди, якщо ми опікуємось вже українською фантастикою, то давайте розвивати свій інструментарій, тобто мову.

З залу: І українська фантастика?

Олег Сілін: Ні.

Тетяна Кохановська: Будь яка книга прочитана Вами у житті.

Радій Радутний: Ще запитаннячко. Чи буде цей конкурс більш відкритим, ніж «Коронація слова»? Бо туди посилаєш – воно невідомо куди…

Тетяна Кохановська: Це ж «Фортеця». Конкурс рецензій проходитиме на «фортечних» засадах. Власне, я повинна виступити майстром на першому турі, а потім, ну як куратором. Так?

Олег Сілін: Як куратором.

Тетяна Кохановська: Або іншого майстра знайти. Сподіваюся на допомогу. От Володя Ларіонов – може він колись долучиться, у якості майстра. Тобто щоб ця робота допомагала людям розвивати майстерність. Бо рецензенту треба так само розписуватися, як і письменнику.

Сергій Торенко: Ще питання?

Григорій Панченко: (рос) Можно ещё вопросик под конец. Ну вот, ребята, при всей симпатии, могу ли я сказать что даже 50 участников, тем более при минимум сорокапроцентном повторе… Это не конкурс, вообще. И когда оно проходит в пятый раз не больше тридцати – это, в общем-то, приговор. Может вам последовать відомой украинской фразе…

Михайло Зіпунов: Боріться і поборете!

Гргорій Панченко: Не втрачайте, куме, сили – опускайтеся на дно.

Тетяна Кохановська: То вже філософське питання щодо конкурсу. Навіщо він потрібен?

Радій Радутний: (рос) Гриша, отвечу еврейской фразой: «Не дождётесь».

(сміх, оплески)

Юліана Лебединська: (рос) Можно? Я хочу рассказать одну притчу. В принципе, она старая-известная, но в тему. Да, очень кратко. Мальчик на берегу бросает морских звёзд в воду. Прохожий спрашивает: «Что ты делаешь? Ты никогда не спасёшь их всех». Мальчик берёт одну звезду и говорит: «Я могу много сделать для этой одной звезды». Вот и ответ.

Олег Сілін: Якщо у нас з’явиться три добрих, «важких» у літературному плані фантастів, які пишуть українською мовою, це буде наша маленька перемога. На цьому наш час вичерпано, ще, здається, хвилин десять тому. Дякуємо за увагу.

Сергій Торенко: Поки ми збираємося, зацікавлені підходьте, беріть візитки. Тут є наша адреса.

Олег Сілін: Здається, ще залишилась кава.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>