Правдива історія польоту «Венери-1»

Правдива історія польоту «Венери-1»

П’ятниця, 7 березня 2014 г.
Проглядів: 2198
Підписатися на комментарі по RSS

У науковому світі давно вже точилося багато розмов про знаменну для людства подію – подорож на астроплані до Венери трьох відважних землян. Вони привезли чимало цікавих матеріалів, які викликали бурхливу дискусію. З новою силою здійнявся буревій обговорення, коли науковці отримали новітні дані про Венеру і космічний простір. Говорили про грубу фальсифікацію, про нахабний обман вченої спільноти та й усіх рядових громадян. З іншого боку, звідки у мандрівників взялися численні фотоматеріали, котрі вражали достовірністю? А таємничі хімічні елементи з Венери, до цього часу не виявлені на Землі?

Безпосередні учасники експедиції вперто мовчали й навіть не намагалися спростувати агресивні закиди журналістів. Лише нещодавно, коли ажіотаж навколо інциденту трохи вщух, вдалося отримати таємні нотатки академіка Риндіна про давно минулі події. Перед вами – правдива історія першого міжпланетного польоту на астроплані «Венера-1», яку ми, для кращого сприйняття, подаємо у художній формі.

***

– Що це?

Ван Лун не відповів. Він, плавно перебираючи руками петлі на стінах, рухався до ніші, у якій містилися скафандри. Зараз китаєць нагадував хижака, що підкрадається до здобичі. Невагомість ще добряче бентежила бувалого мандрівника, але той намагався зберігати спокій. За маневрами професора уважно спостерігали капітан астроплана, академік Микола Петрович Риндін, та геолог Вадим Сокіл.

Ось Ван Лун досяг місця, звідки долинули дивні звуки, натиснув кнопку. Дверцята ніші ковзнули вниз і…

– Що це? – знову вигукнув Сокіл, і, не розрахувавши руху, відлетів аж під стелю. Звідти перелякано витріщився на дивовижу, що плавно вибиралася з ніші.

Створіння мало жахливий вигляд. Велика пласка голова, з-під випуклих надбрівних дуг уважно дивилися такі ж випуклі круглі чорні очиці. Широкий рот, заповнений різними за розмірами зубами, увінчували два довгі чи то вуса, чи то мацаки. З рукавів синього комбінезона, котрий натягло це диво, стирчали кошлаті лапи з широкими кігтями, що чимось скидалися на потворну гребінку.

Панцерник з головою рака – ось кого нагадував таємничий незнайомець!

– Мана! – вигукнув Сокіл. – Ми всі маримо чи втрачаємо розум! Це дія космічного випромінювання! Миколо Петровичу, Ване, що робити?!

– Спокійно, шановні колеги, спокійно! – проскрипів гість, виставивши наперед свої «грабки». – Я науковець, як і ви. Були неприємності з транспортом. Багато неприємностей. Довелося затриматися на вашій планеті. Вдалося пробратися на «Венеру-1». До речі, маєте проблему з орбітою, човник зносить у відкритий космос.

Мандрівники завмерли. Це чудисько говорить! Людською мовою!

Академік Риндін, як керівник експедиції, другим опанував себе. Першим це зробив Ван Лун, але китаєць вирішив про всяк випадок помовчати.

– Ми й повинні іти у відкритий космос, – повідомив Микола Петрович. – Це астроплан, і його шлях пролягає до нашої сусідки – планети Венери. У нас важлива наукова місія. А з вашої вини ми дійсно матимемо проблеми з траєкторією. Бо отримали зайвий вантаж.

– І чим, до речі, будемо вас годувати? – підключився до бесіди Ван Лун. – Запас харчів розрахований на трьох членів екіпажу. Організатори польоту не передбачили існування надміру експансивних прибульців.

– Все не так страшно. Важу я небагато, їм мало, можу взагалі впасти в анабіоз. Мене скоро звідси заберуть. З орбіти це робити значно легше, ніж з поверхні планети. Курс відкоригувати – не проблема. Я добре знаю навігацію. Ми – талановита раса. Бачите, як добре володію вашою мовою? Мої інтереси – розвиток науки на Землі. Маєте прогрес! До речі, чому зібралися саме на Венеру?

– О, це почесна й важлива місія, – повторив улюблену фразу академік Риндін і відразу прибрав вигляду професійного доповідача. – Ми повинні знайти на молодій планеті унікальний хімічний елемент – ультразолото, який допоможе боротися з корозією і сприятиме економічному прогресу людства. Можливість існування такого елементу передбачили провідні хіміки багатьох держав світу. Можливо, ультразолото є й на Землі, але його поклади незначні чи ховаються надто глибоко для ефективної розробки. Ми вважаємо – на Венері цей метал надзвичайно поширений.

– А ще – на Венері повинна бути унікальна флора і фауна юрського періоду. Ми там побачимо живих динозаврів. Диплодоків, цератозаврів! А я мрію зловити археоптерикса. Уявляєте, скільки нової інформації отримає людство?!

«Панцерник» виглядав здивованим, наскільки це можна сказати про чужу форму життя. Його очі, здавалося, готові були вилізти з орбіт. Ось чудисько втупилося у Ван Луна, ніби сподіваючись почути ще одну версію причин польоту.

Професор Ван не спішив говорити. Він взагалі, не любив поспішати. Ховаючи руки за спиною, китаєць перевіряв, чи заряджений пістолет. Втім, не варто було покладатися на пневматику проти такого монстра. А надійна автоматична гвинтівка та атомітні гранати зараз на складі. Хто сподівався, що потреба у бойовій зброї виникне ще до прильоту на Венеру? «Що ж, доведеться діяти дипломатичним шляхом», – вирішив нарешті Лун:

– Я енергетик і турбуюся ще про безпеку експедиції. От ви, шановний, як сюди потрапили? Навколо астроплана була посилена охорона, дуже цікавлюся.

– Шановна, – поправило чудисько. – Я – особа жіночої статі. Дівчина, як то по-вашому. Мене звати Га-Лія. Якщо вам так простіше, можна Галя. Знаю, є таке ім’я у вашої раси. Правда ж, Вадиме Сергійовичу?

Сокіл почервонів і тільки знічено кліпав очима та хапав ротом повітря, мов викинутий на сушу короп. Між тим, Галія-Галя продовжувала:

– Моїй расі властива мімікрія. Я можу гарно імітувати. Так що пробратися в астроплан, ще й у комбінезоні спеціаліста-техніка, було зовсім неважко. Ось дивіться, прошу.

Обриси «панцерника» затремтіли і розплилися. Ще мить – і на мандрівників дивилася симпатична дівчина з темним волоссям, задерикуватим кирпатим носом і вигнутими дугою пухнастими бровами. Вона чи то змовницьки, чи то кокетливо підморгнула геологові.

– А-а-а! – крикнув Вадим Сокіл і втратив свідомість. Його тіло повільно попливло до центру каюти.

– Як ви можете, Галю… себто, Га-Ліє! А якщо у нього стався серцевий напад? – обурено вигукнув Риндін, намагаючись разом із Луном виловити непритомного. Тіло не давалося.

Га-Лія відреагувала швидше. Як це не дивно, вона впевнено ступала по гумовій підлозі каюти і швидко повернула Сокола на місце, вхопивши того за ногу.

Щоб уникнути подальших неприємностей, емоційно неврівноваженого геолога пристебнули в гамаку. Над ним схилилися три стурбовані обличчя.

– Ніби нормально все, – зауважив Ван Лун, намацавши пульс геолога. – Жити буде. Шановна, а як вам вдається боротися з невагомістю?

– Нічого складного. У нас на стопах є присоски. Як у деяких ваших тварин. Ми дуже розвинена раса. О, дивіться, він знову з нами!

– Га-а-а-а… – простогнав Вадим Сергійович, відкривши нарешті очі. Здавалося, ще мить – і він знову знепритомніє.

– Я просто бачила світлину вашої знайомої. Мені сподобалася. От, використала її образ. Не думала, що вам буде неприємно. Хочете, більше так не буду? Мені важко довго підтримувати «обманку», йде багато енергії. А об’їдати вас не хочу.

– Ну, що ви, Га-Ліє, – заспокоїв гостю Микола Петрович. – Ми ж науковці, так що, м-м-м, сприймаємо вас у будь-якому вигляді. Ми навіть… приємно здивовані першим контактом між цивілізаціями. Вітаємо на міжпланетному кораблі «Венера-1»!

– Дякую, – чужинка знову «замерехтіла» і набула попереднього вигляду. – Мені теж приємно. От тільки… У мене для вас кілька кепських новин.

На Га-Лію мовчки втупилися всі три мандрівники (бо й Вадим таки прийшов до тями).

– Насамперед, – розпочала гостя, – у вас недостатньо надійний захист від космічного проміння. Боюсь, долетіти живими до Венери навряд чи вдасться. А якщо й доберетесь, сумніваюся, що при здоровому глузді – навіть ми на час тривалих мандрівок перебуваємо у стані анабіозу.

– Не може бути! Наші конструктори все передбачили. Ми теж готувалися. І психологічно в тому числі.

– Ваші конструктори ще надто мало знають про Космос. А за психіку… Повірте, замкнений простір дуже небезпечний. І головне – ви все одно не виконаєте завдання. На Венері – справжнє пекло. Здається, так називають ваші шамани місце, куди потрапляють люди після припинення життєдіяльності? На Венері немає води. Майже немає магнітного поля. Страшенно високі температура і тиск. Кислотні хмари. Звісно, ніяких тварин чи рослин юрського періоду там бути не може. Ось.

Якийсь час у каюті панувала мовчанка. Ошелешені науковці не могли зібратися з думками.

– Що ж нам робити? – тепер першим прийшов до тями Микола Петрович.

– Повертатися назад. Моя вам порада.

– З порожніми руками? Це ганьба. Та й як ми повернемося? Еліптична траєкторія польоту і його тривалість чітко прораховані. Сто сорок шість діб. Це тільки в один бік!

Га-Лія задумалась.

– Я вам винна. І ви мені сподобалися. Давайте так: коли за мною прилетять, попрохаю доставити вас на Землю. Тільки про мене й мою расу – ні слова! Домовились?

– Як ми пояснимо на Землі таке швидке повернення? Це кінець кар’єри. Науковці від нас відвернуться…

– Не проблема: погостюєте трохи в мене. Забезпечимо усім необхідним. Вам сподобається! Потім назад. Скажете, що були на Венері. Щоб не розчаровувати людство, зробимо фотомонтаж, використаємо графіку. Що там ви повинні привезти? Який хімічний елемент?

– Ультразолото, – буркнув Вадим Сокіл. Він усе ще поглядав на чужинку з відвертою підозрою.

– Буде вам «ультразолото». Наші хіміки без проблем синтезують елемент з потрібною атомною масою. А хочете, додамо ще щось для звітності… У вас з джерелами енергії проблеми, засоби використання радіації небезпечні дуже. Ми нині використовуємо елемент крінг-хру. Можете назвати якось по вашому. Наприклад, інфрарадій, щоб з періодичною системою гармоніювало. То тепер домовились?

Астроплан несподівано здригнувся, а мандрівники почули глухий удар по корпусу.

– Метеоритний дощ! – за звичкою запанікував Вадим Сокіл. – Швидко до скафандрів!

– Ні, то наші прилетіли. Не турбуйтеся. Це звук стиковки. Готові приймати гостей?

– Це неймовірно! Прилади показали б наближення космічного об’єкту!

– І знову ваші конструктори недопрацювали, – махнула мацаками Га-Лія. – Локатори виявляють лише те, що попереду. А наш корабель вас просто наздогнав. Готуйтесь до приємної мандрівки. Ласкаво просимо у Новий Світ, земляни!

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>