Люди-мушлі

Люди-мушлі

Вівторок, 14 травня 2019 г.
Проглядів: 408
Підписатися на комментарі по RSS

Ейлан народився у південному районі Клойртона, його промисловій частині. То ж дитинство його проходило у веселих іграх серед залізобетонних корабельних доків та велетенських кранів. Його друзями були переважно діти робітників, як і він сам. Ті роки були безтурботними, хоча і край складними для родини. Лише після того, як Ейлан ледь не загинув від кулі капітана Ореллі та батьки змогли продати будинок і переїхати в інший район міста, Ейлан зрозумів, що в житті є багато незвіданого, дивного. Батько отримав підвищення і тепер служив на кухні Дому, мама так і залишилась безробітною, вирішила доглядати молодшого сина, піклуючись про його виховання. Втім, містер Дерг все одно потурбується про майбутнє маленького Лорі.

Коли Ейлан вперше побачив Дім містера Дерга, то був вражений його величчю та красою. В очі одразу кидались сотні башт, що здіймались мало не до самого неба, сотні східців та яскраві ліхтарі, що у вечірній час створювали атмосферу казковості та справжнього дива. А поміж баштами літали чудернацькі птахи і повітряні машини. Ейлан сподівався, що колись сяде за штурвал такої машини. І полетить далеко-далеко, за виднокрай.

Та поки що Ейлан Гратхі служив на фабриці містера Дерга, збирачем мушлів.

Ейлан стояв біля вікна і дивився на міські краєвиди.

Світло поволі тануло, на небі з’являлись зірки, а разом із ними запалювались і ліхтарі на вулицях Клойртона.

“Завтра важкий день, – подумав Ейлан, – треба виспатись”.

- Синку, не забудь про мушлю, – голос мами вирвав Ейлана із роздумів.

- Так, мамо, я пам’ятаю.

Дійсно, про мушлю можна і не нагадувати. Адже не можна життя уявити без цих помічників, цих друзів та порадників.

Ейлан усміхнувся.

От завтра він набере повну корзину різнокольорових мушлів, ще й заробить непогано. Деякі, звісно, залишить собі, декілька подарує братові, щось буде на обмін та, головне, частину із знайденого віднесе на ринок, віддасть кульгавому Грі-грі.

Червону мушлю Ейлан поклав поряд із собою на подушку, деякий час дивився на неї, потім приклав до вуха. І полилась чарівна музика моря, наповнюючи уяву хлопця різнокольоровими образами. Ніби із напівпрозорого туману, як за допомогою мазків художника, почали з’являтись обриси незнайомих людей, що на тлі дивних споруд набували виразності, оживали. Це було осіннє місто, що грало сонячними фарбами вітрин магазинів та золотом осіннього листя дерев. Жовтого кольору було вельми багато, а люди, поєднуючись у живому потоці життя, утворювали справжню ріку перехожих. Ейлан знаходився перед ними, стаючи ніби учасником процесії, мешканцем міста. Раптом він побачив дівчину у жовтому одязі із парасолею у руках, що переходила вулицю. Вона посміхнулась і пришвидшила ходу, потім швидко промовила:

- Привіт, Ейлане.

Відклавши мушлю, Ейлан ще деякий час перебував під враженням від яскравих фарб незнайомого міста, від звуків дивних машин та випадкових перехожих, що проходили повз нього. Проте найбільш його вразила дівчина, яка до нього звернулася. Здається, він її знає.

 

***

Cвіжий вітер налетів зненацька, нагадавши про примхи природи. Проміні сонця, що так нещадно палали вогнем, не змогли пройти крізь щільну стіну темних хмар. Небо раптово вибухнуло дощем, пролилося теплими краплинами, задріботіло дивовижними барабанами і голками-блискавками прорізало простір навколо Маяку. Захвилювалось море, що останнім часом було напрочуд спокійним та затишним. Та цього вже нема! Лиш спогад про морські пейзажі повільно танув у повітрі, згортаючись, закручуючись у мушлі пам’яті. Це тривало роками, та, напевно, століттями. Вічний процес чергування дня і ночі, хаосу і порядку, добра і зла. То було саме життя! Таке дивне, яскраве, таке смаковите!

Ейлан Гратхі зачаровано дивився на морські хвилі і думав про те, що тільки-но вода відступить, можна пройтись берегом та піти далі, туди, де панувала морська стихія та зібратиі мушлі. Корзина вже підготовлена. Цього разу не маленька, а досить громіздка, призначена для носіння за спиною. Як і має бути для дорослого чоловіка, мешканця Клойртона, міста із яскравими вулицями та широкими площами. Міста швидкісних потягів та повітряних таксі, балакучих роботоподібних людей та химерних тварин; міста тисячі східців та будинків із лабіринтами. Вічного міста, сповненого мрії.

Майже дві години Ейлан із азартом збирав мушлі. Однак траплялись досить звичайні. Жодної яскраво червоної із вкрапленням темних кольорів, жодної фіолетової чи веселкової. Зате сірого та синього кольору було стільки, що очі боліли. Ет, Грі-грі. Багато не візьме! В кожній родині є і сірі і сині. Навіть для уроків у школі вони не дуже потрібні. А для формування стійкості характеру, міцної волі як кулак, вони і зовсім не підходять. Та що це? Ейлан аж затремтів. Просто поряд із ним, у піску лежала смарагдова мушля. Він навіть опустився на коліна. Смарагдова! Та Грі-грі знепритомніє від радощів! Раптом чиясь нога з’явилась перед Ейланом, а слідом за нею він отримав легенького поштовху у спину, проте не втримався і впав.

- Це наше, Ейлане. Ти й так набрав повну корзину.

Так і є. Це Дорт зі своїми посіпаками, Греєм та Джаспером.

- Дорте, ти своїх звичок не змінюєш! – промовив Ейлан, – як завжди б’єш у спину!

- Так, Ейлане, миру в нас не буде. А на війні будь-які засобі гарні.

-Ейлане, тобі вже пора додому, до батьків, – додав Джаспер.

Ейлан повільно піднявся, огледівся. Неподалік стояв гурт людей, які із зацікавленням чекали продовження розмови. Юнак насупився.

Троє проти одного. “Добре, Дорте, ми ще зустрінемось, – подумав юнак”.

Ейлан підхопив корзину, розвернувся і пішов геть. Він знав, що потім пожалкує, що він мав щось зробити, навіть кинутись у бійку та щось його втримало.

- Капітуляція! – оголосив рудоволосий Грей.

 

***

Справжні друзі у Ейлана залишились там, у колишньому місці проживання. Поряд із їх будинками починався район, де проживали Відлюдники. Це фактично околиця міста, найбільш занехаяна його частина – звалище космічних кораблів та іншої техніки. Там, за великим залізним парканом знаходились люди та роботи, що змушені були залишити свої будинки в місті. Там переховувались злочинці різного ґатунку, контрабандисти та злодії, найманці та махлярі. Кажуть, вони зовсім не використовують мушлі і навіть роботи там працюють на сонячних батареях.

Доводилось тільки згадувати чудові миттєвості дитинства, адже після переїзду стало зрозуміло, що перспективи знаходження нових друзів дорівнюють нулю. То ж коли в сусідньому будинку запалало світло і біля брами з’явилась блискуча машина, на виднокраї сподівань замаячила надія. Торквеллі, колишній сусід, давно збирався перебратися до іншої оселі, бо йому з родиною ставало тісно в двох кімнатах.

Новою сусідкою стала привітна дівчина Ія із сивочолим батьком Естеном. Ія із юнаком часто гуляли поблизу стародавнього Маяку і Ейлан із усмішкою слухав казкові історії про життя людей на далеких планетах, ввічливо кивав головою, мовляв, “вірю, що таке можливо, але найкраще місто у світі – це Клойртон!”

Ейлан мовчки пройшов повз будинок сусідів, машини не було, вікна зачинені, а на брамі блимав вогник електронного замку.

Вдома його зустріла мама і молодший брат. Корзину юнак поклав у передпокої, не відкриваючи, і попрямував до спальні.

- Ух ти! Скільки мушлів!

Так, сьогодні їх багато. Ейлан одразу порахував, що три мама віднесе містеру Цьорху, бо минулого місяця він давав у борг свої. Одну залишить для сестри, тьоті Квелі, адже у неї буде наприкінці місяця день народження. Лорі отримає п’ять-шість для занять у школі. Декілька залишаться для забезпечення нормального життя вдома, ну, і з десяток можна буде віднести для Грі-грі.

Раптом на весь будинок пролунав радісний голос брата.

- Ейлане, який же ти молодець!! Мамо, подивися!!!

- Яка краса!! Дивись Лорі, вони змінюють колір!

Ейлане підскочив і побіг у передпокій. Так і є! Неймовірно! У розкритій корзині всіма кольорами веселки блимали мушлі. Оце так подарунок! Мушлі виявились таки незвичайними!! Ет, капосний Дорт зі своїми посікапами!

 

***

Чорна ковдра ночі вкрила землю. Місто засинало. Ейлан після важкого, але приємного дня повільно поринав до світу химер та яскравих образів. Та його зустріли старі знайомі і він знову побачив себе в компанії своїх стародавніх друзів. То було свято Весни і вони блукали просто містом. Джетта та Хорт- роботизований хлопчик із фабрики містера Дерга. Зайшли у ігровий салон, потім потрапили до кімнати із штучною невагомістю, потім тривалий час провели на виставці бойової роботехніки. Ейлану навіть вдалося вдягнути екзоскелет – роботизований костюм, що працював, живлячись енергією жовтої мушлі. “Хто, хто бажає вдягнути це чудо техніки?”, “Юначе, не соромтеся, це ж така чудова можливість!” . Поряд із костюмом стояв невисокий юнак, вдягнутий у сріблястий екзоскелет.

- Мене звуть Санді, я оператор роботизованих костюмів.

Також у нього на голові були велетенські гогли. Поряд із ним стояв ще один костюм. Його Ейлан і вдягнув, він виявився не дуже важким, ба навіть прохолодним на дотик. Ейлан зробив у ньому декілька кроків і гепнувся на підлогу. Оператор засміявся і підійшов до хлопця. “Дарма, не переймайся, це просто відсутність досвіду, спробуємо знову, але я зараз підключусь до тебе, тобто до твого костюма”. Тепер довелося підлаштовуватися під дії оператора. Власне, екзоскелет сам рухався вперед. Ейлан намагався передбачити наступні дії, інколи виходило, інколи – ні.

Раптом із вулиці у приміщення виставки увірвався озброєний незнайомець, у довгому плащі та великих чоботах. В руках він тримав важку рушницю. То був Коп із Кібервідділу. І він когось шукав. Коп втупився поглядом в оператора екзоскелету. “Я – капітан Ореллі. Санді Кабботе, ви заарештовані!”

Та сталося зовсім неочікуване. Ейлан кинувся вперед. Він встиг тільки і подумати, що цього не хоче, що йому страшно. Та костюм змушував його бігти вперед, просто на Копа.

Рушниця рявкнула голосно та загрозливо. Куля відкинула Ейлана до стіни, вдарила немилосердно та болісно. Хлопець повільно опустився на підлогу, заплющив очі і поринув до темряви. І прокинувся.

Знову цей сон. Спогад, що не зникає. Жевріє як вогник у ночі.

 

***

Вранці Ейлан взяв корзину із мушлями і попрямував на ринок. Звісно, він міг піти у магазин фабрики містера Дерга і отримати свій заробіток. Та Грі-грі хоча і мав не вельми гарний характер, проте давав за мушлі трохи більше. Його крамниця знаходилась у далекому куточку ринку, там, де торгували різними залізяками та деталями для домашніх роботів. Сам Грі-грі мав на вигляд років сто, не менше. Подейкували, що в нього дев’ять життів, що він міліонер і що в нього було стільки операцій для омолодження, що він вже зовсім і не Грі-грі. Поширювались також чутки, що на нього працюють навіть копи із Кібервідділу, а колись давно він працював на фабриці містера Дерга.

Біля магазину на лавах сиділи охоронці Грі-грі, перед дверима стояла невелика черга, бажаючих продати мушлі.

Ейлан став як вкопаний. Дорт, Грей і Джаспер стояли перед столом і вивантажували на нього свій товар. Та коли на столі з’явилась смарагдова мушля, Ейлан не втримався та закричав:

- Ей, ви злодії, то моя мушля!!!! Містере Грі-грі, вони вкрали її у мене!

Господар крамниці скривився. Він не любив, коли його відвідувачі починали з’ясовувати стосунки між собою. Це перешкоджало бізнесу, псувало імідж Грі-грі як комерсанта, людини надійної та здатної до компромісу.

- Хлопці, мені байдуже, хто з вас приніс мені товар.

Грі-грі замовк. Він втупився у смарагдову мушлю.

Ясна річ, господар крамниці бачив таку мушлю вперше.

- Хлопці, чуєте, крамниця закривається. Сьогодні не працює. Йдіть собі, – прошепотів Грі-грі і кинув полохливий погляд на двері у сусідню кімнату.

- Крамницю зачинено!!

Ейлан зрозумів, що за дверима хтось знаходився.

- Забирайтеся!

Двері відчинились і перед відвідувачами виросла загрозлива постать людини у плащі та великих чоботах. То був капітан Ореллі. Він зробив крок вперед і звернувся до господаря крамниці:

- Грі-грі, закрий пельку. Тебе ж просили не панікувати!

Потім побачив Ейлана і здивовано промовив:

- Яка зустріч!

Від страху Ейлан на мить зацепенів. Та потім неочуковано рушив вперед, вхопив смарагдову мушлю і кинувся назад. Ноги його так швидко несли вперед, що він не чув і криків переслідувачів, і пострілів капітана Ореллі і майже не бачив дороги.

Він побачив лише струнку Ію, що стояла біля крамниці Грі-грі. Вона дивилась на смарагдову мушлю і щось прошепотіла.

Ейлан біг так швидко, що простір навколо нього почав змінюватись, будинки почали зливатись у суцільну стіну, вікна та двері як віск почали плавитись. Ейлан зупинився. Люди навколо хлопця почали швидко рухатись як на плівці в ігровому салоні, він глянув на хмари – вони швидко пролітали. Ейлан зробив крок вперед і опинився біля брами, що стояла на вході ринку, ще один крок – і промайнув проспект, ще один крок – і опинився біля свого будинку, потім біля старого Маяка.

 

***

Зустріч із капітаном Ореллі викликала в Ейлана хвилю емоцій. Спогади знову заполонили думки хлопця. Трясця! Це ж завдяки передостанній зустрічі із поліцейськім він потрапив до лікарні, а потім довго лікувався. Батько вважав, що Ейлан опинився не в тому місці і не в той час. Оператор екзосклелету, як виявилось, входив до таємної групи, яка працювала на Відлюдників. Ця група скоїла декілька важких злочинів, серед яких було і відоме втручання в роботу автоматизованої системи управляння Фабрикою. Тоді технічний збій паралізував роботу на місяць, що в свою чергу вплинуло на життя в місті. Постійні перевірки та поліцейські патрулі стали звичною справою. А процес відтворення мушлів, їх налаштовування та програмування і взагалі припинився, аж поки поліцейським не вдалося вийти на слід групи. Щоправда, Санді тоді зник, встиг утекти, поки увагу капітана відволікав Ейлан, одягнутий в екзосклелет

Ейлан заліз до старого Маяка і піднявся наверх. Навряд чи його будуть тут шукати, а доглядач Маяку давно пішов до Відлюдників, та й кораблі давно не плавають морем, тепер тільки повітряними шляхами.

“ Принаймні треба перепочити до ранку, а там буде видно, – подумав юнак, – завтра, можливо, щось зміниться ”. Події останнього дня важким каменем притиснули сподівання на гарне майбутнє; зустріч із капітаном Ореллі, Дортом і його компанією, неочікуваний вчинок самого Ейлана стали неабияким випробуванням для юнака. Окрім того хлопець не міг зрозуміти, що то за надздібності у нього з’явилися, що дали можливість миттєво рухатись простором. Дивовижно!

Ейлан витягнув із сумки смарагдову мушлю та приклав її до вуха. Хвилі образів та вражень заполонили його уяву, він знову знаходився на вулиці, серед живого потоку людей. Раптом почув знайомий голос:

- Ейлане, ти мене чуєш?

Напроти нього стояла знайома дівчина. Це була його сусідка, Ія.

- Іє? Це ти?

- Ейлане, давай руку, нам треба йти! Я прошу тебе… Ейлане.

“Треба йти?”

Ейлане деяку мить дивився на простягнуту руку, потім простягнув свою. Рука дівчини була теплою і приємною на дотик.

Вітрини магазин почали миготіти жовтим світлом, машини прискорили рух і зникали у далечині, перетворюючись у дивні предмети.

Люди навколо почали швидко рухатись, поступово перетворювались на різнокольорові фігури, зливаючись у одноманітні за формою мушлі. Здавалось, що реальність розпадалась на тисячі мушль, кожна з яких в свою чергу породжувала сотні інших різнокольорових артефактів.

- Біжимо! – крикнула Ія. Вони побігли вперед, до дверей якоїсь крамниці, що стояла непорушно серед хаосу, що творився навколо. Ія відчинила двері і вони разом стрибнули вперед.

 

***

Ейлан розплющів очі. Він лежав в скляній камері, здавалося, що світло навколо лилося з усіх сторін. Юнак роззирнувся. Це була досить велика кімната, обладнана різноманітною технікою. В кімнаті були металеві двері і велике вікно. Ейлан від здивування піднявся, відкинув кришку камери, зіскочив униз і повільно підійшов до нього. Безмежний космічний простір вражав своєю красою, а зірки утворювали химерний малюнок, що створював атмосферу таємничості і незвідності. Це був космічний корабель і Ейлан став його пасажиром. Двері відчинились, до кімнати зайшли Ія з батьком і Санді.

- Ейлане Гратхі, вітаємо тебе на нашому кораблі. Почувай себе як вдома, – промовив Естен, батько Ії.

Санді усміхнувся.

- А потім ми все тобі розповімо.

 

****

Клойртон не завжди був таким. Ще років триста тому це було невеличке місто із малорозвиненою мережею зв’язку і аграрною спрямованістю. Однак для його мешканців була властива турбота про навколишній світ та доброзичливість. Місто, одне із небагатьох на планеті, що пережило ядерну зиму, тепер повільно розвивалось. Аж поки на планеті не з’явився гість із космосу. У Співдружності вільних планет його називали по-різному. Для когось це був Він, для когось просто суперкомп чи біокомп. Насправді ж Він був колись створений з однією метою – ведіння “тихої” війни і порушення мирного устрою людей. Він був наділений нелюдськими можливостями і зовні схожий на морську мушлю. Сенсом життя Віна була експансія. Його еволюція була подібна до пунктирної лінії, Він на певному етапі розвитку самовідтворювався, втрачаючи свою тотожність, а потім знову “народжувався”, отримуючи від кожного репліканта нові знання. Корабель, на якому він знаходився, сотні років мандрував космосом, поки не розбився поблизу Клойртона. Естен припустив, що хтось із людей, блукаючи серед уламків, знайшов Віна і приклав до вуха, зачаровано слухаючи його солодкі слова, що поєднувались із яскравими образами та картинками із життя людей та інших істот. Він потрапив в людське середовище, яке почало швидко прогресувати. Звісно, темпи таких змін не могли не викликати інтересу у представників Співдружності. Так на планеті з’явились Естен, Ія та Санді. Їх задач була непроста – увійти в соціум Клойртона та дізнатися про причини такого “стрибку”.

- Поступово я зрозумів, що для соціального устрою Клойртона властиві прагматизм із конкуренцією, що супроводжується прихованою агресивністю. Мешканці міста – люди переважно несамостійні, часто-густо із вираженою інфантильністю, що ніби знаходилися в мушлі. Виникало питання – як вони взагалі змогли побудувати цивілізацію в такому вигляді? – розповідав Естен.

- Коли я вивчав рівень розвитку техніки, то одразу звернув увагу на джерела живлення – дивні різнокольорові мушлі, – продовжував Санді, – довелося навіть запит надсилати до Центру. Ну, а після того, як ми отримали відповідь, стало зрозуміло в якому напрямку треба рухатись. Серед тисяч мушль нам потрібно було знайти смарагдового Віна, гостя із космосу. Щоправда, спочатку мене знайшов капітан Ореллі, він дізнався про мої пошуки і ду-у-же захотів зі мною поспілкуватися.

-То ж коли Ія побачила, що ти знайшов смарагдову мушлю, ми припустили, що можливо наші пошуки завершились успіхом. Я коли ти просто розчинився у повітрі біля крамниці Грі-грі, стало зрозуміло, що ти став володарем незвичайного артефакту.

- Добре, що я знала, де ти можеш знаходитись, – усміхнулась Ія, – і ми тебе забрали, хоча ти міцно спав. Тепер ми прямуємо додому, на Землю. На деякий час ми Віна нейтралізували, а тобі доведеться познайомитися із нами тісніше.

- А що буде із Клойртоном?

- Ну, поки особливих змін не відбудеться. Система управління налагоджена, можливо, щоправда, люди у зоні Відлюдників почнуть все більше турбувати мешканців міста. Адже там проживають люди, які свідомо уникнули впливу Віна, з різних причин. Гадаю, майбутнє міста за ними. Ну, добре, відпочивай Ейлане, у нас ще буде час поговорити.

Санді виходив останнім, він затримався на хвилину і промовив:

- Ейлане, я хочу подякувати за допомогу, там, на виставці. Ти так неочікувано кинувся на капітана Ореллі.

- А я думав… – почав було Ейлан і замовк.

Він до цієї миті вважав, що то Санді спрямував його екзоскелет на капітана. Схоже, що це був не він. Але тоді хто?

Двері зачинились і Ейлан залишився наодинці зі своїми думками.

Раптом він згадав слова Естена про Віна: “ може самовідтворюватися, втрачаючи свою тотожність, а потім знову “народжуватися”, отримуючи від кожного репліканта нові знання”. Трасця! Що тут не так. Якщо Санді не винен у втручанні у роботу екзоскелету, то це міг зробити хтось, хто наділений надздібностями . Але ж Він ще не самовідтворився?

Ейлана хитнуло. Знову неприємні спогади. Капітан Ореллі, Санді, постріли, темрява. Світло. Постіль. Лікарі. Операція.

Смарагдова мушля.

І, нарешті, після операції Ейлан на ліжку із смарагдовою мушлею замість серця. Ось у чому таємниця! Ось чому Ейлан зміг як вітер промайнути до Маяка від крамниці Грі-грі!

Юнак поклав правицю на серце, воно швидко гупало, а смарагдове світло яскравими промінцями проривалося крізь одяг і розливалося навкруги.

Отже, він тоді в піску знайшов репліку і Естен зі своїми друзями помиляються. У них в руках зовсім не гість із космосу, а копія! Напевно, дуже близька до оригіналу, але копія! Все було сплановано і чітко реалізовано Віном! З самого початку цієї історії!

А тепер Він прямує до свого майбутнього, таємничого і незвіданого, адже там, на Землі, є багато людей-мушль, яких треба врятувати, допомогти їм, підказати правильний шлях.

Так-так, там багато людських душ, які заблукали, які прагнуть допомоги. Треба про них потурбуватися, про душі, які заблукали….

Залишилось тільки загушити в собі голос Ії: “Ейлане, давай руку, нам треба йти! Я прошу тебе… Ейлане”.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>