Dead Outside

Dead Outside

П’ятниця, 27 березня 2020 г.
Проглядів: 270
Підписатися на комментарі по RSS

Оркестр виводив ніжну мелодію. Гітари важкими акордами розривали ніч. Переповнений стадіон верещав від захвату. Під самісінькою сценою Тіна, не кліпаючи, дивилась нагору. Там співав він. Мет.

Якби в неї було серце, воно б калатало.

— Хвилюєшся? — спитав Дон.

Тіна мовчки кивнула. Який же він старий! Скільки в нього зморшок, яке сиве його довге волосся... Хіба власник такого балету, як "Ево", не має бути молодим та зухвалим?

Аби відволіктись, Тіна розвернулась та подивилась на глядачів. В очі їй кинувся самописний транспарант із хрестами, що майорів над людським морем.

— Хто це? — спитала вона.

— А-а-а, — відмахнувся Дон. — Не зважай. Фанатики з маргінальних церков. Вважають, що я заробляю на мерцях.

— Хіба не так?

— Може, й так, — зітхнув Дон. — Та знаєш, скільки електрики ваші носії жеруть? Не можу ж я вас відключити.

— Ми навіть не помітимо.

— Але помічу я.

Тіна вчиталась у плакат: "Дайте мертвим спокій!" Що ж, може, її він і стосується. А от Дани...

— Вони хоч знають, що ми не всі мертві?

— Їм байдуже.

Тіна повела плечима та знову поглянула на Мета. Нарешті. Нарешті вона йому скаже все.

***

— Не виходить! — кинула в порожнечу Тіна.

І чому з усіх своїх божевільних ідей вона обрала саме цю? Вона ж безнадійна! Кожне виправлення все тільки погіршує. З відчаю хотілось битись головою в стінку.

Тільки зараз голови в неї не було.

— Що там в тебе? — почула вона сигнал від Дани.

— Образ розробляю, — поділилась вона проектом. — Це — катастрофа.

— А як на мене, непогано, — оцінила Дана. — Сміливо, техногенно.

— Я рухатись не зможу, — виділила Тіна всі проблемні ділянки: — Ноги тут товсті, заважатимуть одна одній. А тоншими їх не зробити: зламаються.

— Та ні, хіба що трохи деформуються. Може, посилиш трохи гравітаційну взаємодію?

— Тоді танок постраждає. Метаморфози сповільняться, фігури важкими стануть...

В Мережі повисла тиша: Дана вивчала горезвісну модель.

— А якщо кінцівки зробити порожнистими? Міцніше буде.

Тіна прибрала з моделі наповнення та підкоригувала контури, заодне скругливши прямі лінії. Що ж, це більше схоже на її задум.

— Дякую, — посигналила вона. — Одразу видно, в кого тут досвід.

— Та ну, не сильно він більший за твій.

— Аж на тридцять років балету, — вгамувала заздрість Тіна: в Дани всі ці роки були.

— Хіба я там щось розробляла? Лише танцювала. Та й то — поки тіло на пенсію не погнало.

— Але ж ти знайшла вихід, — нагадала Тіна.

— О, так. Повна реплікація мозку — мій подарунок собі на творчий ювілей. Пам'ятаю, який скандал вчинився: прима зрадила класичному мистецтву! Продала свою репліку торговцеві смертю.

— А як воно було насправді?

— Я трохи побайдикувала в Мережі, а потім випадково дізналась про "Ево", і страшно сюди захотіла, — у сигналі Дани відчувалась усмішка. — Танок, абсолютно вільний у своїй формі, і синтетичне тіло, якому все під силу. Хіба не мрія?

— А твоя оригіналка? — спитала Тіна. — Як вона зараз?

— Витрачає пенсію, — Дана скинула їй кілька фотографій стильної зрілої пари з різних куточків світу. — І рекламує мене.

Перед Тіною розвернувся фрагмент інтерв'ю з вишукано вдягненою літньою дамою.

— ...Чи не шкодуєте про завершення кар'єри? — спитав її невидимий співрозмовник.

— А хіба вона завершена? — відказала вона.

— Але ж...

Жінка зупинила його владним жестом:

— Дивіться, — набрала вона щось на старомодній міні-клавіатурі.

Збоку від неї спалахнув екран, де показався виступ нео-бальної трупи. "Сила природи", — впізнала Тіна. Одна з перших її постановок. На передньому плані вигиналась струнка дівчина із точеною фігурою. З кожним рухом її обриси ставали все м'якішими, від тіла один за одним відшаровувались спочатку листочки, потім пелюстки, і за якусь хвилину дівчина обернулась на величезну квітку. Пара змахів біліючими пелюстками — і вона лебедем злетіла над сценою.

— Хіба не гарно? — кокетливо спитала балерина.

— Тобто, чутки правдиві? — мовив кореспондент. — Це була ваша репліка?

Жінка помахала довгим тонким пальцем.

— Ні! Це була я, не обмежена людською формою.

— Ви асоціюєте себе із нею? — розгубився журналіст.

— А що в цьому не так? — спитала жінка із хитрою та суворою посмішкою на обличчі. — Мій мозок скопіювали до дрібниць, і дали йому нові можливості. Це — я, у новому втіленні.

— Невже вас не лякає, що ваш розум живе поза вами?

Жінка витримала драматичну паузу:

— Я завжди довіряла своєму розуму. Врешті, уявіть, де б зараз було людство, якби видатні розуми минулого досі були б із нами? Айнштайн, чи Гокінг?..

— Правда ж, вона — диво? — припинила трансляцію Дана.

— Правда, — визнала Тіна. — Шкода, що в мене такої подруги немає.

— А ти як тут опинилась?

Тіна зітхнула: їй це досі боліло.

— Я була танцюристкою. Хорошою. І гнучкою, занадно. Я пізно дізналась, що це — проблема. Мені було вісімнадцять, і мені давали ще рік. А пост-життя мені було не по кишені.

— Ти ж все одно могла скопіюватись.

— Аби валятись у шафі без струму? Ні, я хотіла існувати.

— І так ти знайшла "Ево"? — зрозуміла Дана.

— Ні, це вони мене знайшли. Запросили на кастинг. Переможцеві обіцяли постійне перебування у Мережі, сховище спогадів, і регулярні шоу в синтетичних тілах. Треба лише було довести, що їм потрібна саме я. А нас було двадцять тисяч на місце. Півроку я не вилізала з танцзали — все вчилась і тренувалась. На конкурсі я просто літала над підлогою. І перемогла. Дон сказав, що той, хто так приручив своє тіло, із матерією точно поладнає. На реплікацію мене принесли на руках — я вже не могла ходити. Пам'ятаю, як мене поклали у сканер та наказали не ворушитись. І стало темно. А потім я прокинулась, і побачила себе збоку. Тобто, — виправилась вона, — вже її. Вона була така хвора, така виснажена... А ще — вона мене ненавиділа. Бо вона витратила на мене весь свій час.

— Дівчата, — раптом почули вони голос Дона. — В нас нова програма. Збирайтесь та слухайте уважно.

— Що цього разу? — гадала Тіна, налаштовуючи пам'ять на запис. — Океан, гори, космос? І на скільки душ?

— Не знаю, — зізналась Дана. — Обіцяли щось небачене.

— Всі зібрались? — спитав Дон.

— Звісно! — донеслися сигнали балерин.

Дон запустив у мережу презентацію:

— Наш клієнт — Мет Спаркс. Чули про такого?

— Той що "Космічну баладу" співав, так? — сполошилась Карін. — Мене колись мама на його концерт не пустила. Казала — небезпечно.

— Тоді радій, — мовив Дон. — Бо ти не просто потрапиш на його концерт: ти візьмеш в ньому участь.

Тіна напорошилась: тут щось не так.

— Доне, — посигналила вона, — відколи це Метові балет потрібен? Це ж не його стиль.

— Знаю-знаю: гітара, мікрофон та промінь світла. Чистий та щирий нео-рок. Світова сенсація. Була, три роки тому, поки він не розбився.

— Як? — скрикнули Тіна, Карін та ще кілька дівчат.

— Автокатастрофа. Над гірськими дорогами технології досі не владні. А потім купа операції, і три роки забуття. Повного.

— Неправда! — аж пульсонула Карін.

Дон кашлянув:

— Гаразд, я перебільшив. Фанати його пам'ятали: писали, привітання знімали... Але світ змінився. В підлітків вже нові кумири, а той, колишній Мет нікому не потрібен.

— То він здався? — злякалась Карін.

Дон пирхнув — певно, посміхнувся:

— Ні! Він повертається. Свіжим, авангардним, вражаючим. Аби показати, хто тут справжня зірка. І для цього йому потрібні ми.

***

Величезний стадіон, на якому пара сотень людей монтували сцену, видавався порожнім. Посеред поля балет "Ево" відпрацьовував метаморфози.

— Так, — походжав Дон між куль, що зображали планети, кожну з яких контролювала окрема дівчина, — а тепер всі дружно морфуємо в ембріони!

Планети одна за одною поставали напівпрозорими, в них проступили обриси немовлят. Щосекунди вони видавались все більш і більш дорослими, стінки, що їх оточували, тоншали, аж поки з цих планетарних "яєць" не повилуплювались дівчата. Схожі, наче сестри-близнята.

— Молодці, — промовив Дон, оглядаючи їх одна за одною. Раптом він насупився: — Карін, що це таке?

Тіна глянула у її бік, і помітила, як сильно вона відрізнялась від інших. Її фігура була виразніша, обличчя вітонченіше, волосся яскравіше. Так, їй все це дуже личило, але...

— Я ж казав зовнішність одна на всіх.

— Але... — заговорила Каріна.

— Ніяких "але"! Хто відхилиться від вказаної моделі, буде відсторонений від шоу.

Каріна приречено змінила зовнішність.

— Дивіться! Це він! — раптом показала вона на технічний заїзд. Туди саме врулювали здоровенна вантажівка та брендований туровий автобус. — Привітаємось?

Дон глянув на годинник:

— Маєте десять хвилин.

Карін прожогом кинулась туди. Дівчата покрокували слідом. Здаля їм було видно, як Карін підбігла до автобуса, як занесла руку, аби постукати у двері,.. і як швидко їй перекрив дорогу схожий на бика охоронець.

— ...Але чому?! — ще здаля почувся її розчарований зойк.

— Він втомився, — холодно відрізав здоровань.

— Ми ненадовго! — гнула своє Карін.

— У Мета суворий режим.

— Та пропустіть! — відчайдушно пискнула вона.

Охоронець кашлянув та відтіснив її назад.

— "Ево", повертайтеся на позицію! — почувся з репродуктора Донів голос.

Тіна зітхнула та пошкандибала назад. Вона почувалась ошуканою.

***

Вона стартувала з сектору 1. Тіна ніяк не могла звикнути, що це місце належить саме їй.

Коли, презентувавши програму балетові, Дон постукав до неї в мережу і спитав, що вона думає, Тіна відповіла чесно. Що їй бракує рокових сили та агресії, що дівчата мають бути різкими та зухвалими, що сюжетові не вистачає кульмінації... Дон все розпитував, раз за разом завертаючи розмову на головну героїню. Під кінець він задоволено хекнув та порадив їй добре обдумати зміни, які б вона хотіла внести. І в шоу, і — особливо, у головну героїню.

Тіна довго міркувала над його словами. І врешті спитала:

— Я зрозуміла правильно?

— Так, Тіно, — відповів Дон. — Ця роль — твоя.

"Хвилюєшся?" — обірвала спогади Дана.

"Так, — зізналась Тіна. — П'ятий концерт, а мене все не відпускає".

"Нічого, на двадцятий відпустить".

"Саме як тур закінчиться. До речі, як він тобі?"

"Вражаюче. І масштабно: ми вперше танцюємо всім балетом".

"Правда. Як гадаєш, чому?"

"Дон казав, Мета в лікарні по шматочках збирали. Його лікування продюсерам дорого обійшлось. Тепер він має заробляти гроші. Ті, що водяться тільки на вершинах хіт-парадів".

"А я пам'ятаю його зовсім іншим. Порожня чорна сцена, і самотній хлопець з гітарою, що співає про невблаганний час та холодний Всесвіт. А зараз — оркестр, шоу, балет... Наче зустріла принципову однокласницю з жирним багатієм".

"Не всім принципи по кишені", — відмітила Дана.

— Увага, — почувся голос Дона, — двохвилинна готовність.

Тіна розплилася в густу калюжу та поволі витікла на сцену.

— Програма, — розповідав їм Дон, — починається з Хаосу. Великий Вибух, минуле, майбутнє, утворення галактик та зіткнення комет... Все це зображаєте ви. Головне — контролюйте кожну частку матерії.

Під потойбічні звуки інтро Тіна, разом з усіма дівчатами, розпорошила матерію на дрібні частки та здійняла їх над сценою гравітацією. У чаші стадіону наче постелився густий туман. Прожектори вибухнули кольорами, і серед мряки з'явився Мет. З першим же його словом дівчата закружили матерію, формуючи то сузір'я, то силуети давніх тварин, то обриси ще не існуючих міст. Пісня за піснею вихор матерії розпорошувався, скручувався у окремі спіралі "галактик", що, кружляючи над глядачами, помалу скрутились у планети. Описавши останнє коло, вони приземлились так, щоб Тіна опинилась поруч із Метом. Той опустився на коліно та приклав долоню до її поверхні. Тіна прибрала матерію зі стінок сфери, поки та не стала напівпрозорою, і сформувала всередині сяючий ембріон. Кілька хвилин "зростання" — і він перетворився на молоду дівчину. Напружений, урочистий оркестровий пасаж — і, вчепившись у Метову долоню, Тіна розірвала свою оболонку.

— Між героями спалахує кохання, — розповідав їм Дон. — Тільки Метові заборонені будь-які навантаження, тож у танці прима має розраховувати лише на себе.

Аварія не минула для Мета безслідно: рухався він важко, майже не сходячи з місця, іноді ворушачи самими лише очима. Якоїсь миті Тіні здалось, що ці очі невідривно стежать саме за нею. Вона блискавично озирнулась — ні, Мет дивився у зовсім інший бік. "Примарилось", — вирішила вона.

Дотанцювавши номер до кінця, Тіна завмерла поруч із Метом. Дівчата повільно оточили їх, на гуп барабану зробили один крок, другий... Їхні хижі, звірячі рухи не віщували нічого хорошого.

— Будьте загрозливими, — казав Дон. — Візьміть щось від котів: левиць, або гепардів.

Тіна ступила назад — і дівоча стіна відрізала Мета від неї. Дана підскочила та кішкою шарпонула її пальцями. З награним стражданням Тіна вхопилась за "подряпину", шкіра під її долонею побіліла. Тіна картинно замахнулась на кривдницю, але зі спини її вже атакувала інша. Одна за одною дівчата "шматували" її, залишаючи на тілі "камяні" плями. "Досить!" — кинула вона в мережу і, скинувши руки, обернулась на білу статую. Світло на сцені потьмяніло.

— Зло, що скоїли дівчата, — пояснював Дон, — тепер обертається проти них.

Із тривожним гітарним вступом всіх дівчат наче скрутило від болю. Одна за одною вони завмирали у найхимерніших позах, їхні руки витягались та галузились, "шкіра" темніла та грубішала, аж поки гнучкі дівочі тіла не пообертались чорними сухими деревами. Сцена перетворилась на мертвий ліс, посеред якого біліла Тіна.

Прокрокувавши від одного краю сцени до іншого, Мет зупинився біля статуї та провів по ній рукою. Його дотик видався Тіні ніжнішим, ніж завжди. "Цікаво, — подумала вона, — що він зараз відчуває? Я холодна? Тепла? Шорстка? Яка я тепер?".

Мет затягнув тужливу пісню. З кожним її словом сухі дерева розпорошувались. Гнітюча музика все важчала, над сценою здіймалась буря... Грім барабанів — і по сцені розлилась вогняна ріка. З її "кипучих" хвиль показалась ікласта голова, потім крила, лапи, пазурі, і врешті на сцену виліз величезний дракон. Вигнувши довгу шию, він рикнув та випустив струмінь "вогню" прямісінько на статую. "Розтоплена полум'ям", Тіна розправила руки, зробила пару кроків, і вже наче хотіла перескочити до Мета, як раптом ящур розкрив крила та, вхопивши воскреслу Тіну лапою, здійнявся над стадіоном.

— Дракон порожнистий, — попереджав Дон. — Із надміцною міліметровою шкірою. Потрібна ваша абсолютна злагодженість і суперсильна гравітаційна взаємодія в матерії, аби він не впав.

Повисівши трохи у велетенській пазуристій лапі, Тіна вишмигнула з неї та поповзла по спеціальних шипах на драконову спину. Мимоволі вона глянула вниз і похолола: не дай боже звідси впасти. Як же добре, що її тримають ще й гравітацією!

Вилізши потворі на шию, вона всілась там та міцно вхопилась руками. Це був сигнал — дракон запручався, наче хотів скинути нахабу. "Уіііі, родео!" — гукнув в ефірі хтось з дівчат. Один трек — і дракон змирився. Тіна картинно, на камери погладила його по шиї та спрямувала ящура вниз, до Мета. Ледве дракон важко, але обережно приземлився, Тіна по його крилу зісковзнула прямо Метові на руки.

— П'ять кілограм, Тіно, — попереджав Дон. — Такою має бути твоя вага. Ані грамом більше.

Ледве Мет опустив її на землю (на мить пізіше, ніж завжди), дракон налився світлом та розлетівся на золотий пил. Покрутившись, порох заструменів до землі, насипаючи дівочі фігури. Ледве вони ожили та під завершальний акорди встали, стадіон вибухнув оваціями.

На цьому їхній виступ закінчився. Дівчата вклонились та одна за одною полишили сцену. Тіна йшла останньою. Вона не могла позбутись відчуття, що Мет за нею стежить.

Спускаючись зі сцени, вона озирнулась.

Їй не примарилось. Мет справді не спускав з неї очей.

***

— Тіно, — гукнув з порожнечі Дон, — в тебе пам'ять закінчується.

— Завтра ж нову підвезуть, — нагадала вона.

— Партію затримали: щось із документами. Доведеться щось видаляти.

— Я не хочу. Ти ж нічого не забуваєш.

— Я багато чого забуваю. Інакше мій мозок закінчився б ще в школі. А ти, принаймні, можеш обирати.

Тіна покопирсалась у спогадах:

— Забраковані моделі зовнішності. Деталізовані, триста штук, — надіслала вона посилання Донові.

— Ці десять залишу: знадобляться, — швидко переглянувши інформацію, сказав Дон. — Що далі?

Тіна попригадувала дрібниці з дитинства: тут її налякав пес, там вона побилась із хлопчиком (як його звали?), отут дурна двійка...

— Прибирай! — скинула вона їх Донові.

Дон швидко їх проглянув:

— Не годиться. Я не можу видаляти спогади з базового життя.

— Та це ж дрібниці.

— Дрібниць не буває, — промовив Дон, переглядаючи дитячу бійку. — Вони складають твою особистисть, яку я обіцяв зберегти.

— А якщо я хочу це забути?

— Ти мала на це півтора десятки років, — Дон прокрутив, як вона вчепилась хлопцеві у плечі та ногою жбурнула його в стінку. — Гарний кидок.

— Мене мама потім ледь не вбила. Казала, що була б я хлопчиком — не так соромно було б.

— І ти перестала битись?

— Ні. Просто робила це на фізкультурі.

— От бачиш скільки тут приховано? — відмітив Дон. — А ти хочеш все стерти.

— Тоді чому ти стираєш старі виступи?

— Бо ти давно сформувалась. Танцем більше, танцем менше — різниці нема. На відміну від цього, — розвернув він спогад з чотирьох років, де її криво поставлена нога ледь не поїхала на слизькому паркеті.

— Це ж ніхто не помітив, — промовила Тіна, оглядаючи байдуже обличчя вчительки та маківки подружок з балету.

— А ти? Часто це згадувала, коли нові па розучувала?

— Щоразу.

— І тепер пропонуєш це видалити?

Тіна промовчала. Дон зрозумів це як згоду:

— Тож, домовились. Дивись, — покопирсався він у недавніх записах, — виступ від третього майже не відрізняється від четвертого. Прибираємо?

Третього? — подумала Тіна. Саме тоді, коли вона вперше вловила погляд Мета?

— Залиш його, — відрізала вона.

Помовчавши, Дон обережно запропонував:

— А за четверте?

— Не треба.

Дон прискорено переглянув запис. Майже у кожному кадрі був Мет. Все, тепер не відбрешусь, — зрозуміла Тіна.

— Тіно, облиш це, — суворо мовив Дон.

— Ні.

— Облиш Мета.

Раптово у ній піднялась хвиля обурення. Як він сміє?

— Ти не можеш мені наказувати.

— Можу, В інтересах балету.

— Я порушую контракт?

— Справа не в контракті. Це може зайти надто далеко.

— Це — моя проблема, — відрізала Тіна.

— Поки ти в моєму балеті, ця проблема — моя, — твердо відказав Дон.

Так з нею не розмовляли вже років десять!

— Мене в куток не поставиш. Я — доросла самостійна дівчинка.

— Доросла, — погодився Дон. — Але не самостійна. За тебе, відповідаю я, і тільки я.

— Це відколи? — пульсонула Тіна.

— Від смерті твого оригінала.

Тіні захотілось зло посміхнутись.

— То ти за мною стежиш, як за собачкою? Аби я не кусалась і не слідила?

— Ти — не собака, — відповів Дон. — Але так, я — твій опікун.

Ось як, — зло та гірко подумала Тіна.

— Слухаюсь, хазяїне, — надіслала вона Донові карикатуру з товстуном, що тримав у жмені миршавого цуцика.

Дон довго мовчав. Потім промовив:

— Будь обережна.

І заглибився у файли. Невже образився? Що, як він зараз видалить усе від початку туру? — злякалась Тіна.

— Доне? — обережно кинула вона.

Відповідю стала тиша.

Лише за півгодини вона знову почула його сухий голос:

— Я знайшов старі чорнові прогони. Без емоцій, сама рутина. Я приберу їх. Згодна?

— Так, — відповіла Тіна.

Пронесло.

— Добре, — стер Дон приречені записи з її пам'яті. А тоді увімкнув загальний зв'язок, та оголосив:

— Дівчата, я йду спати. Ви теж відпочивайте. Шоу завтра о двадцятій. Клімат спекотний, матерія буде неслухняна. Головну роль танцюватиме Дана.

— Як?! — скрикнула Тіна. Дон не звернув уваги.

— Дано, підготуйся. Передивись попередні концерти, всі питання кидай в пул, відповім зранку. Добраніч.

І вийшов з Мережі. Тіна залишилась сама.

Добре, що її ніхто не бачить. Вона б не хотіла нікому зараз показуватись.

Що ж, в неї є доба, аби вивчити Данину партію. Тіна розшукала запис виступу та рішуче в нього втупилась, насилу втримуючи увагу на Дані. Ось сцена з драконом, Дана керує лівою лапою, що тримає дівчину. Якщо трошки послабити хват...

Ні, — зупинилась вона. Так неможна. Дана ні в чому не винна.

Та й після такої витівки її виженуть. Чи навіть відключать.

І вона знову заглибилась у метаморфози.

— Тіно? — відчувся Данин сигнал.

Тіна заглушила злість:

— Так?

— Я тут спогади дивлюсь... Твої. Розумієш, так?

— Так. Я розумію.

Добре, що емоції на сигнал не впливають.

— Пробач, — попросила Дана. — Я не хотіла...

— Все гаразд. Ти ні в чому не винна.

— А ще... Ти йому подобаєшся.

— Думаєш? — зірвалось у Тіни.

— Впевнена.

Тіна промовчала. Дана ще постирчала в ефірі, і нарешті зникла.

— Я не підведу, — кинула вона на прощання.

***

Бути в кордебалеті виявилось не так вже й нудно. А метаморфоза в сухе дерево була куди цікавіша за простеньке перетворення на статую й назад.

Та все одно Тіні чогось бракувало. Чи когось.

Крадькома вона стежила за Даною. Та тримала слово: за весь виступ жодного зайвого погляду, чи руху, що бодай якось вибивався з малюнку танцю. Втім, Мет теж не виявляв до неї якоїсь особливої цікавості.

Чи це все їй просто вважалось?

Тіна вкотре прокручувала свої сумніви, коли до Мережі увійшов Дон.

— Як минуло шоу? — спитала вона.

— Шоу? — гаркнув він. — Круто. Фантастично! Неймовірно, чорт забирай!

Щось тут не так, — зрозуміла Тіна. Чому він промовляє все так, наче хоче когось вбити?

— Мене завалили дзвінками, — видихнув Дон. — Кажуть, це було казна-що. Знаєш, чому?

— Ні.

— Бо замість того, щоб грати любов із Даною, суперзірка витріщалась на кордебалет. На кожну! Жодної не пропустив! Це — не "герой-романтик". Це — "сатир козлоногий"!

І пропав з ефіру. Тіна мимоволі уявила, як він носиться по своїй кімнаті та скрегоче зубами у безсилій люті. Як же їй хотілось посміхнутись!

За кілька хвилин Дон поновив зв'язок:

— Завтра повертаєшся на місце. Інакше його менеджер зжере мене нахрін.

— Так, — відповіла Тіна.

— І не лізь туди, благаю! — повторив Дон.

Але Тіна вже на це не зважала.

Треба якось подати Метові знак, що це знову буде вона.

Розшукавши файл образу, Тіна відкрила його і взялась вивчати модель. Стандартизована з усіх боків: волосся, обличчя, колір очей...

Крім однієї дрібниці.

Наступного вечора Мет вкотре опустився перед найзеленішою планетою на коліна і торкнувся її. За пару хвилин оболонку планети прорвала витончена ручка. Мет обережно взявся за неї, і не зміг втримати усмішку.

Між вказівним та середнім пальчиками дівчини виднілась родимка.

***

Ще ніколи Тіна не була такою щасливою. Щодня вона бачилась із Метом, і щодня їм аплодували стадіони. Інколи вони потай триматись за руки, чи Мет злегка її обіймав за талію. Дон, якщо й помічав щось, знаку не подавав. Тільки від Карін іноді прилітали гиденькі жартики, але Тіну вони не зачіпали. Її тривожило тільки одне.

За два місяці вони з Метом не перекинулись і словом.

"Сьогодні все востаннє", — зізналась собі Тіна, вкотре обертаючись на статую. Погляд Мета, сумніший ніж завжди, підказав, що він думає про те ж саме.

Посеред сцени виріс дракон та струсонув риком стадіон. Вогненний подих, змах крил — і він здійнявся в небо, вхопивши Тіну пазуристою лапою.

"Правою? — покірно звисаючи з незвичної сторони (не вириватись же!), здивувалась вона. — Але ж це має бути ліва, Данина. Невже Карін наплутала?" Потвора злітала все вище й вище, і раптом, на самісінькому вершечку траекторії, послабила хват. Тіна ледь встигла обхопити здоровенного пальця собою.

— Карін! — посигналила вона. — Тримай мене! Я ж звалюсь!

— Звалишся, — відповіла Карін. — Ганьба для прими, правда?

Вона спеціально! Вона все підлаштувала! Тіна замагнітила свою матерію, та все марно: Карін замкнула контур на собі.

— Карін! — заволала Тіна. — Відкрийся! Інакше...

— Що? Ти загинеш? Ні! Лише партію втратиш!

Лапа стала слизькою. Тіна відчула, як сповзає.

— Карін, не треба!

— Ти замало на Мета витріщалась? Досить з тебе!

Тіна зісковзнула ще на півметра. Ні!

— Тіно, стрибай! — пролунало від Дани.

Тіна пустила руки й рухнула в безодню. Мить — і дракон підхопив її намагніченою лівою лапою. Тіна аж вліпилась у здоровенні пазурі.

— Ох! — гукнув знизу стадіон.

— Тіно! — прорвався в Мережу голос Дона. — Що з тобою?

— Все гаразд, — відповіла вона.

І вимкнула зв'язок. До кінця концерту.

Ледве дівчата відіграли останню фігуру та втекли зі сцени, їм назустріч вискочив Дон. Злий, розпатланий, із лютими червоними очима.

— Карін! — заволав він. — Що за чорт?

Мимоволі Тіна глянула у бік Карін. На тій не було лиця. За цю витівку її точно відключать. Навіки.

Дурна мала фанатка.

— Нічого, — випалила Тіна.

Очі Карін аж викотились.

— Тобою дракон жбурлявся, — скрикнув Дон, — а тобі — "нічого"?!!

— Це був трюк, — відрізала Тіна. — Новий.

— Який в біса трюк?!! Нема його там!

— Ми додали, для ефекту.

Дон витріщився на неї, наче хотів пропалити її поглядом.

— Це ж "зелений" концерт, — розвела Тіна руками, — тут все можна.

— "Зелений", щоб вам, — процідив Дон та зло покрокував геть.

— Готуйтесь до розпаду, — кинув він наостанок.

Дівчата збилися докупи. За мить їхні тіла одне за одним "поплили", стікаючи на землю талим воском: у матерії відключалась гравітація. Дон походжав між ними та діставав передавачі з кожної маленької дюни. Невже тепер це все отак от буденно закікнчиться? — мимоволі подумалось Тіні.

В останню мить сусідня з нею дівчина повернулась: це була Карін.

— Дякую, — прошепотіла вона.

І розплилась. Тіна хотіла було відповісти, та Карін у Мережу не ввійшла.

Тіна залишилась останньою. Вона заплющила очі та приготувалась до кінця.

Але нічого не сталось. Її тіло залишалось таким же міцним, як і хвилину тому. Вона розплющила очі та вловила погляд Дона.

— Гадаю, — промовив він, — вам таки варто зустрітись.

***

Музиканти дружньо взяли останій акорд. Спалах — і все розчинилось у темряві. Публіка заревіла.

— Кінець? — сполошилась Тіна.

— Ще біс буде, — відповів Дон. — Хочеш поки на себе подивитись?

Тіна кивнула.

— Тоді пішли, — Дон взяв її за руку та повів до дальнього вагона, з'єднаного товстенним кабелем із трансформаторною будкою.

— Що це? — поцікавилась Тіна, поки він колупався у замкові. — Склад матерії?

— Наш штаб, — розпахнув двері Дон. — Ласкаво просимо додому.

Їй відкрились два ряди масивних системних блоків, що гуділи та блимали на різні кольори. В кожен із них влізло б по шестеро людей, і ще б залишилось місце. Між них був вузький та спекотний прохід, що впирався у самотній стіл з модним комп'ютером.

— Це — твоє місце? — спитала Тіна.

— Так. Тут я планую вистави, зв'язуюсь із замовниками, розмовляю з вами, а під час шоу — керую балетом. Тільки звуком і світлом інші хлопці займаються.

— А оце, — вказала вона на системні блоки, — ми?

— Так, дівчинко. А ось і ти, — вказав він на один, що блимав яскраво-зеленим.

Тіна підійшла до системника та поклала долоню на передню панель. Ось воно — вічне життя.

— Я така товста, — сумно посміхнулась вона.

Дон хитнув головою:

— Дивна річ — мозок. Всього лиш півтора кіло, а скільки там всього. Ледве в таку коробку влазить.

— А що буде, якщо балет збанкрутує? — спитала Тіна.

— Я знайду вам місце, — твердо мовив він, дивлячись на годинник. — Біс починаться. Ходімо.

За пару хвилин Тіна знову опинилася під сценою.

— ... представити вам нову пісню, — донісся до неї оксамитовий голос Мета. — Про дивовижну дівчину, із якою я познайомився у цьому турі. І про те, що кожен із нас завжди може сподіватись на диво.

Від вересків публіки Тіні заклало вуха. Дон торкнувся її плеча:

— З родимкою ти здорово придумала.

У минулому житті Тіна б точно почервоніла:

— Я думала, ти озвірієш, як дізнаєшся.

— Cтарі шахраї люблять красиві трюки.

Тіна посміхнулась, і вдивилась у Мета.

Він стояв на сцені сам, із простою акустичною гітарою. І співав про велике почуття, над яким не владні ані життя, ані смерть. В її очах запекло. "Фантомні сльози, — подумала вона. — Як болі, тільки сльози".

Доспівавши, Мет опустив гітару та здійняв руку в прощанні.

— Дякую вам, — крикнув він у мікрофона, та, зі згасанням софітів, поволі розчинився в темряві. Тіна мимоволі подалася вперед.

Мет спустився зі сцени. Забувши про все, Тіна кинулась до нього. Чоловік закляк та прошепотів:

— Ти?

Його руки зімкнулись за її спиною. Їх вуста зустрілись, він ковзнув пальцями по її щоці...

І став танути. Тіна стиснула обійми, та Мет вислизав із них, наче підтоплений віск. За хвилину перед Тіною залишилась лише купа аморфної матерії.

— Дозвольте, — почула вона за собою суворий голос.

Охоронець відсунув її плечем та пробрався до того, що залишилось від Мета. Наче в тумані Тіна спостерігала, як він підкатав рукава, занурив долоню в матерію й витягнув із неї передавач. Точно такий, як ті, які Дон діставав із її подруг. Потім встав і, розвернувшись до Дона, проказав:

— Сподіваюсь...

— Само собою, — перебив Дон. — Повна конфіденційність.

— Добре, — мовив чоловік, і зник у темряві.

Тіна все дивилась на купу матерії під ногами.

— Вибач, — ледве розчула вона Дона, — я не міг сказати.

— Як же так?... — прошепотіла вона.

Дон дістав з кишені телефона:

— Зазирни в мережу.

Тіна підключилась.

І побачила фото. На ньому був Мет. Він лежав на лікарняному ліжку, завішаний трубками та сенсорами. Із сором'язливою усмішкою на посірілому обличчі.

— Перелам шиї, — мовив Дон. — Тільки співати й може. І пісні писати.

Тіна мовчала. Дон вдивився у її обличчя та похитав головою:

— Бачили б тебе зараз ті, хто сумнівається, чи є у вас душа.

— Це рефлекси, — схлипнула вона.

Замість відповіді Дон міцно її обійняв. Тіна не витримала і розридалась.

— То як же він виступає? — стихнувши, спитала вона.

— Передавачі. Ними ж і живий мозок може керувати. А голос просто транслюється.

— Нащо все так?

— Так краще, — зітхнув Дон. — Для всіх. Він співає, люди слухають, а продюсери повертають гроші за лікарні.

— То він тепер — їхня власність?

— Ні, він може від них піти. Тільки тоді залишиться сам.

Тіна знову глянула на купку матерії, яка ще кілька хвилин тому була Метом.

— Ходімо звідси, — підштовхнув її Дон.

Тіна понуро попленталась за ним.

— Як гадаєш, він про мене щось напише? — спитала вона.

Дон гірко посміхнувся:

— Він вже написав. Знала б ти, скільки він із цією гітарою намучився.

Тіна пригадала ту, останню пісню. Про любов, не підвладну ані життю, ані смерті.

Здається, так воно і є.

— Ми ще побачимось? — мовила вона.

— Звичайно. Спільні тури на два роки вперед розписані. І вам ніхто не заважатиме.

— А продюсери?

— Ми їх переконали, — хитро моргнув Дон. — "Кохання поза простором і часом". От тільки...

— Що? — сполошилась Тіна.

— Не кажи нікому. Особливо — Карін.

— Мене спитають, де я була.

— Скажи, що я тебе ледь не з'їв.

— Я не зможу, — зітхнула вона.

— Зможеш, дівчинко. Інакше... — відмахнувся Дон. — Хай я краще буду монстром.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>