Бурлацька пісня

Бурлацька пісня

Середа, 5 грудня 2018 г.
Проглядів: 60
Підписатися на комментарі по RSS

– Запам’ятай, – сказав Августо, менеджер з персоналу, наставивши на Кларіту довгого пальця, – маєш бути ввічлива й привітна, навіть якщо почнуть скіпатися чи хапати за дупу. Щоправда, таких проблем з ними майже не буває: гості охочіші до страв.

Кларіта кивнула. Відкинула з очей коротке руде волосся.

А хто ж не охочий?

– І ще, – правив далі Августо, – не дай тобі боже сплутати «добрий день» і «доброго дня», «будь ласка», «прошу» й «перепрошую». До мови в них священний трепет. Второпала?

Кларіта прикусила нижню губу й знову кивнула. Вона була на заробітках другий рік і багато чого встигла засвоїти, але руки, складені на форменому фартушку, все одно злегка трусилися. Це була дуже, дуже грошовита й відповідальна робота: не кожного дня потрапиш офіціанткою на економічний саміт, на якому до того ж оприлюднять Головну Новину.

– Працюй, – Августо показав на столик, біля якого кремезний хлопець розливав шампанське в бокали. – Бери тацю, пропонуй.

Трапом уже піднімалися перші пасажири. Дівчата, відповідальні за зустріч, вдягали кожному на шию символічний вінок з волошок і «золотих куль» – звичайно, з дозволу особистої охорони гостей. Кларіта підходила до чоловіків, які попри спеку хизувалися костюмами-трійками, до жінок у вишуканих строях, на височезних підборах і пропонувала пригубити келих. Власний голос здавався їй невпевненим, ледве чутним. Хтось із гостей нахмурився на його звук. О господи, тільки б ніхто не надумав поскаржитися.

Кларіта зауважила, що у вбранні майже кожного був аксесуар чи орнамент з вишивкою хрестиком: хустинка у верхній кишені, манжет, пасок… На одній дамі Кларіта побачила дукачі – великі, відполіровані часом, аж сліпучі на сонці. Вона мимохіть торкнулася коралів у себе на шиї – звичайно, штучних. Такими з метою виказати повагу до господарів компанія забезпечила всіх офіціанток. Кларіта зітхнула: хотілося привезти додому, у Лісабон, хоч разок коралів. Менша сестра вже дістала, натякаючи: у всіх дівчат у класі вони є, крім неї, нещасної.

– Працюй, чого розмріялася! – прошипів на вухо Августо. Кларіта підскочила на місці. Напівпорожні келихи задзвеніли на таці, і шампанське хитнулося в них, як море довкола лайнера. Кларіта попрямувала до столика, проклинаючи червоні чобітки, теж дешеві й штучні, які на спеці вже встигли натерти їй ноги.

Поки вона поралася, делегація українців піднялася на борт, і їх обслужили інші дівчата. Кларіта нічого не встигла роздивитися.

***

У більярдній Кларіта стояла біля шинквасу, стежачи, чи ніхто з гостей не зажадає освіжитися напоями. Бармен акуратно натирав винні й пивні келихи, розглядав їх проти світла, перевіряючи чистоту скла. Кларіті колись пояснили, що це данина традиції, адже сучасні посудомийні машини могли впоратися з такою роботою значно краще за найдбайливішу людину.

Грали двоє охоронців, хлопець і дівчина в польових одностроях ЗСУ, – Кларіта чула, їх прибуло багато, і ці, вочевидь, зараз мали вільний час.

– Тато телефонував, – неголосно говорила дівчина, майже злігши на стіл і приміряючись до білої кулі. – Каже, страшні збитки: яблуня таки всохла, мама цілу ніч плакала.

Вона нарешті тицьнула кулю кийком, майстерно забивши смугасту до лузи.

– Йой, – співчутливо відгукнувся хлопець і махнув Кларіті рукою. – Який страшний збиток, біда. А мої говорять, свиня привела лише восьмеро паць, давненько не було так мало. Дурний рік, і що воно буде… Апельсиновий фреш, будь ласка. Тільки щоб з херсонських, турецькі не хочу!

– Звичайно, пане, – чемно вклонилася Кларіта й задріботіла назад до шинквасу. Чобітки дошкуляли.

– А малий погано вчиться, просто біда, – продовжила дівчина в Кларіти за спиною. Її голос звучав приглушено – знову схилилася, обираючи мішень. – Мати каже, отримав десятку з географії. Десятку, уяви, у нас ніхто зроду менш як на одинадцять не вчився. Не хочу, каже, вчити про Південну Америку, чого мені туди їхати, хай заробітчани звідтам їдуть…

Кулі ще раз стукнулися одна об одну.

– Йой… – протяг хлопець, цього разу трохи єхидно: мабуть, його колега не влучила. – А в мене оце біда суцільна: телефон накрився, доведеться, як повернуся, віддавати за гарантією. Усього три роки користувався, а ще кажуть, найкращий вітчизняний бренд…

Кларіта озирнулася: охоронець бубнів собі під ніс, пильно вдивляючись у кулі на столі. Дівчина стояла до Кларіти боком і стежила за його рухами, посміхаючись кутиком губ. Схоже, ці двоє нещодавно познайомилися й тепер намагаються зблизитися. Залицяються.

На початку, коли Кларіта лише приїхала в Україну, її бісила, майже доводила до розпачу ця манера місцевих скаржитися на все підряд. Потім вона прийняла це, як належне – як безмежні лани, родючу землю, високий рівень життя, всезагальну освіченість, дотримання традицій і двадцятиметрову стіну вздовж північно-східного кордону, побудовану після перемоги над Росією.

Українці скаржилися. Від когось вона чула, що це такий національний ритуал. Оберіг. Закляття.

Зрештою дівчина виграла. На честь перемоги вона замовила собі сік журавлини й канапки із пліснявим сиром та оливками. Кларіта намагалася не витріщатися на те, як недбало вона відправляє страву до рота.

Здається, оберіг працював.

***

Під час обіду Кларіта розносила їжу й напої у найбільшому корабельному ресторані, який компанія виділила для бенкетів. Вона й так боялася щось впустити, а тут ще доводилося повсякчас обходити охоронців, які стояли в політиків за спинами.

На перше подавали крем-суп із сиром і шпинатом, хрусткі грінки зі спеціями й тонкий, майже прозорий бекон. Жоден з гостей не лишив і краплі в тарілці.

На друге був такий вибір печеної риби, морської й річкової, овочевих салатів із розмаїтими заправками, шинки, птиці, свіжих булочок і домашніх сирів, від найм’якіших козячих до твердих, витриманих, що Кларіта кожного разу затамовувала дихання, входячи до зали. Голова злегка паморочилася: на кухні вона бачила кілька блюд з копченим салом. Його часниковий дух линув, лоскочучи ніздрі. Кларіті не довірили виносити таку поважну страву.

Вона снідала о шостій ранку сублімованим картопляним пюре й розчинною кавою. Цей обід був абсолютно нестерпний.

Столи були зсунуті кириличною «П», і місце за центральною перетинкою, звичайно, посіли українці. Їх було троє: пані Президент, її чоловік і міністр іноземних справ. Голова держави мала стомлений, постарілий вигляд, важкі рухи – і навдивовижу швидкий, гострий погляд. Коли Кларіта прибирала порожній посуд з-перед французького посадовця, здалося, що Президент раптом подивилася просто їй у вічі. У Кларіти ледь не підкосилися ноги.

Прем’єр-міністр Великої Британії, що сидів праворуч, найближче до «перетинки», виголосив тост за спільне майбутнє великих європейських націй. Його палко підтримали німці й скандинави, а українці стримано підняли келихи. Кларіта знала й цю манеру: не говорити так, не говорити ні, а чинити, як собі знаєш. Так поводилися її останні господарі, родина Іванчуків.

Так усі українці поводилися.

Гості зосереджено стукали виделками. Посеред французької делегації Кларіта знайшла поглядом «свою» даму з дукачами. Господи, які гарні, срібні й круглі – і не личать до її товстої шиї. Кларіта такі бачила лише на виставці старожитностей, на яку потрапила одного разу в Полтаві.

Після сирників з родзинками, сметаною й медом Президент підвелася і, поблажливим жестом зупинивши спробу решти гостей встати слідом, сказала, що має трохи відпочити перед нарадою. Кларіта зраділа: без господині ніхто не буде затримуватися в ресторані, а на столах ще лишалися рештки наїдків. Можливо, вдасться скуштувати хліба із сиром.

На сало Кларіта навіть не сподівалася.

***

Між прибиранням зали по обіді й сервіруванням вечері Кларіті випала пара вільних годин, і вона одразу усамітнилася в каюті, радіючи, що сусідка працює покоївкою і зараз зайнята забаганками пасажирів, не запрошених на нараду. З цією дівчиною, Мартою, вони ледве встигли познайомитися рано-вранці, коли розпаковували речі. Вона так привітно й жваво щебетала португальською, що Кларіта одразу відчула себе вдома.

Утім, зараз би вона цього базікання не витримала.

Знявши червоні чоботи, Кларіта з жалем оглянула свої розтерті ноги й позаклеювала водянки пластиром. Марна справа, до вечора все одно полопаються й закривавляться. Кларіта поскаржилася Августо, коли той пробігав поруч. Він вилаяв її й порадив не нюнити, якщо хоче заробити якусь копійку. Кларіта швиденько прикусила язика й вирішала терпіти.

Впавши на вузьке ліжко, вона втупила погляд у стелю. Жахливо, що через заходи безпеки на цьому величезному лайнері немає вайфаю й заблокований мобільний зв’язок. Утім, телефони відібрали ще під час укладання трудової угоди. І, зрештою, добре що в Кларіти так і не стало коштів на комунікаційний імплант – тоді б її точно не взяли на цю роботу.

Проте без змоги вийти в інтернет чи потелефонувати бабусі вона почувалася загубленою.

Кларіта увімкнула телевізор.

– …у Чорному морі, – говорив диктор українською. – Голови держав-членів Євросоюзу та генеральні директори низки провідних транснаціональних корпорацій зустрінуться з Президентом для перегляду умов імпорту українського продовольства до країн ЄС. Нагадуємо, що під час цієї зустрічі Президент планує оголосити результати всенародного референдуму щодо входження України до Європейьского Союзу. Дані екзит-полів свідчать, що думки українців розділилися. У той час як частина суспільства вітає завершення курсу на самоізоляцію, інша застерігає проти такого рішучого кроку, адже наполегливі запрошення до ЄС свідчать лише про те, що країни Заходу в час усесвітньої продовольчої кризи конче потребують українських продуктів за низькими цінами…

Кларіта втомлено перемкнула канал. Навіщо так ускладнювати прості речі? Усе зрозуміло: в Україні є їжа, у решти світу з їжею проблеми. Техногенні катастрофи, недбайливе природокористування, низка неврожайних років. Кларіта читала в мережі, що колись термін «аграрна інфляція» вважали надуманим. Що ж, тепер дешевше заплатити гастроентерелогу й аптеці, які лікуватимуть тебе після синтетичних харчів, ніж купити натуральні.

Прямої трансляції з саміту не було, лише реклама органічних продуктів. Не транслювали навіть завалящого серіалу про кохання, хоч би й бразильського – останнім часом українська діаспора проспонсорувала місцевих режисерів, і серіали стали цілком придатні до вжитку. На осінь анонсували прем’єру нової версії «Украденого щастя».

Кларіта вимкнула телевізор, полежала, поки не переболіли ноги, а тоді вирішила оглянути величезний корабель, на якому опинилася: не кожного дня випадає потрапити в круїз, хоч би й служницею. У неї була паперова карта, на якій позначили зони вільного доступу, доступу за службовою потребою й заборонені. Кларіта роздивилася її – і ухвалила одразу підніматися на горішню палубу, на оглядовий майданчик. На плані були схематично намальовані пальми у вазонах і невеличка декоративна водойма – це вже було непогано, враховуючи, що офіціантам заборонили відвідувати басейн для пасажирів.

Вона пройшла довгим коридором, піднялася сходами, поминула кафетерій, де самотньо гаяли час кілька клієнтів, вхід до яскраво освітленого торгового залу й двері казино і вибралася на свіже повітря. До горизонту, куди не кинь оком, було море – Чорне море, найважливіше внутрішнє море у світі, море, відпочинок біля якого коштував шалених грошей. Останні півроку Кларіта працювала в Одесі, звідки відчалив лайнер, і пишалася тим, що знаходить час скупатися на громадському пляжі. Вона надсилала бабусі світлині, а сестра вихвалялася ними в школі, говорячи, що обов’язково поїде до України на заробітки, коли виросте.

Кларіта застерілага її, що з такими низькими оцінками вона ніколи не здобуде трудову візу.

На оглядовому майданчику було навдивовижу порожньо. Кларіта вдихнула солоний вітер і рушила до пальм – постояти між ними, тримаючись за поручні і вдивляючись вдалину.

За кілька кроків вона об щось затнулася і ледь не скрикнула: дрібна пригода відгукнулася тупим болем у ступнях. Кларіта глянула вниз і заніміла: у неї під ногами лежали срібні дукачі й три нитки коралів – достоту як на тій француженці.

Та ні, це були саме ті прикраси.

Кларіта нахилилася й підняла намисто, побожно підставивши долоню під важкі монети. Вона тримала їх на витягнутій руці – рука трусилася – і дивилася, дивилася, а коли нарешті опам’яталася й роззирнулася довкола, то побачила й хазяйку дукачів.

Пані лежала в декоративному ставочку, задравши ноги на облицювальне каміння – так високо, що спідниця закотилася до краю панчох. На грудях у жінки розплилася велика червона пляма. «Вишивка зіпсована, таке не відпереться», – подумала Кларіта.

А потім до неї дійшло: пані дивиться в небо не змигуючи і зовсім не ворушиться.

Кларіта заверещала.

***

Похмура жіночка зі служби безпеки допитувала її близько години: хто така, чого пішла на палубу, чи бачила когось, чи знала жертву особисто – і потім по-новому, ті самі питання, разів зо п’ять. Мабуть, хотіла упіймати на брехні. У Кларіти взяли відбитки пальців, перевірили, чи немає на одязі крові, і, здається, визнали, що вона не причетна до вбивства мадам Тромпері. Коли Кларіту відпустили, вона ледь не плакала від утоми.

Августо, похмурий і знервований, чекав на неї в коридорі. Кларіті зовсім не потрібна була зараз увага менеджера з персоналу, але їй довелося ще раз переказати йому всю історію. Схоже, він лишився незадоволений тим, що не зміг знайти в її поведінці формального приводу для звільнення.

– Іди до каюти, – роздратовано наказав він. – Вважай, решта дня в тебе вільна. Діятимемо за ситуацією…

– Якою ситуацією? – перепитала Кларіта.

Августо подивився на неї, ніби побачив блошицю чи емігрантку з Росії.

– Ти хоч знаєш, чиє тіло знайшла?

– Мадам Тромпері… дружина французького прем’єр-міні… ой!

Августо покачав пальцем у неї перед носом, ніби забороняв бути такою тупою.

Кларіта не цікавилася світською хронікою, але не впізнати мадам Анну Тромпері, навіть не зреагувати на її ім’я! Мабуть, дукачі зовсім засліпили їй очі.

Дукачі, а потім, ну… убивство.

Ось чому її так люто допитували!

– Господи, що ж тепер буде! – не втрималася Кларіта.

– Не буде ніякої євроінтеграції, – понуро буркнув Августо. Плечі в нього опустилися, і вся фігура менеджера стала схожа на залізний вішак, на який нап’яли вишиванку. – Жертимемо далі «Мівіну».

Кларіта промовчала: «Мівіна» була надто дорога для неї.

Вона відвернулася й побрела коридором, не помічаючи військових, що сновигали навколо. Мадам Анна була кузиною Президента. Коли вона вийшла заміж тодішнього президента, а зараз прем’єра Франції, преса довго жартувала про новітню Анну Ярославівну і зміцнення українсько-французьких зв’язків.

Діставшись каюти, Кларіта впала на ліжко й невтішно розридалася.

***

Тільки тоді, коли телевізор увімкнувся сам і каюту наповнив шум, який може видавати лише велика група спантеличених людей, Кларіта зрозуміла, що задрімала. Вона сіла на нерозібраній постелі й прикипіла поглядом до екрана.

Камери сфокусувалися на пані Президенті. Вона була в жалобі: чорний піджак і чорна блуза з наглухо застебнутим коміром, жодного національного мотиву в оздобі. Біля рота в Президента залягли глибокі гіркі зморшки, проте очі не були червоними – лише страшенно сумними.

– Шановна громадо, – почала вона, як звикла. Тоді зробила паузу, отямившись, і виправила себе: – Шановні учасники й гості саміту. Мушу з болем у серці зробити це оголошення…

Вона говорила про вбивство кузини, про свою скорботу й про, що винний ще перебуває на судні, адже не міг нікуди втекти, і має бути покараний. Кларіта заклякла, передчуваючи недобре, і не помилилася:

– Відтак ми оголошуємо надзвичайний стан і зупиняємо корабель до кінця розслідування. Усі гості й персонал мусять дотримуватися правил пересування судном: не залишати каюти, за потреби звертатися зі своєю проблемою до оперативного штабу слідства за допомогою внутрішнього зв’язку. Протягом наступної доби ми опитаємо…

Кларіта подумала, що це якась дикість, якийсь сюжет з класичних детективів Кокотюхи. Такого не може бути насправді!..

За кадром почувся шквал голосів. Хтось звинувачував Президента в зриві переговорів.

– Не хочете домовлятися – чого кликали?! – розчула Кларіта злобний шепіт – той, хто це сказав, стояв близько до камери.

– Зрада! – прошипіли українською. Кларіта здригнулася.

Господи, та чим же вона заслужила такий заробіток?

Вона знічев’я встала й скрикнула – нероззуті ноги, поки Кларіта спала, налилися, набрякли й тепер несамовито боліли.

Швидко, доки не з’явилася сусідка, Кларіта почала здирати чортові чоботи. Сльози полилися наново.

***

Уночі її мучили кошмари. Місяць, схожий на срібний дукач, заглядав у вікно – а коли Кларіта зрозуміла, що в її каюті немає ілюмінатора, ураз перетворився на мертве, бліде й роздуте обличчя Анни Тромпері. Кларіта прокидалася, глибоко дихала в темряві, намагаючись заспокоїтися, а коли засинала, все повторювалося спочатку.

Ранок вона зустріла геть-чисто розбита. Перше, про що подумала: бабуся там, мабуть, божеволіє від страху. А друге: постіль Марти була застелена. Чого це вона прокинулася так рано й куди могла податися за умов обмеженого пересування?

Коли пролунав сигнал внутрішнього комунікатора, Кларіта сіпнувался від несподіванки. Узяла слухавку й несміливо сказала:

– Так?

– Перетак, – гаркнув Августо. – Тебе викликають на допит до штабу розслідування. Це на палубі С, перша каюта. Бігом збирайся! По тебе зараз прийдуть зі служби безпеки.

Кларіта панічно заметалася каютою. Формена сукня, зачесатися, взуття… о боже, тільки не це! Вона так-сяк влізла в літні босоніжки й відчинила двері. Її вже чекав хлопець – як не дивно, знайомий, учорашній більярдист, у якого свиня привела лише восьмеро паць.

– Доброго ранку, – привіталася Кларіта. Він не відповів, і в неї мороз продрав поза шкірою: може, вона мала сказати «Добрий ранок»? Як правильно? Чому саме зараз вона все забула?

Путь до штабу здалася короткою, ніби доріжка на ешафот.

Біля дверей стояло двоє охоронців. Військовий відчинив Кларіті, і вона увійшла до слабко освітленої каюти. Двері за спиною з гуркотом зачинилися. Кларіта вдивилася в темінь – хтось сидів за столом, судячи з силуету, жінка.

– Вибачте… – наважилася промовити Кларіта тремтячим голосом. – А що мені…

Тут світло увімкнулося – яскраве, як у спекотний день на білому піщаному узбережжі. Кларіта замружилася на мить, а коли розплющила очі, жінка за столом сказала:

– Привіт.

Кларіта зойкнула й сповзла стіною.

***

Вона дихала ароматом натурального какао, звареного на молоці, і думала тільки про те, що ніколи ніхто, крім бабусі, не приносив їй напоїв на замовлення.

Зазвичай бувало навпаки.

Пані Анна Тромпері сиділа навпроти й говорила лагідно, ніби заспокоювала налякану дитину. Її українська вирізнялася елегантною французькою «р» і носовими голосними:

– Не скажу тобі нічого, що не стане відомим усій світовій спільноті буквально за півгодини. Але, позаяк ти опинилася в епіцентрі подій, маєш право на певну компенсацію. Операція була ретельно спланована кілька місяців тому, коли моя сестра в других отримала агентурні дані про ймовірну російську диверсію під час саміту.

«Це вона про Президента», – подумала Кларіта і все-таки відпила какао. О діво Маріє, воно було божественне.

– За нашою інформацією, агентка мала отруїти кількох високопосадовців, посіяти паніку й лишити на місці злочину «український слід». Я потрібна була як третя сторона, несподіваний фактор, який сплутає росіянам усі карти. Наш план був нехитрий: розіграти моє вбивство й зачекати, доки щур сам не спробує покинути корабель.

– Ви його упіймали? – спитала Кларіта. – Щура? – А тоді її осяйнуло: агентка! То це була жінка?! – Чекайте, – промурмотіла вона, не вірячи, – ви що, думали, це я?! Я – агентка?

Мадам Анна відмахнулася, як від мухи – тільки мелькнули в повітрі пальці, прикрашені срібними перснями.

– Тебе ретельно перевірили бозна-скільки разів. Нічого не вказувало на твій зв’язок із російськими спецслужбами – крім того, що тебе поселили в одній каюті зі справжнім агентом. І того, що ти знайшла моє «тіло». Насправді його мала «знайти» інша людина. Ми щойно завершили підготовку…

Кларіта поставила какао на стіл, аби не впустити чашку. Марта! Але ж вона так гарно говорила, як справжні лісабонка! До Кларіти повільно доходило: вона ділила кімнату зі шпигункою. Господи, а вона, бува, не розпатякала який секрет?

Мадам Анна уважно глянула їй в очі і несвідомим жестом погладила себе по шиї. Кларіта простежила за її рукою і раптом подумала: не все так просто. Ця операція була не тільки для виявлення шпигунки – СБУ їх пачками ловила. Кларіта пригадала учорашні крики європосадовців, нарікання, звинувачення і вжахнулася: а якщо українці вирішили востаннє їх усіх… перевірити? І якщо вони – тобто ми – не пройшли перевірку?..

Бабуся розповідала, що в часи її юності на засіданнях Ради Безпеки ООН багато разів розглядали питання про надання Україні військової допомоги в боротьбі проти російської агресії, що неодноразово Україна претендувала на членство в ЄС, але безуспішно. Бабуся казала: «Ми висловлювали глибоку стурбованість. Вони мстяться нам за це. Тепер ми від них нічого не дочекаємося, хіба непозбувної бентеги. І ми це заслужили».

А ще бабуся завжди говорила, що Кларіта надто вже замислюється на речами, які її зовсім не обходять.

– Мадам Анна, – сказала Кларіта, відчуваючи, як полум’яніють щоки. – Будь ласка, пробачте, я готова бути покараною.

Пані Анна скинула вгору брови.

– За що?

Під її здивованим поглядом Кларіта полізла у виріз плаття. Дістала з ліфчика два срібні дукачі й поклала на стіл перед мадам Тромпері – бліді, як місяць, яскраві, як сонце. Вона зняла їх учора з намиста й запхала за халяви чобіт, перш ніж прибігла охорона. Дукачі провалилися до п’ят. Господи, як же вони муляли.

Як будь-який гріх.

Мадам Анна мовчала, і Кларіта, геть знервована, урешті спитала, але не про себе:

– Як ви думаєте… Україна все-таки вступить до ЄС?

Справжнє питання вона поставити побоялася.

Мадам Анна стенула плечима й несподівано посміхнулася. Ухопила дукачі й затисла в кулаку, як маленька дівчинка, якій повернули улюблену цяцьку.

– Не можу тобі нічого сказати, Кларо, це не в моїй компетенції. Але, дивлячись на тебе, я маю надію, що ви вже готові нас прийняти. І, можливо, ми теж… готові.

Кларіта вхопила чашку й допила какао одним ковтком.

І, звичайно, вона не могла відчути цього насправді, але в цей момент Кларіті здалося, що круїзний лайнер «Зубожіння» нарешті рушив з місця і набирає швидкості.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>