Повернутися на сторінку

Коментарів: 7

  1. Дуже атмосферне оповідання! Ідея вкладених світів хоч і не нова (наприклад, можна бачити в заключній сцені фільму "Люди в чорному 2"), але викладена надзвичайно майстерно. Зачаровує також свій стиль побудови абзаців з речень і порядок слів у самих реченнях.

    Недоліки віднайти важко, але, все ж, на мою думку в тексті є два місця з русизмами. Замість "хтось порахує" краще написати "хтось вважатиме", а "з ума сходити" ліпше замінити на "їхати з глузду".

  2. 2018-12-07 в 13:07:51 | Крампус

    Вітаю, авторе!

    Ваше оповідання сприймалось мною радше як есе. Я зрозумів ідею інакше, ніж попередній коментатор. Щось близьке до багаторазового проживання свого життя, потіщ щось на зразок нірвани, а потім усе заново. Добре вдалось передати відчуття приреченості та безнадії. Але хотілося б побачити трохи більше промінчиків світла у кінці тунелю.

  3. 2018-12-08 в 19:07:44 | Лісовик

    Я взагалі поблажливо ставлюся до авторів, що розділяють погляди "цифрового романтизму". Але саме поняття "романтизму" вимагає від автора більшої впевненості. Інакше ми не позбудемось недобитих залишків постмодернізму і не перейдемо до "хайтек-літератури". А час диктує нові виклики і каже "Хлопці! Та що ви пишете! Майбутнє настало!" Тому ідея множини світів і роздуми "що є душа"... Так цікаво. Романтично. Але рушниці не стріляють, вогники вірогідних перемог проносяться повз... І тому читати оповідання досить важко. Мені не пішло.

    Наснаги. )

  4. Вітаю!

    І хороші новини на цьому закінчились.

    1. Авторе, навіщо ви зробили свого героя нібито п'ятдесятилітнім? З усього тексту відчувається світогляд людини геть не похилого віку. Надто коли почалось про комп'ютерну стрілялку.

    2. І це друге зауваження. Так добре усе починалось - невідомий світ, невідоме буття... І чим все скінчилось? Іграшками. Маячня.

    3. Раджу автору менше сидіти в іграх і більше читати. Тоді знатимете, що тема ілюзорності світу вже не те що не нова, а геть заїжджена й затерта до дірок. Мене, запеклого читача, наприкінці вже ледь не нудило.

    Ось так. Вибачте, що жорстко, нічого особистого - просто в мене такий стиль критики.

    Успіхів!

  5. 2018-12-09 в 15:30:45 | Грішник з другої групи

    "Ларису Іванівну" хочу Чомусь навіяло Рекурсія не йде на користь оповіданню, коли герой просинається і розуміє, що розмова про блакить з Ларисою була сном, потім ще раз зустрічається з нею вже в Білорусі, повертається, балакає по телефону без телефона, знову прокидається, потім ще Це виявилося занадто для мене

  6. Це не оповідання, а есе із довжелезним вступом та сумнівним філософствунням. Хотілося б сюжету, персонажів, натомість усе потонуло в суцільній блакитній заграві. І так — назва, на жаль, краща за сам текст.

  7. Дуже інтелігентний текст. Такий, як на мене, про проблему творців/творінь, ілюзорність буття, ігрову його концепцію, вічне повторення, нескінченне чекання й таке інше.

    Але, якщо чесно, мені зовсім не зайшло, бо пояснення цієї філософії було більше, ніж власне дії. Момент із телефонним дзвінком був кріповий і живий, а решта якось, ну... есеїстично, слушно зауважили.

Повернутися на сторінку