Синтез життя

Коридором віп-палуби флагмана йшла група дипломатів Уніатської делегації у супроводі десятьох охоронців-космодесантників із емблемами Унії на броні екзоскелетних скафандрів. Посли тридцяти двох зоряних держав людства перемовлялися, визначаючи позиції своїх урядів та озвучуючи особисті думки щодо переговорів із чужинцями. Лейтенант космодесанту Сінклер у сріблястому бронескафандрі крокував, тримаючи рушницю на плечі, і меланхолійно жував тютюн.

Деякі коридори флагмана мали ілюмінатори. Очам відкривалися фантастичні краєвиди садів гідропоніки з євразійською та тропічною рослинністю, але дипломати, схоже, лишалися байдужими до цієї краси.

Лейтенант космодесанту Унії, як і всі його бійці, не вперше охороняв віп-персон уряду та армійських «шишок», однак уперше в житті не знав, що на нього чекає. Це був перший контакт людства з іншою цивілізацією. І почався він із конфлікту та загрози тотальної війни. Десь там, в іншій частині галактики, за тисячі систем від великих держав людства, існували дрібні незалежні колонії, що виникли дуже давно, в часи глобальної колонізаційної експансії. Ці колонії жили за законами демократії та анархії. Їхнім політичним курсом та законом буття стали автаркія та ізоляціонізм. Рік тому з ними повністю обірвався зв'язок. А потім стало відомо, що всі сім тисяч планет-колоній людства на периферії давно окуповані чужинцями. Якщо військова розвідка і знала щось про долю нейтральних колоній, то надійно засекретила цю інформацію. Хай там як, а всі очільники людства сподівалися на мирні переговори, хоча й не відкидали можливості війни. Саме на цей випадок військові флотилії підігнали до кордонів.

Про чужинців майже ніхто нічого не знав. Відомо було лише, що їхній флот більший та потужніший за всі флоти людства, разом узяті.

Щодо чужинців ЗМІ тільки переливали з пустого в порожнє: безкінечні марні балачки з теоріями та прогнозами без жодного інформаційного підґрунтя. Сінклер наївся балачок донесхочу. Вчені і політики лише товкли воду, як у ступі, в безглуздих дискусіях довкола заяложених фактів, і за рік ніхто нічого нового так і не почув.

Сінклер заспокоював нерви тютюном. Зараз він зустрівся з невідомою силою, і не був певен, що справді готовий до всього. Він служив у Корпусі Космодесанту Унії шістнадцять років. Воював у п’яти війнах і понад чотири роки служив у охоронному віп-ескорті на кораблях флоту. Він уже почав вважати, що все пройшов і все бачив. Але так було рік тому, до першого контакту флоту Унії з флотилією чужинців. Якщо сьогодні доведеться захищати дипломатів і нищити космітів, то він переймався лише тому, що гадки не мав, як мочити незнайомого ворога. Уява малювала найрізноманітніші ситуації та варіанти їхнього розв'язання. А якщо чужинці володіють телепатією? А якщо вони невразливі до земної зброї? А що, як їх узагалі не можна знищити? Ну, там поле у них захисне, непробивне, або вони здатні розпилитися на атоми, а потім знову скластися докупи і взяти всіх за яйця... Усі ці міркування дуже непокоїли лейтенанта. Він рухався до межі незвіданого і чогось сакрального. І це страшенно напружувало Сінклера.

Широкі двері конференц-зали розчахнулися і делегація увійшла досередини. За прозорими стінами зали квітли оранжерейні кущі. Дипломати посідали за стіл із темного надміцного скла, космодесантники вишикувалися за їхніми спинами, утворивши живий ланцюг. Сінклер не зводив погляду з дверей. Офіцер-координатор операції, представник служби безпеки Унії, прислав на комунікатор Сінклера повідомлення про те, що шатл чужинців уже пристикувався до флагмана, і висадка прибульців почалася.

Сінклер міцніше стиснув свою зброю і глибоко вдихнув.

Удруге двері розчинилися плавно і до зали увійшли двометрові гуманоїди. Двоє прибульців у візерунчастих мантіях поверх легких скафандрів йшли попереду. Чужинець у чорно-зеленому був широкоплечим і виглядав дужим та міцним, а той, що був у білому, здавався худорлявим і тендітним. Їх супроводжували зо два десятки чужинців, закутих у масивні білі і чорно-зелені бронескафандри, з якимись кристалічними девайсами на руках. Девайси – це майже напевне зброя, подумав Сінклер, а отже, масивні прибульці – це охорона. Їхня наручна зброя виглядала, як браслети, схожі на квіти барвінку; кристалічні «бутони» були закриті. Сінклер просканував зброю, потім включив оптичний аналізатор шолому. На кожному масивному нарукавнику – десять «бутонів». Структура показує, що вони розкриваються… І чим стріляють? Навряд чи пелюстками троянд. Шоломи чужинців мали дивну форму. Сінклер намагався зрозуміти, що саме вони йому нагадують. І нарешті втямив - вони схожі на бутони квітки, вкритої сталевою жерстю... Знову квіти, бутони… Дивно. Він пильно вдивлявся в шоломи. Жодних прорізів для очей чи візорів. Жодних оптичних мініатюрних відеокамер на їхніх поверхнях. Жодних антен чи приладів... Як же вони бачать? Це якийсь особливий сплав, схожий на метал, але з властивостями тонованого скла? А біс його знає...

Очільники делегації чужинців сіли за стіл навпроти представників людства. Охоронці виструнчилися за спинами прибульців, двоє стало обабіч дверей. Запанувала тиша. Вона тривала близько години, а потім її порушив посол республік Кассіопеї.

- Це неприйнятно! – вигукнув він, почервонівши. І тут наче греблю прорвало.

- Ми готові продовжити діалог, якщо це всі ваші умови, - гукнув посол республіки Кеплер.

- Ми маємо переговорити зі своїм урядом, перш ніж вести подальші перемовини, - сказав посол Федерації систем Андромеди.

- Ви висуваєте забагато умов, - прокричав інший посол.

- Це неприйнятно! - заволав ще один дипломат.

- Якщо зі свого боку ви гарантуєте виконання ваших зобов'язань і подальшу політику рівних двосторонніх відносин, то ми погодимося, - запевнив посол Федерації республік Оріона.

Представники людства робили тишу вщент. Зала сповнилася гомоном та перешіптуваннями. Дипломати спілкувалися зі своїми урядами онлайн, і не всі здатні були втриматися від емоцій.

Що тут коїться? Я жодного слова від чужинців не почув. Вони зараз спілкувалися силою думки? Це була телепатія? - думав Сінклер.

Двоє чужинців незворушно спостерігали за емоційними реакціями послів зоряних колоніальних держав. Напруга в залі зростала. Дипломати людства перемовлялися між собою та шепотілися через комунікатори з радниками, силовиками та лідерами своїх урядів, і час від часу змовкали, ймовірно, приймаючи нові телепатичні повідомлення від чужинських послів і «перетравлюючи» їх.

Посол Земної Унії грюкнув кулаком об стіл і басовито гримнув:

- Ми не погодимося на деколонізацію половини наших галактичних володінь! Це не обговорюється! На вашій карті позначено лише півтисячі планет, які ви окупували! А де тисячі інших планет із периферії? Що з ними сталося?! Чи їхні мешканці відмовилися від асиміляції? - він звернувся до дипломатів держав Галактичної Співдружності. - Вони знищили мільярди людей і асимілювали мільйони колабораціоністів у тій частині галактики, яка була нашою! І ви, панове, хочете про щось з ними домовитися?!!

Усі, присутні в залі, почули у себе в голові чоловічий голос. Цього разу чув і Сінклер.

- Ми вибили до ноги мешканців тисяч ваших колишніх планет у відповідь за винищення ними братів і сестер наших менших. На тих планетах здебільшого жили вегетаріанці та вегани, що їли рослини, аби не їсти тварин. Вони чомусь були певні, що фауна жива, а флора – ніби й ні. Чому? Бо рослина не кричить і не стогне? Не плаче, не б’ється в агонії? Не відчуває болю? А що, як рослини спілкуються інакше, ніж ви? Що, як ви просто бачите їхньої агонії? Не чуєте благань про пощаду? Ми винищили мільярди людей на тисячах планет. Це – помста за довгі роки геноциду флори, за ваше пожирання рослин! Адже людина – всеїдна істота! Ви могли б їсти фауну і вживати винятково фрукти для вітамінного балансу в організмі. Так чинять асимільовані люди у наших нових колоніях. Ми не агресори. Наша військова доктрина - смерть усій травоїдній фауні Всесвіту. Ви всеїдні. Тому між нами ще можливий компроміс.

- На Землі понад дві тисячі років панує культура вегетаріанства. Я і всі члени уряду - вегани. Це наш спосіб життя. Ми йшли до цього довгі роки і не відмовимося від заповіту наших пращурів.

Посол чужинців у чорно-зеленому скафандрі встав і в залі відразу наче спинився час. Воїни прибульців могли рухатися вільно. Сінклер рвався у бій, але всі його рухи стали мега-повільними; на те, щоби підняти автомат і навести його на ціль, пішло хвилин десять. Тим часом чужинці у чорних скафандрах відкрили вогонь по дипломатах людства та їхньому ескорту; а чужинці в білих скафандрах зі свого боку заходилися стріляти по воїнах у чорному. Стіл розбився вщент, його важкі уламки збили Сінклера з ніг та відкинули до стіни. Він пробив і це скло, і приземлився в кущах оранжереї. Утім, летів він теж дуже повільно, і встиг побачити все, що коїлося навкруги. Високий чужинський посол дістав поранення і сховався за спинами охоронців. Поки ті вели перестрілку з воїнами у білому, він кинувся до дверей і майже встиг вибігти. Та на його шляху став чужинець в білій мантії і різким рухом устромив у нього якийсь кинджал. Посол у темній мантії впав навзнак, а посол у білій мантії підійшов до виходу. Білі охоронці затулили його собою, і він залишив залу. Воїни в білих і чорних скафандрах і далі стріляли один у одного, доки в приміщенні не запала тиша. Хід часу в залі нормалізувався. Пролунала сирена тривоги. Сінклер сплюнув уже непотрібний тютюн, виліз із оранжереї на світ Божий і широко розплющив очі. Довкола лежали трупи космодесантників і послів Унії. Трохи віддалік громадилися тіла чужинців у білих і чорних скафандрах, що перебили один одного. Сінклер озирнувся. До дверей тягнувся кривавий слід.

Хтось вижив...

Задимленим коридором йшли двоє чужинців-космодесантників із арсенальними блоками на наручній броні скафандрів, скануючи мертвих і поранених. Вони навели зброю на сивого чоловіка у дорогому піджаку, що відповзав назад, до стіни, намагаючись затиснути рану рукою. І тут ноги чужинців підкосились від плазмових пострілів. Прибульці з простреленими оплавленими кінцівками попадали на підлогу, судомлячись від болю. Сінклер зробив ще два прицільних постріли плазмою в голови чужинців, і ті полопалися, мов стиглі кавуни. Сінклер підвівся і запустив дрона-розвідника, потім зупинився біля посла, кинув йому дозу нанонітного стимулятора з похідної аптечки і рушив далі, переступаючи через тіла прибульців та людей.

На віп-палубі не вщухала стрільба. Чужинці зі штурмовою зброєю, долаючи всі перешкоди, методично зачищали каюти та технічні приміщення палуби. Стіни плавилися. Каюти палали. Серверні відсіки заповнювались димом. У коридорах люди перестрілювалися з прибульцями. Сінклер просувався вперед, розчищаючи собі шлях із гранатомету. Він саме добивав паралізованого чужинця, коли відчув під ногами поштовхи. Палуба швидко нагрівалася, поштовхи не припинялися. Стіни почали вібрувати. Лунали вибухи в машинних відсіках. Сканер шолому показав, що нижні палуби майже вщент зруйновані. А потім хтось із чужинців дав залп по стіні, за якою був реактор флагмана. Усі, хто зараз був на нижніх палубах, спалахнули, мов сухі снопи. Флагман почав руйнуватися.

Сінклер щодуху мчав до шлюзової палуби. Сканер шолому і голографічна мапа перед очима вказували вірний шлях. Воїн валив із гранатомета стрічних чужинців і біг далі, не озираючись. Плазмометом виносив двері між коридорами, відсіками та палубами. Проривався вперед, спотикаючись об трупи людей і чужинців. Діставшись шлюзового відсіку, Сінклер відчинив двері ключ-картою і увірвався досередини. Аварійні сигнальні вогні освітлювали один-єдиний шатл, що ще лишався на флагмані – шатл прибульців. У напівтьмі Сінклер побачив струнку і тендітну постать – якийсь чужинець підкрадався до шатла. А біля стикувальних шлюзів рухалися, скануючи простір і розганяючи темряву лазерними прицілами, п'ятеро чужинських космодесантників. Вони шукали посла. Сінклер зачаївся за платформою зі сходами.

У пітьмі Сінклер не міг розгледіти колір їхніх скафандрів. Але якщо вони шукають білого посла, то, значить, самі - з фракції чорних. Новий поштовх і гул, від якого все навкруги ходором пішло, підштовхнув Сінклера до рішучих дій. Зі свого укриття він розстріляв усіх чужинських воїнів. Один із них, щоправда, встиг побачити, звідки лунають постріли, і вистрелив у відповідь термальним променевим зарядом. Та Сінклер уже змінив позицію, діставшись перекатами до іншої платформи, і прицільним пострілом зніс останньому чужинцю голову. Коли той упав, Сінклер кинувся до шатла. На платформах, що простягалися вздовж злітно-посадкових смуг палуби, лежали десятки розстріляних членів екіпажу флагмана. Ще більше трупів було біля палубних брам. Платформи і стіни, сильно пошкоджені вибухами і оплавлені, підтверджували, що саме звідси почалася зачистка флагмана чужинцями. Охоронний підрозділ шлюзової палуби прийняв бій і тут прибульці зазнали перших втрат. Солдати Унії рознесли шатли чужинців, але ті все ж зламали спротив космодесантників, і влаштували бійню. Прибульці розстріляли техніків ремонтних бригад шлюзу та знищили шатли людей, а потім основна десантно-штурмова група вирушила зачищати палуби корабля.

З цими думками лейтенант дістався врешті-решт до шатла чужинців і прицілився у невисокого стрункого прибульця, котрий вже встиг відкрити шлюз свого корабля. Чужинець завмер, відчувши що він на прицілі, і в голові лейтенанта пролунало:

«Мій Сад Кластер непричетний до зриву переговорів. Йдучи сюди, ти вбивав не моїх братів, а воїнів Стовбура Саду Кластера Ак Одашафрал. Між нами виник конфлікт інтересів та цінностей. Певною мірою це і ваша вина. – Голос, що лунав у голові Сінклера, був жіночим. - Лінійні кораблі Ак обстріляли флагман, він руйнується. Скоро вибухне реактор. Я прочитала це в останніх думках вашого ремонтника. Мені шкода, що стільки життів обірвалося сьогодні. Але ми ще можемо врятуватися».

- Яка чудова і доречна думка! - промовив Сінклер, заштовхуючи чужинку в шатл.

Чужинка стрибнула у шлюз і розчинилася у пітьмі. За нею стрибнув і лейтенант. Пелюстки шлюзу над його головою зімкнулися, і довкола засвітилися панелі та термінали бортового обладнання. Зі спини чужинки виступили корені, схожі на якісь чудернацькі щупальці, і увійшли в гнізда бортових панелей управління. Вона повисла на коренях, мов на канатах, а навігаційні прилади запрацювали, вочевидь, отримавши у такий спосіб потужні імпульси.

Ще один поштовх нагадав воїну семибальний землетрус.

- Та заводь вже свою колимагу, курво!!! - гаркнув Сінклер і всівся прямо на підлогу. Він ухопився руками за якийсь корінь чужинки і приготувався до зльоту. Чужинка глянула на пасажира і, випустивши ще один корінь, обмотала ним тулуб лейтенанта. Той рефлекторно навів на неї рушницю.

- Це для твоєї ж безпеки. Щоб ти не забився...

- Зробиш хоч щось, що мені не сподобається, і я тобі голову відстрелю, - попередив Сінклер.

Шатл стартував і почав набирати швидкість. Сінклер перейшов у стан невагомості, коріння чужинки його відпустило. Лейтенант дістався до ілюмінатора і побачив масштабну космічну битву. Флотилія білих чужинців билася з чорними чужинськими ескадрами. Чорні ескадри розстрілювали і флот людей, і флот білих прибульців. Флагман Унії вибухнув. Флотилія чорних прибульців атакувала останні кораблі людства, а ескадри білого флоту зі свого боку атакували її. Для Сінклера і досі було загадкою, чим прибульці відрізняються один від одного, окрім, звісно, кольору скафандрів та корпусів космічних суден.

Навколо чужинки виникли спроектовані нанонітами тривимірні моделі ескадр усіх флотів із повним відтворенням траєкторій їхнього польоту на високих орбітах планети.

«Схоже, це аналог наших голограм...» - подумав Сінклер, стежачи за рухом нанонітних моделей. Кораблі маневрували, змінювали висоту і швидкість польоту на орбіті, перегруповувалися, атакували, то синхронно, то хаотично, вибухали і розлітались на міріади уламків. Білі ескадри прикривали відхід останніх кораблів флотилії людства. Сінклер спочатку зрадів, а потім помітив, що їхній шатл мчить прямісінько в епіцентрі ескадр чорного флоту.

«Довкола лише чорні крейсери, лінкори та есмінці, чи як там вони у них називаються, в їхньому сраному флоті».

Вони летіли на високій орбіті в тіні одного з крейсерів чорної ескадри, яка вела фронтальний вогонь по білій ескадрі. Певно, лише через запеклу баталію та малі габарити шатла їх досі ніхто не помітив.

«А може, ця панночка врубила якесь маскувальне поле?»

Щось вдарилося об корабель, і космічний простір спалахнув білим. Рій нанонітів миттю утворив тривимірну модель шатла з деталізованим зображенням зовнішніх пошкоджень корпусу. Чужинка збільшила модель, на зображенні шатла зникло корпусне покриття і проступили внутрішні пошкодження. Тоді вона зробила ще кілька маніпуляцій рукою з тонкими пальцями, створивши нанонітну двовимірну карту галактики, обрала одну з систем і розгорнула її. Виникли тривимірні моделі галактичного світила, планет, що оберталися навколо нього, та їхніх супутників. Чужинка квапилася і явно нервувала. Кінчиком пальця вона торкнулася моделі планети у так званому «поясі життя», на оптимальній відстані від зірки, і шатл почав набирати гіпершвидкість. Ескадри зникли з поля зору, за ілюмінатором знову спалахнуло сліпуче сяйво і шатл помчав у потоці світла. А потім знову випірнув із гіперпростору у темряву космосу. На карті системи було видно, як шатл заходив на орбіту планети. Чужинка ще раз збільшила модель судна і оглянула потік даних із діагностикою пошкоджень. Потім жінка збільшила модель планети, і додавала масштабу доти, доки перед її очима не розгорнулися сірувато-коричневі ландшафти сухого світу з горами, ущелинами та крижаними озерами. Палець чужинки торкнувся тривимірної моделі рівнинної долини, позначаючи місце посадки. Сінклера зусібіч обгорнули ще кілька її коренів, він повис, обмотаний ними, як та муха – павутинням. Шатл увійшов у верхні шари атмосфери. Стіни кабіни трусилися і вібрували, потім Сінклер відчув кілька потужних поштовхів і настала тиша. Світло на мить згасло, потім спалахнуло і замерехтіло на всіх приборах панелей управління. В освітленій кабіні перед чужинкою знову розгорнулася нанонітна модель шатла. Жінка проглянула звіт комп'ютера щодо масштабів пошкоджень судна і зосередилася на довкіллі планети, де вони приземлилися. Оглянула поверхню з каменистим і глиноземним ґрунтом, кратерами, ущелинами, газовими вулканами та гейзерними долинами, крижаними озерами і річками, від полюса до полюса. Потім вона спроектувала модель планети у розрізі, оглянувши прошарки мантії до самого ядра, з усіма підземними річками та озерами. Результати сканування і аналізу підземних вод та мінеральних порід у літосфері, схоже, цілком її задовільнили.

Сяк-так отямившись, Сінклер побачив свою рушницю за кілька метрів від себе. Він усе ще борсався у корінні чужинки; сім коренів обвивали його, пронизуючи стіни і панелі управління кабіни. Чужинка тим часом і далі керувала судном. Сінклер раптом помітив, що шатл уже не на поверхні планети, а занурився під землю на кількасот метрів і пустив корені; деякі з них тягнулися до підземних водних артерій, а інші увійшли у ґрунтові поклади мінералів.

Сінклер спробував поворухнутися. Чужинка це відчула і телепатично звернулася до нього:

- Для нашого обопільного добра буде краще, якщо ти залишишся нерухомим. Я вже розрядила твою рушницю і забрала набої. І не напружуй сервоприводи екзоскелета. Мої корені посилені нанонітною решіткою. Розірвати їх не подужаєш.

- Пропонуєш розслабитися та отримувати задоволення?

- Не зрозуміла… - чужинка вчиталася в думки Сінклера. - Що таке БДСМ? А... Навіть якби ми були біологічно сумісними, це – погана ідея. Цей процес вимагає значних тілесних енергозатрат. Ти ще й кисень поглинатимеш інтенсивніше... А для нас це – розкіш. Я тут намагаюся налагодити нормальну роботу корабля. Шатл сильно пошкоджений. Ми приземлилися у найближчій до мого Саду Кластера системі і я дала сигнал SOS. Енергії в корабля обмаль, тому сигнал слабкий. Не хвилюйся, він дійде до моєї колонії, проте рятувальники можуть прибути не за кілька днів, а за кілька місяців. Але я вживаю всіх заходів для того, щоб ми змогли протриматися до прильоту моїх братів.

- Ваш шатл не пристосований для людей.

- І для міжпланетних перельотів теж. Запаси води обмежені, так само, як і запаси вуглекислого газу і енергії в енергоблоках.

- От чорт... Кисню в моєму скафандрі вистачить лише на три доби. Земні доби...

- Не переймайся. Я все змоделювала і про все подбала.

Її сріблястий шолом розкрився, мов пелюстки сталевої квітки. Замість голови у чужинки був величезний бутон троянди, що вигравав усіма барвами веселки.

Так ось чому вона використовує телепатію! У неї взагалі немає рота. І очей, до речі, теж... Теплове бачення?

- Екстрасенсорне, - виправила чужинка. – Дуже зручно. Я бачу все навкруги. Радіус огляду – 280 градусів. Картинка – кольорова або чорно-біла, залежно від мого бажання.

- А в якому кольорі та з якого ракурсу ти бачиш це? – Сінклер зціпив зуби і виставив середній палець.

- А що це за жест? А... ще одна непристойність. І як такі емоційні та керовані примітивними інстинктами істоти світу фауни взагалі змогли вийти в космос?

- О, якщо вийти в космос вдалося газонам і горщикам із квітами, то нам ніби сам бог велів… До речі, наші земні рослини теж прогресивні. Як і ви. Вони також вийшли в космос. На наших кораблях, в оранжереях.

- Ми теж тримаємо фауну в тераріумах своїх кораблів. А ще - у колоніальних містах тих світів, які надто складно тераформувати.

- О, крихітко! То це натяк на те, що ми тут не здохнемо?

- Саме це я й хотіла сказати. Ти надто емоційний, імпульсивний, як хижак... Тому побудеш скрученим для моєї безпеки і твого ж добра. Ви, тварини, спочатку дієте на емоціях та рефлексах, а потім намагаєтеся осмислити вами ж спричинене зло, або виправдати хаос. Так буває завжди.

- Та пішла ти!!!

- Слухай мене уважно. У нас мало часу. Скоро у шатлі закінчиться вуглекислий газ, а в твоєму скафандрі кисень. Розумієш, про що я? Ти дихатимеш, доки я жива. А поки ти живий, дихатиму я. Тому припини думати про свій ніж. Його я теж забрала. І розклала на атоми. Про всяк випадок.

- То, може, ти мене розв'яжеш, кляте стерво?! Якщо ми вже все з’ясували і усвідомили причини, з яких не можемо вчепитися одне одному в горлянку і в стеблину... Ти ж бачиш мої думки. Я спокійний, як панда в клітці!

- Твій емоційний стан усе ще нестабільний. Побудь ще трохи зв’язаним. Мені так буде спокійніше. Якщо ти мене вб'єш, то зникне єдина жива істота, здатна врятувати від смерті твою расу і тебе, ідіота.

- То це я – гіперактивний? Я – хворий на голову?! А не ваші дуби зірвали переговори і влаштували ту бійню?! Напали на наш флот! Ви пролили першу кров, а не ми! Нашу кров! Нашу... біс тебе забирай!

- Серцевина Стовбуру Саду Кластера Ак не завжди була гнилою. Старе древо одного з найперших родів, від коріння і зерен якого виникли мільярди нових садів. Але воно надто довго, надто давно росте. Вічність розвитку призводить до застою. Мільярди років саморозкриття закінчилися. Почалося відмирання. Це осінь їхньої цивілізації. А може, й зима. Колись Сад Кластер Ак був осередком світу миротворців і філософів. Він був взірцем, Альфою та Омегою для усього живого у Всесвіті. Зерна Садів Кластерів розсіювалися по галактиках саме завдяки Саду Кластера Ак. Його члени тераформували мертві світи для себе і для інших молодших рас. Рятували старі й молоді цивілізації від планетарних катастроф. Одні раси летіли до них за мудрістю, інші прагнули захисту, або чесного суду над нечестивими. Так було. Але тепер вони згнили з самої серцевини. Вони більше не несуть Всесвіту світло надії і добра. Тому вони обрали наш Сад Кластер, щоб передати нам досвід і знання. Щоб ми продовжили їхню справу. Ми вчилися в них, всотуючи їхню мудрість, мов ранкову росу, мільйони років. Ми вчилися мовчки. Ми бачили, як наставники судили і знищували молоді раси, що відмовлялися почути голос розуму. Але сьогодні ми не змогли мовчки прийняти їхній вердикт. Це був би геноцид. Я все вирішила і знаю, що мої брати і сестри підтримають мене. Я зрозуміла, що ми готові нести світло Всесвіту. Ти не знаєш, як важко було мені зробити цей крок. Ми достатньо зміцніли, щоб їх замінити. Але старе дерево падає, ламаючи молоді дерева. А скільки міріад дрібних життів воно розчавить, коли впаде на землю?! Розпочалася війна, що має завершитися спаленням старого гнилого дерева, і на його місці буятимуть сади молодих дерев. І серед нового Саду Кластерів наше дерево стане найбільшим і буде сяяти, як маяк у пітьмі космосу.

- Гей, курво, то ти хочеш сказати, що ми опинилися між вами якраз у розпал ваших міжусобиць?

- Зміна очільника древа Світляра проходить раз на три мільярди років. Флот Осені буде анігільований флотом Весни, і його поглине холод Вічної зими. І нова Весна запанує в усіх галактиках. Я маю вижити, щоб предстати перед Радою Зоряної Крони Молодого древа Світляра і донести до нових Хранителів Миру і Життя звістку про те, що час Саду Кластера Ак закінчився, і на них чекає Вічна зима, а наш час нарешті настав.

- Що це, трясця, значить?

- Я - Консул нового священного Саду Кластера. Я, разом із моїм наставником, Консулом найдревнішого Саду Кластера, мала ухвалити рішення, доленосне для вашої раси. Ми - раса миротворців і законодавців, покровителів і карателів. Консул Ілшаббот вважав, що ви знищили надто багато флори на колонізованих вами планетах. На тих планетах, які ми свого часу тераформували, засіявши рослинністю, щоб розповсюдити дар життя. Ви захопили ці світи і заселили їх своїми колоністами. Ми були не проти, бо ми сіємо життя для життя. Але ви спустошили створені нами світи. Ваша техносфера знищила їх. Ви вирубали ліси і отруїли хімікатами поля та озера. Ви вбили рослинність цих світів. Ви вбили братів і сестер наших менших. Консул висунув ультиматум вашим послам. Вони відмовилися від усіх компромісних варіантів. І тоді Консул виніс вирок тим світам людства, що не входять до імперії Саду кластера Ак. Я ж заперечила. Я стала йому на заваді і заявила, що готова замінити його і очолити нашу расу. І Консул сказав, що згоден із моїм рішенням, але вирок вашій расі це не скасовує...

- Ось чому тебе намагалися вбити...

- Добре, якщо ти все правильно зрозумів. І дякую тобі за те, що врятував мене тоді... Я тобі віддячу, в боргу не залишуся. Якщо я виживу, наша раса запропонує вашій угоду про Альянс. Ми об’єднаємося і тераформуємо всі планети цієї галактики, і разом заселимо їх своїми колоністами. У вас буде половина планети, і у нас теж. І ми дамо атмосфері колонії кисень і вуглекислий газ.

Коріння послабило хватку і відпустило Сінклера. Той важко впав на підлогу і, підвівшись, почав розминати м'язи. Інтерфейс шолому видав інформацію про стан скафандра і про те, що запасів кисню у ньому залишилося на вісім хвилин. Датчики скафандра проаналізували стан повітря у шатлі і зафіксували наявність кисню та діоксиду вуглецю. Причому рівень вуглекислого газу потроху знижувався, а рівень кисню лишався стабільним.

- Ну... з Богом, - із цими словами Сінклер зняв шолом і вдихнув повітря.

- А що із запасами води і харчів? Я не мав часу захопити похідний рюкзак. У тебе щось є? Хоч щось?

- Я ж сказала, що про все подбала.

- Прямо як одна з моїх колишніх дружин. Ти знаєш, як мене звуть, з моїх думок. А як звуть тебе?

- Авіларра з Саду Кластера Алуріт.

Минуло майже дві доби. Баланс кисню і вуглекислого газу в кабіні шатла тримався на диханні чужинки і людини. Корабель укорінився в надра планети і поглинав воду з підземного озера та мінерали з надрових родовищ. Авіларра, під'єднана своїми коренями до корабля, отримувала з нього потрібні їй мінерали та воду. Корені шатла дісталися і до підземних гідротермальних озер біля самого ядра планети – із тих надр корабель черпав енергію для живлення основних систем. На третій день коріння чужинки стало квітнути, на четвертий квіти розкрилися, на п'ятий день взялися зав’язями і за добу з них виросли плоди. Чужинка зірвала їх зі своїх коренів і віддала Сінклеру. Той узяв плоди і поскладав у шолом. Якийсь час роздивлявся червоні фрукти, схожі по формі на манго. Узяв один із них, оглянув, понюхав і, недовірливо глянувши на дівчину, відкусив шматочок. На смак плід виявився чимось середнім між фруктом, овочем і м'ясом. Він був соковитим і водянистим, як кавун, тому водночас втамовував голод і спрагу, а за той час, що вони провели на цій планеті, Сінклер таки добряче зголоднів. Він накинувся на їжу і за лічені хвилини з'їв усе, сплюнувши кісточки в свій шолом. Чужинка взяла його шолом і наповнила новими стиглими фруктами. З її коренів, мов із родючого дерева, осипалися плоди. Сінклер наситився і приліг відпочити на переплетіння коренів чужинки, що килимом укрило підлогу кабіни. Чужинка схилилася над ним і її квітуча голова-троянда наблизилася майже впритул до його обличчя. Сінклер відчув ніжні пахощі.

- Що таке? – Сінклер підвівся з переплетіння коренів. – Чого ти хочеш?

- Я хочу вдихати вуглекислий газ прямо з твоїх вуст.

- А...

- Знаєш... я тут дослідила твою фізіологію. Може, ми не такі вже й несумісні, як мені спершу здавалося…