Непричесана принцеса

Дощило й гуркотіло, наче настав кінець світу. А вітер розлюченим звіром завивав у згаслому комині.

Посеред цієї страшенної негоди, доки слуги запалювали комин, у двері раптом палацу постукали.

Стражники Лео та Паул переглянулися: кого це могло принести?

— Хто там? — гукнули вони.

— Принцеса Єва, впустіть мене, будь ласка, — почувся жалісливий голос.

— Що ви забули за такої негоди? — щиро здивувалися стражники. — Нас принц Стефан навіть не пустив на обхід палацу.

— Який добрий принц, покличте його, будь ласка, він точно не відмовить бідолашній дівчині, що заблукала вночі.

— Ти про таку принцесу чув? — прошепотів низенький Паул міцному Лео.

— Та ні. Але принц, мабуть, знає. Вони ж усі родичі, блакитна кров і все таке, — знизав широкими плечима Лео.

Але принц Стефан, виявилося, не знав. Десь років сто тому наче й була така в сусідньому королівстві. Однак, наказав дівчину зустріти, як належить.

Тим паче матуся принца визвалася вияснити: справжня ця принцеса чи ні. Матусю важко було пошити в дурнях, вона відразу розкусила, що це за дівчина.

Принцеса за столом поряд із матусею ні до чого так і не доторкнулася, а жар од комину навіть не обігрів бліду дівчину.

Матуся як би ненароком кілька разів торкалася руки принцеси, поки чепурилася в дзеркалі. Потім разом зі служницями постелила гості ліжко в одній із кімнат палацу.

Уранці матуся увірвалася до спальні принца Стефана зі стиснутими вустами й червоними щоками від гніву.

— Кого ти запросив? — шипіла матуся, як розлючена кішка, попри похилий вік. — Знаєш, чому вона така кошлата?

— Бо після довгої дороги не причесалася? — заспаний принц Стефан ледве розплющив очі й понуро уставився на стелю, де павучок настирно сплітав павутиння.

Занадто часто матуся нагадувала принцу Стефану такого павучка.

— Ні, синку, бо не відображається в дзеркалі. А ще я поклала їй часник під кільканадцять перин, так вона навіть очей не зімкнула! Усю ніч у кріслі подалі просиділа клята упирка, — переможно викрила вона ненависну гостю.

— Матусю, що ви наговорюєте на бідну дівчину? Тим паче упирів не існує. А запаху часнику я сам не люблю, — замітив принц Стефан.

— А дзеркало? Його не обманеш! — наполягала далі матуся.

— Просто була ніч, а в темряві нема чому відображатися, — не погодився принц Стефан, знайомий із дошкульною вдачею неньки.

— Але цю темряву вона принесла з собою! І нарешті, чому вона не виходить на божий світ? — кинула останній убивчий, як на неї, доказ матуся.

— Можливо, тому що ви залякали її своїми перевірками? — припустив принц Стефан і попрямував до Єви, щоб самому розібратися.

Бідолаха, справді, заховалася в найтемніший куток кімнати.

— Доброго ранку, Ваша Високосте! — бадьоро привітався з дівчиною принц Стефан.

— Якби ж. Здається, я не сподобалася вашій матусі, — зітхнула дівчина. — Вона весь вечір тицяла в мене дзеркалом. Напевно, я дуже потворна.

— Що ви, — знітився принц Стефан. — Навіть без помад і туши ви дуже гарні.

Але принцеса Єва навіть не подякувала за комплімент:

— І напевно від мене кепсько тхне, раз вона поклала мені оберемок часнику…

— Оберемок? — приголомшився принц Стефан.

— … під кожну перину, — доказала дівчина.

— Гм, вона в мене просто дуже забобонна. Уявляєте, вирішила, що ви — упирка, — награно розсміявся принц Стефан.

— І що? Ви — расисти? Тим паче, я — вегетаріанка.

Принц Стефан задумався:

— Я не сперечаюся, що ви вважаєте себе упиркою. Але хіба вони існують?

— Пронизати себе осикою, щоб ви переконалися? — випросталася дівчина.

— Ні. Якщо мене проткнути кілком, я теж помру. Але я ж не упир, — розвів руками принц Стефан.

— Отже, ви мене приймаєте за божевільну? А матусю, котра вірить в упирів, вважаєте забобонною? Дуже дивним не знаходите? Але все ж, як же мої ікла?

Принц ніжно взяв за підборіддя дівчину й розглянув білосніжні зуби.

— Напевно, з такими зубками незручно цілуватися?

— А що це? — здивувалася принцеса.

Принц обережно поцілував дівчину.

— Дуже приємно, — погодилася дівчина. — Дивно, на моїй батьківщині чомусь обходяться без таких прелюдій. Щоправда, у нас багато чого дивного. Я, наприклад, утекла з дому, бо татусь змушував мене доїдати. А мені вже сто дев’ятнадцять! Я вже сама можу вирішувати, що і як мені їсти.

Годину потому принц Стефан уже сам відвідав матусю в її кімнаті.

— Мамо, Єва справді думає, що вона — упирка, — спантеличено зізнався принц.

— А я що казала! — матуся так сильно зраділа, що навіть вічні зморшки на чолі на кілька митей розгладилися.

— Ні, ти казала, що вона — упирка. А Єва просто з якоїсь дурості вважає себе упиркою. Це не одно і те ж. Утім, не важливо. Матусю, я прийшов за вашим благословенням, — перейшов до справи принц Стефан.

— Що?! Та вона тебе приворожила! — обуренню матусі не було меж.

Жінка побагровіла від гніву й стала задихатися. Навіть білки очей матрони налилися кров’ю.

Стефан захвилювався як би й у матусі не пробилися ікла з-за вуст.

— Ні, просто вона зовсім не схожа на тих пихатих принцес, з якими ти мене знайомиш, — м’яко заперечив принц Стефан. — У неї навіть натяку нема на блакитну кров.

— Звісно, бо в неї взагалі нема крові! І, до речі, де ви житимете? На цвинтарі? — закипіла матуся, не гірше за котла.

— Чому на цвинтарі? — обережно запитав принц Стефан.

— Бо я під одним дахом із цим чудовиськом жити не збираюся!— відрізала матуся принца, опанував себе й величаво склав руки на груді.

— Матусю, якщо ви нас достанете, то, звісно, опинимося на цвинтарі. А так, — принц Стефан міцно задумався, — я можу поїхати до неї на батьківщину.

Принц Стефан обернувся до дверей, але матуся зупинила його:

— Сину, що це в тебе на шиї?

Принц Стефан прикрив жабо дві цятки на шиї.

— Комарі покусали, — невиразно пробурмотів принц Стефан.

Увесь день принц Стефан провів у клопотах, адже весілля назначив на післязавтра. Церемонію збирався провести прямо в палаці без всяких поважних гостей. Так би мовити у вузькому сімейному колі. Хоча, беручи до уваги відсутність благословення матусі, принц не відмовився б одружитися й взагалі наодинці з нареченою.

Але навіть вночі не вдалося зімкнути очей. Ввечері матуся зайшла й занадто спокійно поцікавилася: чи він не передумав. А, йдучи, відмітила, що стражника Лео теж покусали комарі. Зовсім цьогоріч оскаженіли, порятунку нема.

Уранці принц Стефан викликав Лео до себе. У стражника на шиї теж майоріли дві характерні цятки.

— Не здогадуєшся, навіщо тебе викликав? — запитав стражника принц Стефан.

Стражник зблід, але відкарбував:

— Аж ніяк, Ваша Високосте!

— Давай підкажу. Ти в нас хлопець високий, мускулистий, напевно, усім дівчатам подобаєшся? — принц спробував підморгнути, але замість цього його обличчя ще зліше перекосилося.

Стражник ковтнув.

— І, звісно, досвідченіше мене будеш. А з ким ще досвіду немає, хутко наздоганяєш. Так що, скажи, як думаєш, важко принцесі Єві цілуватися зі своїми іклами? — задав принц Стефан Лео запитання в лоба.

Стражник упав на коліна:

— Ваша Високосте, чесне слово, я не винуватий. Вона сама прийшла на пост. Сказала те ж саме, що й ви. Що я високий й мускулистий. Але в нас нічого серйозного не було. Ми навіть не цілувалися. Вона мені тільки слід на шиї залишила й потім відразу пішла. Не страчуйте! Я розказав вам чистісіньку правду!

— Не збирався я тебе страчувати, — пробурчав принц Стефан. — Забирайся звідси. Тільки на очі мені більше не потрапляй.

Стражник із полегшенням вискочив за двері, доки принц Стефан не передумав.

Але звідки принц Стефан міг знати, що все вийде буквально, і стражник дійсно більш ніколи не потрапить йому на очі? Живим.

Уже в обід стражник Паул приніс трагічну звістку: слуги нашли Лео з розірваною горлянкою. А матуся наказала замкнути принцесу Єву.

— Її необхідно негайно спалити, — вимагала матуся.

— Вона не упир, вона просто душевнохвора, — втомлено повторяв принц Стефан дорогою до камери.

— Ні, вона — холоднокровна вбивця! Ми її вчасно спіймали, вона вже переодягнулася в плащ із відлогою, щоб, очевидно, утекти!

— Матусю, залиште нас удвох, будь ласка, — перед камерою наказав принц Стефан.

Дівчина дочекалася, доки матуся піде, і відгукнулася з-за ґрат:

— Стефане, я його не вбивала!

— А хто ж його загриз?— утомлено відгукнувся принц Стефан.

— Це була не я!— твердо відповіла Єва.

— А хто ж?— повторив принц Стефан. — Я оглядав тіло. Сліди від ікол схожі на твої. А я більш нікого не зустрічав із такими іклами.

— Хіба мало упирів бродить ночами?— знизала плечима Єва.

— Упирів не існує. Існують тільки божевільні, які видають себе за них. Сподіваюсь, ти колись вилікуєшся, — зітхнув принц Стефан і з важким серцем покинув підземелля.

Яким же був його подив, коли в себе в покоях він застав знову Єву, тільки переодягнену в плащ іншого, чорного, а не сірого кольору.

— Хто тебе випустив?! — вразився принц Стефан.

— Доки ніхто, — загадково посміхнулася Єва. — Тільки впустили. Бідолаха стражник, здається, Лео. Переплутав мене з сестричкою.

— З якою сестричкою? — ще більш здивувався принц Стефан.

— Зі старшою близнючкою Євою, вашою бувшою нареченою. Вічно вона мене випереджає. Як прикро, що ви вже зіпсовані. Завжди мріяла про незайманого принца.

*****

— Єва, ти тут?

— Валерія?

Так, це була Євина сестра. Єва їй страшенно заздрила: Валерія їла за двох і не повніла ні на грам.

Валерія випустила Єву з камери:

— Пішли, батько вже зачекався нас у саду за палацом.

Вони прокралися в яблуневий сад, але, побачивши батька-короля Влада, Єва заклякла:

— Стефан, мені потрібно з ним попрощатися…

— Який Стефан! — обурився король Влад. — Він, щоб не одружуватися, замкнув тебе в темницю!

— Він не винний, він вирішив, що я загризла стражника Лео…

— І що? Якби кохав, спочатку розібрався би у всьому. Ні, ноги тут нашої більш не буде!

Єва покірно попленталася за рідними з голови до п’ят, укритих плащами.

— І ще, скільки повторювати, доню. Вегетаріанці — це ті, хто взагалі не їсть м’яса, а не надкушують і залишають у живих. Як ти не можеш зрозуміти, що чим більше нас буде, тим швидше люди знову в нас повірять і влаштують полювання.

— Але я худну! Я занадто гладка…

— Усе, доню, без сестрички Валерії я тебе нікуди не випущу.

— Тато! — ображено закопилила губу Єва. — Я вже не маленька! Я сама можу вирішувати з ким мені зустрічатися. Навіщо мені наглядач?

— Який наглядач? Валерія просто буде за тобою доїдати!