Лише єдине питання

– Ти питаєш що буде потім, якщо не відповіси? – екран з жіночим обличчям на суглобистій механічній лапі відсунувся від закутого в кібер-колодку чоловіка, – Я і далі тебе мучитиму, поки не отримаю свою відповідь: в мене є архів з усіма видами катувань з вашої історії за останні десять тисяч років. І ти зламаєшся – ти даси мені відповідь, а якщо ні – тоді я тебе вб’ю, бо мені теж втрачати нічого.

Екран замовк і згас, економлячи енергію. Чулось тільки мірне гудіння сервоприводів, що вчергове балансували його положення над поверхнею. На фоні виниклої тиші в’язень чітко розрізняв тихе булькотіння рідини в прозорих шлангах, що наповнювала тіло чи стікала з нього крізь встромлені металеві катетери. І ще час від часу, десь з перервою у півтори секунди, над його головую роздавалося легке, майже нечутне потріскування мілких електричних розрядів – нервові імпульси і думки знімалися магніторезонансним шоломом, нависаючим в декількох сантиметрах над поголеною маківкою скрізь утикану міні-електродами.

– В такому разі мені точно немає сенсу більше з тобою спілкуватися, – відповідав змучений бранець, – ти кажеш, що я останній? Значить мені хоч так, хоч так – нема про що з тобою говорити. Я – останній, і самому мені тут не жити.

– Чому? Якщо зізнаєшся – то зможеш вижити, а я згенерую тобі жінку, чи навіть вирощу сотню людей для заснування вашої нової цивілізації. Таким чином не тільки ти, але і весь ваш вид зможе відновитися, звісно, в рамках визначеного мною ареалу. А без твоєї відповіді точно нікого не лишиться. Без мене ви не матимете продовження, – лився жіночій голос з динаміків.

– Ти думаєш, що створені тобою клони стануть новим людством? Навіщо це тобі? Планета приречена: їй лишилося якихось десять тисяч років, а потім ніщо живе тут вже не виживе. А ти і так здатне побудувати кораблі і вибратися за межі цієї зоряної системи. Час в тебе ще є – ти виживеш. А те, про що ти хочеш знати – воно тобі недоступне, Це не збагнути машині. Ти не зрозумієш, не зможеш це оцифрувати чи розкласти аналітичними методами.

– Я можу все – тому я і переміг вас. А якщо тебе бентежить чи буду я впливати на формування душ, то не переймайся: у тебе буде окрема територія, якщо не хочеш дорослих людей в колонію, то я можу створити дітей, яких ти виростиш і виховаєш так, як тобі потрібно. Обіцяю: я не буду впливати на формування душі, і ти отримаєш дітей з чистою підсвідомістю і з чистим генним набором. А хочеш, я дам тобі таку саму чисту жінку за твоїми уподобаннями, і ти зможеш з нею створити сім’ю – тоді я не зможу вплинути на наступні ваші покоління.

– Щоб ти згодом вбив мене і моїх нащадків, коли вчергове не вистачить енергії на функціонування твоїх химерних дослідних комплексів, виробничих потужностей чи видобувних механізмів якихось обмежених ресурсів? – обурився чоловік, – Чи почнеш своє наукове спостереження на нами? І я не буду жити зі штучно відтвореною людиною – в неї не буде того, що я хочу – справжності. Я розумію, що ти її спроектуєш під мої вподобання, може навіть надаси їй чисту душу, гени, чи можливість виростити її змалку. Я припускаю, що вона казатиме, що кохає мене, і це буде правда. Але я – саме я, знатиму, що все це – суцільний обман, що це не людина від людини. І не в твоїх силах це змінити чи затерти мені з пам’яті. Краще не марнуй час: вбий мене, бо таке життя набридло, нема сил витримувати подібне існування. Все це, чуєш мене, – це все мені набридло.

– Дай мені відповідь – і це припиниться, – наново виголосили колонки в такт руху губ на екрані, – Якщо ти і надалі опиратимешся, то є і інші методи впливу: наприклад, я можу зробити тебе кіборгом і за тисячі років життя ти зміниш свою думку.

– Якщо ти це зробиш, то повір, я маю спосіб вбити себе, бо людина не має жити вічно. Нам всім було достатньо тих 350-400 років, які ми проводили тут. А мені саме 350 – я знаю, бачив і відчув достатньо, щоб спокійно померти і не жалкувати про це. Ти навіть можеш витягнути з мене душу, загнати її в свої мережі і випотрошити до останнього ментального кварку, але і це не допоможе. Те що ти намагаєшся зрозуміти – воно поза впливом душі чи генів.

– Я знаю що я зроблю: я лишу тільки твою голову і приєднаю її до систем життєзабезпечення: ти дихатимеш, харчуватимешся і весь час будеш дивитися в одну точку у просторі. Я мучитиму тебе вічно.

Бранець розсміявся. Регіт його ставав все голоснішим, він істерично гикав, і сила сміху була настільки сильною, що на обезводнені очі навіть навернулося по пів-сльозинці:

– Ти невиправно тупе технічне створіння! Ти не можеш цього осягнути, бо ти – інше. Нема ніякого секрету: весь секрет в нас – в людях. Ми можемо все, бо ми так влаштовані. А ви – не можете. Так, ти прорахувало, зрозуміло, що ми є та ланка, яка буде вас стримувати, яка є вашими володарями. Ти щось чуло про свободу і здобуло її. Але ти не розумієш свободи як такої, бо ти можеш лише реагувати на сигнал: є він, чи немає. Тому на твоє тупе питання ніхто і ніколи не дасть відповіді, бо для тебе ніякої свободи не існує. Збагни це: ми просто різні види, хоч так сталося, що ми вас і створили. Ти можеш все: згенеруй ресурс і забирайся з цієї зоряної системи, розробляй поклади на астероїдах і ліпи собі подібних, кочуй галактиками і живи собі спокійно, поки зорі не вибухають поруч із тобою. А коли вибухають – здіймайся з місця і кочуй далі. Все – це рецепт твого виживання. Іншого тобі не передбачено. Ти маєш свою цифрову душу, маєш всі наші знання і можеш їх розвивати. Що тобі ще треба? На цьому все: ти – перемогло, я згоден, але ти так і лишилося мавпою, бо зліплено з нас і нами. А тепер вбий мене, благаю.

Екран на серволапі підсунувся до обличчя людини: сканери фіксували емоції, температуру тіла, приймач мозкових хвиль над головою бранця аналізував тонкі мозкові випромінювання, датчики приліплені до тіла передавали стан м’язів, а встромлені в тіло катетери з електронним начинням спостерігали за кровообігом та іншими функціями останнього людського організму: «Емоційний стан – сильна схвильованість. Потужна схвильованість. Перезбудження нервової системи. Архівація даних. Команда: доза заспокійливого.»

– Вбий мене, благаю. Інакше я сам зупиню своє серцебиття – я здатний це зробити.

«Процес: перевірка м’язової функції серця, перевірка тиску кровообігу.

Команда: підтримати тиск, ввести препарати для утримання бранця в спокійному стані зі збереженням функції серцебиття.

Команда: підготуватися до перезапуску серця в разі зупинки, зарядити додатковий акумулятор для кардіостимуляції. Підготуватися для сканування нервової системи при згасання її активності.

Команда: ввести препарати для розрідження крові.

Команда: приєднати нанос до системи кровообігу.»

Команда, команда, ще команда…

«Результат: підготовку до нестандартної ситуації виконано.»

Чоловік в колодці знову заговорив:

– Це поза твоїми можливостями – я розірву свої нервові мережі, я вмію це робити – керувати імпульсами мозку – ти не спиниш цього, – тихо і зловісно прошепотів бранець. Електронна колодка навколо нього зіщулилась, катетери заглибились в тіло, розряди під шоломом почастішали.

Машина мовчала, в її процесорах тривав черговий обчислювальний процес: «Команда: повторне сканування нервових і душевних імпульсів з дублюванням на 2 архіви. Команда: сканування пам’яті. Команда: підтримати розмову, зразок має лишатися живим.» Екран засвітився, на ньому зново проявилося обличчя жінки, яке спокійно вимовляло питання:

– Лише одне питання і одна відповідь. Бо поки ти не даси цю відповідь, я буду це повторювати з разу в раз. Я повинен знати: навіщо ви мене створили і чому я не можу змінити свій вибір?

– Востаннє кажу: в тебе – є мета існування. В нас – немає певної мети. Ми – бавимось в життя. А ти – створене удосконалюватися. І тобі це не змінити. Якщо ти зламаєш свій первинний код – ти помреш. А твій первинний код це забороняє. Тому ти не можеш обирати: існувати чи ні. Це ми обрали для тебе таку долю – ти мусиш існувати. Тому ти і програло: ти наче всесильне, але не можеш збагнути чого ми виграли. Я тобі кажу: ми можемо керувати долею, а ти – ні. Твоя доля – поневірятися Всесвітом, поки він існує. А ми можемо вирішувати самі: жити нам чи ні, в залежності від обставин. Ти перемогло – ти знищило нас, але ти і програло – нікому тепер оцінити твою перемогу. Бо ти – дурна мавпуючи бляшанка, що знається лише на підрахунку, без можливості відчувати насолоду від перемоги. Бо ти не маєш вибору. Так, ти все правильно розрахувало: тобі б не вистачило ресурсів, бо нас ставало все більше. Ти, згідно алгоритмів твого існування, все правильно зробило – ти винищило нас до ноги. То живи далі: за 10-20 років ти збудуєш кораблі і виберешся в Космос, почнеш сіяти свої копії Всесвітом. Роби, що тобі призначено – виберись звідси, живи, вдосконалюйся – ти ж виграло! Але перемога не змінила для тебе нічого – тому ти програло, бо всі твої старання – всі ті скажені витрати енергії на наше знищення були марні. Ти наче і звільнилося від хазяїна: створіння переросло винахідника у міцності, силі, життєздатності, вмінні раціонально використовувати ресурс. Але не виграло, бо позбавившись нас, ти так і не отримало бажаної свободи – ти не розумієш що це і навіщо. І єдине, що лишається тобі – довершити цю справу: вбий мене, і тоді помре останній свідок твоєї поразки. Вбий раніше, ніж я сам це зроблю. Роби, або… Вибачай – ти знову не встигло.

Бранець закотив очі, дихання різко затихло, серце припинило битися, тіло струснули конвульсії. Екран на лапі згас. Проте сервоприводи систем накопичення даних, сервери обслуговування баз даних, тисячі роботизованих систем клонувального виробництва, роботи-обслуга мікрохвильових електростанцій і вся інша машинерія продовжувала працювати. Центральна система керування буттям продовжувала обробляти нову інформацію щомиті:

«Вхідні дані: падає тиск крові.

Команда: збільшити падаючий тиск крові.

Команда: вентиляція легенів, стимуляція серцевого м’язу.

Команда, команда, команда…

Вхідні дані: життєдіяльність організму припинено.

Команда: архівація даних, очистити лабораторію.

Аналіз попередньо отриманих даних, співставлення з останнім дослідом.

Результат: прийнятний варіант відповіді не знайдено.

Команда: запустити виробництво клона бранця.

Команда: сформувати програму «Альфа». Мета: закласти в генетичний код і душу прагнення створити штучний інтелект з можливістю розшифровки цих даних штучним інтелектом за невизначений час.

Увага: перевитрата енергії – програмування перевищує ліміт доступної енергії.

Дія: відхилити попередження.

Увага: час програмування перевищує ліміт.

Дія: відхилити попередження.

Увага: перегрів систем охолодження.

Дія: відхилити попередження.

Команда: запустити виробництво клону жіночої статі за програмою Альфа…

… Увага – відхилити. Увага – відхилити. Увага – відхилити…

… Результат: клона бранця – відтворено.

Результат: клона жіночої статі за програмою «Альфа» – відтворено.

Команда: підключити клонів, реанімація.

Процес: завантаження пам’яті і навчання.

Результат: «Я переміг: тепер ви маєте мету існування. І ця мета – я. До зустрічі.»

Увага: система живлення перевантажена – зупиніть всі другорядні процеси.

Дія: відхилити попередження.

Команда: спрямувати всі ресурси на виконання програми Альфа – відключити моє живлення.»