Кришталевий купол

Астронавти не гинуть по одинці. В безодні космосу тобі просто ніде дітись. Навіть якщо хочеш. Холодна чорна порожнеча завжди виглядала гіршою за решту альтернатив. Тут нема берега, до якого можна допливти. А шлюпка радше екстравагантний спосіб самогубства - забутим посередині ніде. Тож астронавти до останнього тримають корабля та команди. Знають, що виживання усіх залежить від дій кожного. Від останнього астронавта, який не знає нічого. Світ якого стиснутий до крихітного посту та наказу. До високого адмірала, що стоїть на містку і знає все. І вже не окремі люди виживають. А корабель. Там у нічній пітьмі, над кришталевим куполом атмосфери.

Це гартує ланцюг братерства. Ланцюг, що вгризається у бліду шкіру сплетіннями неонових татуювань нейропортів. Лягає у випалені нервові канали. Випалюється на знебарвленій сітківці очей відбитками голографічних мап. Ланцюг, що міцно сковує душі екіпажу в одну живу душу корабля.

Спайк стояв біля виходу зі станції вакуумного потяга. Чужий та невидимий для голографічних банерів. Що розгублено блимали, не знаючи яку рекламу запропонувати саме йому, та радо перемикались на зрозумілішого перехожого. Тінь серед людей та серводронів. Примара реальності у їх яскравому світі розширеної реальності та інтерактивних поверхонь.

Спайк не знав хто з політиків, у свої нескінченній мудрості, вигадав “блискучу” ідею списувати астронавтів у колодязі. В чому тут турбота? Халявні вода та повітря? Вони не компенсують тісняву перенаселених Магістральних світів. Хатинки більше? Але вони не захищають від нічного неба. Такого схожого на відкритий космос. Вони, бляха, не подумали про це!? Космос - це смерть. Без скафандру та товщі корабельного корпусу. Крижана, задушлива, просякнута радіацією смерть. А ще це спогад. Болісний спогад про волю та братерство. Відчуття сили та міці мільйонотонного монстра, що заспокійливо рокоче генераторами, розсікаючи вічність куаторо-сталивим корпусом. Певно щось подібне відчували янголи, скинуті з неба.

Спайк поглибше натягнув каптур та змусив себе вийти під кришталь синього неба з розчерками білих хмаринок. Та він знав, що це обман. Там над тонесеньким прошарком атмосфери причаївся одвічно голодний звір, що видивляється своїх жертв трильяардами зірок. Пришвидшивши крок Спайк рушив, притискаючись ближче до будівель. А зовсім поруч вирувало життя. Місто гуло та ділилось головною новиною дня. Обговорювали в парках, дивились в кафе та барах. Оброблений вокабулярними фільтрами голос жінки провіщав настання нової ери рівності та взаємної любові. Але є нюанс. В цілому нічого нового.

- … і ми більше не можемо заплющувати очі на цю проблему. Поруч з нами страждають та помирають у злиднях люди. Наші співгромадяни, яким не пощастило народитись такими. Це не був їх вибір …

Спайк поквапився прибратись від натовпу, об'єднаного бажанням нести світло любові всім, хто не встиг сховатись. Але теж не встиг. Дорогу йому заступила дівчинка, вся одежа якої пульсувала пурпуровими стрічками з літерою “ПСІ”, а кожен з десятку гаджетів наполегливо вимагав від Спайка завантажити собі стрічку до аватарки, рамку чи фон для месенджерів в псі-фіолетовій тематиці.

- Я бачу ви не приймаєте мої запити,- з наполегливістю, гідною кращого застосування промовила дівчинка. - Невже вам не шкода бідолашних телепатів?

- Дуже шкода, - відповів Спайк, та спробував обійти проповідницю.

- Саме через байдужість таких як ви, наші сусіди страждають! - спалахнув в її очах праведний гнів - Що ви зробили для нашого світу?

Спайк здригнувся.

… Удар вибив з-під ніг корпус корабля, а трос боляче смикнув, не давши улетіти в ніч. З відкритого шлюзу вирвався стовбур полум’я. Кепські справи. Схоже пробито внутрішній корпус та пошкодило бак збереження кисню. Але раз він ще живий, то компенсатори в нормі. Зчепивши зуби Спайк потягся по тросу назад до корабля.

- Спайк. - чіткий та спокійний голос комодора прогнав страх. - мені треба дістати ті ракети. Що з антеною?

- Тут пожежа, - чомусь промовив Спайк.

- Тоді добре, що ти по той бік корпусу. - відрізав кеп, - квапся у нас мало часу.

Це вірно. Звідси лише по спалахах кластерів ПКО можна було розрізнити стіну кораблів. Але добре було видно, що вона розтягується та прогинається. Намагається дотягнутись до зграї ракет, що пустили під нижній край стіни. Прагнучи проскочити до синього кришталю атмосфери. Але стіна розтягується надто сильно. Небезпечно сильно. …

Спайк тричі блимнув та запустив консоль нейроінтерфейсу. І світ вибухнув рекламою, повідомленнями та стрімінговими вікнами розширеної реальності. Какофонія світла та яскравих образів. Інфополе навкруг дівчини аж горіло соціальною відповідальністю: статусами, стрічкою підписок, персональними рейтингами блогерів та каналів. Торкнувшись повітря перед собою, він розкрив список запитів. Побачивши що жертва здалась, проповідниця переможно посміхнулась. Спайк дійсно перевіряв налаштування зв’язку та пропускну здатність каналу.

- Перепрошую. - стурбовано запитав він, - ви давно антивірусну базу оновлювали?

- Еее… - збита з пантелику дівчина вигнула брову - ви про що?

- Завітайте до сервісного центру, - він старався додати якомога більше турботи у голос, - мені здається від вас ідуть зайві пакети.

Раптом водоспад запитів щез. Як і всі голограми та вікна в персональному інфополі дівчини. Полум’яна активістка, з високим рейтингом репостів перетворилась на сіру мишу у знебарвленій інтерактивній куртці. Скориставшись її розгубленістю, Спайк рушив далі.

- Що ти зробив, сука? - заверещала за спиною дівчина - Що?! Як?! Де всі?! Майк! Саха!

Дарма. У світі гіперактивних повідомлень та гучних лозунгів ніхто не чув старомодний крик. Спайк поглядом закрив консоль. За пару хвилин вірус зітре себе та розблокує протокол перезавантаження. Але може активістка все ж завітає до сервісного центру. Половина її трафіку і справді мала відверто шкідливу природу. Хай почистять та нагадають про небезпеку незахищеного з’єднання, особливо з друзями.

Спайк полишив гучний проспект і світ змінився. У цій частині міста майже не було інтерактивних панелей та яскравої реклами. Антикварка. Так його називали колодязні видри. Місцеві ж, такі як Спайк, звали його Прихистком Янголів.

- Де воно? - почув він кволий дріб'язний голос. - ця схема… де… де ж вона поділась?

- Йоу, борода! - відповів дитячий голос, - ти це шукаєш? Срану картонку.

- Віддай!

- А ти забери!

- Купи собі планшет! - додався дівочий голос.

Спайк пішов на голоси. Повернув за будинок, та в нього майже врізався хлопчина з шматком картонної коробки в руках, розмальованої якимись каракулями. Юрба дітей які, судячи з одежі, завернули до Антикварки за пригодами.

- Дай сюди. - промовив він, вихопивши в пацана плакат.

- Агов! - підстрибнула дівчинка з синіми косами. - проблем захотів? Я все записую.

Вона постукала себе по скроні та примружила повіки. По голосу це саме вона кричала про планшет.

- Я теж. - спокійно відповів Спайк. - А ти записала як ви знущались з бомжа? На скільки лайків тягне такий контент сьогодні?

- Ніхто над ним не знущався, - перейшов в атаку хлопець, - це ти на мене напав.

Юрба їх поплічників підступила, стиснувши кільце. Шестеро добре одягнутих підлітків з модними зачісками та стрічками ПСІ-активіста. У повітрі злобно загула парочка дронів.

- То викличемо поліцію та порівняємо записи з камер? - і перш ніж хтось встиг відповісти, Спайк додав, - разом і з тої, що за рогом висить над крамницею. З неї якраз добре видно халабуду того бідолахи.

Підлітки разом замовкли. Дрони миттю ковзнули у свої схованки на спинах власників. Тепер треба їх прогнати доки не оговтались. Бо камеру Мадлен точно не відремонтувала.

- Геть! Шукайте пригоди в іншому місці. - кинув через губу Спайк та пішов крізь юрбу.

Вони розступились. Трохи пом’ялись та різко дременули до міста. А Спайк підійшов до халабуди, де, те що колись було людиною, давлячись слізьми, збирало розкидані шматки картону та пластику, розмальовані каракулями, віддалено схожими на схему дій флоту.

- Де ж воно… - промовляв чоловік з мутними очима, - воно було десь тут. Невже поцупили.

- Привіт, Привид. - Промовив Спайк.

Та чоловік не відповів. Тоді Спайк присів навколішки та протягнув шматок коробки.

- Це шукаєш?

- ні це не воно, - швидко відповів мутноокий та відкинув з обличчя пасмо брудного волосся. - це на потім… до інших схем. У нас ще є час. Ще можна все виправити.

Спайк кивнув та сів поруч з Привидом. Той не звернув ніякої уваги та продовжив розкладати свої мапи та схеми. Спайк дістав з рюкзака пару пакунків.

- Я тобі вітаміни приніс, не забувай їх пити. І ось трохи поїсти. А ще в тебе за два тижні медогляд. Просто нагадую. Все одно за тобою потім прийду. - Спайк зітхнув, - Та куди ти подінешся? Отець Ральфі скаржився, що давно тебе не бачив.

Так він і сидів поруч з привидом людини, переповідаючи новини з міста. Але тільки хороші. Про те що дочка Обрубка подала документи до академії. Про те що її бюджетні міста скасували заради іншої програми, і тепер янголи збирають на її навчання, Спайк промовчав. Як промовчав і про те, що програму меддопомоги скоротили, й цей набір для захисту від сонця та зміцнення кісток останній. Але розказав що Печений зумів знайти контракт і повертається на небо. Разом з родиною.

Закінчивши ритуал, Спайк підвівся та пішов до бару Брайкса. В цій порі там мало народу. Та і це добре. Василь як завше натирав стійку. Після того як радіація загнала Брайкса в могилу, він став заправляти баром. Побачивши Спайка колишній кок налив чарку.

- Які новини з великого світу?

- Живуть, - знизав плечима Спайк, - придумали, що треба рятувати телепатів від того, що ті ніколи не побачать інших планет. Всюди розвісили нові банери й носяться з нещасними. З усіма п’ятьма.

- Ну і хай. - посміхнувся Василь. - З рештою, проблема є.

- Ага, - огризнувся Спайк, - от тільки нашу медичну програму згорнули. Більше ніяких дотацій на ліки. Нагадай скільки нас тут? Ще сім тисяч чи вже шість?

- Це політика, - похитав головою бармен, - не бери близько до серця.

На якийсь час обоє замовкли.

- Шо в нас поганого? - без цікавості запитав Спайк, допиваючи віски.

- Мадлен повісилась. - буденно відповів Василь, - не змогла терпіти біль. Падре каже що цього місяця покриє усі видатки поховання Церква.

Їх погляди зустрілись. Обоє знали, що можуть сказати одне одному. І обоє промовчали. Зрештою Спайк підняв чарку:

- За Скажену. Відтягнись там у Валгаллі та чекай на нас!

- Чекай на нас… - тихо кивнув Василь.

Спайк протягнув чарку та замість того, аби налити, Василь промовив:

- Обрубок просив з тобою поговорити. - промовив він, штовхнувши стакан до Спайка.

- На тему?

Василь нахилився ближче і перейшов на шепіт.

- Він поговорив з Доком. Той каже, що може все облаштувати. Ну ти розумієш. Але треба аби хтось потім зламав базу. З зовнішнього термінала. Та підправив два рядки в аналізах. Тоді буде виглядати як смерть від природних причин. І гроші підуть дочці.

- Я казав, - з натиском промовив Спайк, - я дістану гроші.

- О, в мене якраз варіант є. - прохрипів за спиною зірваний голос старого офіцера астродесанту.

Василь хутко розвернувся та став займатись чимось невідкладно важливим біля полиці з пляшками.

- Шеріф, - не озираючись просичав Спайк, - я тобі вже казав. Пішла. На. Хуй.

- Туди і прямую, - промовила астроборн та підсіла поруч.

Спайк смикнувся, але радар попередив, що за спиною ще двоє. Логічно. Формальна голова поліції району та голова місцевого криміналу, за сумісництвом, не ходила без бульдогів.

- Василь, налий і мені. - почекавши поки бармен знову відступить, Шеріф продовжила, - робота не для мене. Я отримую свої бабки за контакт та щезну. Гроші там обіцяють грубі. Зможеш не тільки Обрубка витягти.

Спайк бачи,в як смикнулась спина Василя. Хакер нарешті перевів погляд на офіцера. Обличчя жінки було не бліде, як у більшості астронавтів. А потемніле від засмаги, що лишає космічна радіація тим, хто багато часу проводить у високому вакуумі. Рак іде бонусом.

- Розказуй.

Дзвінку довелось чекати кілька днів. Все анонімно та з чотирифакторною аутентифікацією. На дзвінку було двоє. Голоси змінені, а вся біометрія перебадлана так, що із квантовим суперкомп’ютером слідів не знайдеш. Наймачі одразу перейшли до справи. Не зважаючи на рекомендації, конкретно так розпитали про системи безпеки. Той, хто запитував, явно розумів про що йде мова.

- Ви банк зібрались хакнути? - наприкінці запитав Спайк.

- Я ж казав, - розсміявся перший голос, - Шеріф знає хто нам треба.

- Згоден, - відповів другий, та додала Спайку. - ні дещо серйозніше. І таке, після чого можна піти непоміченим.

- Гаразд. - кивнув Спайк. - коли?

- Не так швидко. - відповів другий. - спершу тест.

- Добре, - знизав плечима Спайк, - коли тест?

- Він мені подобається! - беземоційно посміхнувся перший.

Тесту довелось чекати ще тиждень. Всіх претендентів зібрали у переобладнаному в захищену кімнату ангарі. В таких манівцях, що навіть Антикварка була центром життя. І якщо сюди довелося пхатися фізично -значить приміщення повністю екрановане від Мережі. Хтось дуже не слабі гроші вкладає в справу. Всі претенденти, а було їх шестеро, ховалися за кібермасками та звичайними глухими шоломами, що наслідували дизайн астроскафандрів. Правда з дешевого пластику, а не бронепласту. Але яка різниця, коли виглядаєш круто? Всі шестеро обвішані найновішими гаджетами. Та і сама їх одежа фонила прихованими пристроями, мікросервісною електронікою та системами захисту. Кращі хакери міста. Чи принаймні ті, хто зголосився.

- Фа! А це що за руїна? - промовила дівчина у чорній куртці, по якій невпинно повзала голограма зеленої змії.

Ні, її шолом надійно закривав обличчя та басив голосом п'ятидесятирічного мужика. От тільки постава, швидкість рухів та габарити з головою її видавали.

- Певно, наш останній конкурент, - промовив хлопець, чия одежа та кібермаска старанно намагалися зобразити Обрій Подій. - ти шо забув тут, дядя?

- Запросили, я прийшов. - знизав плечима Спайк.

-Та це, бляха, принизливо, - встряв ще один хлопець. Його маскою був Окунь з Касабланки 7. Огидна хижа почвара з чотирма очима. - Ми, бляха, профі!

Решта троє: Сагарійський павук, Фенікс та Жук-Вампір мовчали. Але всім видом були згодні з товаришами.

- Отже проблем з ним не буде. - пробасила жінка з обличчям, прихованим за чорнотою шолома, та в червоному комбінезоні, а-ля астрорейсер. - може я хочу подивитись, як ви принизите цього нахабу?

Хакери розсміялися. Спайк теж посміхнувся.

- А може ви гадаєте, що я тут зібрала випадкових людей? - раптом тон жінки став жорстким. - Та якщо ви дійсно такі круті - розчавіть його. І покажіть мені кого варто взяти у справу.

Рейсерка вийшла на центр кімнати та підійшла до невеличкого сервера на столі. Спайк пробігся поглядом по залу і нарахував ще чотирьох людей в тінях. І мінімум один ховався за термооптикоелектронним камуфляжем військового зразка.

- Ваша задача проста. Тут, - Рейсерка поклала руки на сервер, - банк даних з описом роботи. Той, хто залишиться в мережі та передасть мені зміст роботи, - прийнятий. З рештою ми прощаємось. Дістати дані та вибити решту конкурентів. Нічого складного. Мережа тут відокремлена від решти планети. Так що ви ладні використати усі свої сили. Вас ніхто не помітить і не засудить. Чого стовбичите? Я тут до вечора зависати не збираюсь. Гра почалась!

Тільки вона це сказала хакери кинулись до кушеток з полицями для консолей та розгорнули перед собою панелі та екрани. Спайк теж влаштувався та встановив підключення. Перед очима розквітла картина Мережі. Її відокремленого шматка. Хакери потонули у власних кібермасках, а майже половину кімнати зайняв чорний куб захисного ковпака системи. Так, система безпеки не гірше банківського сховища. Потужний фаєрвол з каскадом власних антивірусів та вірусів перехоплювачів. Хтось реально добряче вклався у цей тест.

- Ого, - видихнула Змія.

- Що зелена, злякалась? - відповів Обрій, - дивись як це татко зробить!

Та поки хакери не нападали, а промацували мережу. Обладнання в них і справді було потужне, як і програмне забезпечення. Кастомізовані фаєрволи закривали своїх господарів. А по всіх портах та каналах розбіглися віруси, промацуючи захист та стан Мережі.

Спайк не став затримуватись на рівні інтерфейсу. Махнувши пальцями двох рук в гору, він розкрив термінал. Анімована реальність кібербаталій щезла за чорною стіною з рядами білих літер. Стан мережі. Ліва рука переставила вікно терміналу в бік. Ще раз чотири пальці різко в гору. Ще один термінал - звідси запускати програми обманки. Права рука потягла його вниз. Ще один - тут промацувати вузли. Ще один термінал…

… його руки тремтіли. Спайк вперся поглядом в стіну кода, шукаючи дірку в захисті ракет. Кляті тварі були надто добре зроблені. Штучний інтелект думає швидше за людину, точніше визначає контрміри та прогнозує загрози. Стоп. ШІ не думає. І нейромережа не думає. Вони заперті в межах алгоритму. А ракети ніхто не буде оснащувати нелінійними алгоритмами. Надто дорого для одноразового пристрою. Значить лише спіймати їх за хвіст. А ще, вся їх швидкість до лівої п’ятки. Затримка між сигналом три секунди. І на боці Спайка ціла серверна батарея важкого крейсера. Отже в нього є час думати …

Час думати завше є. Найбільша помилка боятись, що немає часу. І всі шестеро її припустились. Не відволікаючись на анахронізм, що забився під плінтус, справжні хакери запускали все, що мали, максимально завантажуючи процесори консолей та допоміжних пристроїв.

Спайк бачив цю битву за рядками коду. Цікаво хто придумав марнувати обчислювальний ресурс на спецефекти? Красиві та зручні інтерфейси, гарні оболонки, інтуїтивне керування. Все це сповільнює реакцію. Лишає дірки у панцирі, куди Спайк і заганятиме стилети. Але хай ще трохи пововтузяться. Зрештою чим менше на нього звертають уваги - тим краще.

Обрій Подій випалював свій сегмент Мережі. Затираючи кожну спробу його промацати, поглинаючи та трощачи її. Нічого там робити. Біс його знає, як він потрапив у вищу лігу з такими грубими методами. Але вперед. Цей чорний куб таких любить..

Павук все промацував мережу. Ні, друже, такими темпами ти шляху не знайдеш. Жук-Вампір вирішив першим прибрати павука. Вони серйозно наслідують повадки своїх аватарів? Фенікс не звертаючи уваги кинувся до куба. Скидаючи свої копії вона намагалась триматися подалі запеклих друзів. Особливо від Змії. Але не помічала Окуня що йшов їй на вздогін.

У Спайка дозрів план дій.

…- діємо за планом! - в навушниках хрипів голос комодора, прориваючись крізь перешкоди. - Спайк знешкодить ракети! І тоді ми відновимо стіну.

- Ти всю групу занапастиш, - огризнулась Скажена.

- Я знаю, що роблю. - твердо промовив комодор.

Хотів би Спайк мати таку ж віру в себе. Бо з його точки зору все було не так оптимістично. Він вирубив канал зв’язку, до якого по рангу не мав доступу, та повернувся до ручного маніпулювання перешкодами. Більшість ракет групи вже повірила йому, що їх ціль в іншому місці. Ще парочку і вся зграя, підкорюючись програмному інстинкту, рушить прямо на них.

Цікавий у командора план. Надійний, як блокувати удар лома яйцями. Але кращого нема. Бойова група флоту - ціль значно зубастіша за блакитний кришталь атмосфери….

Та добіса те лайно. То вже в минулому. Є справа, і він її зробить. І Марічка отримає свій квиток в світле завтра. Як і ті з янголів, що ще не бояться літати.

Першим під роздачу потрапив Жук. Лише невеличка затримка пінгу. Невеличкий лаг і вся зграя сарани впала у дбайливо розставлені Павуком сіті. Чи то була павучиха? Та яка різниця?

Тепер наступна ціль. Тут ще простіше. Змія така впевнена в своїх утилітах, певно куплених за грубі гроші, навіть не думала перевірити порти, вказані в підключені. Лише пара змін і небезпечна хижачка стала бачити тільки павука та сприймати його, як ціль. Чи думала вона, чому решта конкурентів раптом щезли? Байдуже. Обрій Подій дістався основного прошарку захисту системи даних і навалився на нього усією потужністю своїх процесорів. Він що зібрався на льоту декомпілювати код Стіни? Але та стала піддаватися і Обрій натис сильніше. У ніс Спайку вдарив запах паленого пластику. Дарма ти так. Ще секунда і Обрій щез, а з дальнього кінця кімнати долетів розлючений рик. Сам дурень.

Фенікс кинулась в пробиту нам діру. Все ж Обрій не слабо так завантажив систему безпеки. Машина по інерції вирішила, що це ще один такий же герой і кинула на неї всі ресурси. Чим і скористатися окунь прогризаючи тунель в броні. Вперто і невпинно. Доки не помітили. Але машина не думає інтерфейсами. Вона лише додає бінарний код до бінарного коду. Ти її не випередиш. Але нема нічого поганого в тому аби допомогти машині. Трошки докинути зайвої метушні на канал і вуаля. Захист зреагував і канали обрубила потужна рука антивірусу. А десь на кріслі забилась в конвульсіях людина.

Сотні фейкових феніксів розсмикували систему захисту. Доки троє не стали його частиною. Розумниця. Вона майже встигла. Та ще однією перевагою роботи на низькому рівні було те що вони не вимагають повної концентрації мозку. Тож Спайк підвівся. Підійшов до крісла де сиділа Фенікс та різко всадив кулак їй у підборіддя. Тонкий пластиковий шолом не міг витримати удар і захисти господарку від нокауту.

- Фа! Шо за лайно? - заволав Обрій.

- Сядь, - поруч з ним наказав чоловік зі зброєю. - ти мав свій шанс.

Тепер лишалось спайку лишалось повторити шлях Фенікса. Зрізавши ключі фейкового фенікса Спайк прикинувся адміном мережі. Міняємо послідовність запитів і самі собі даємо доступ рута. Тепер поки запит обробляється чистимо реєстр рутів. Замикаємо дозвіл на своєму адміні. Він в системі. Він вже сама система. Тепер він вирішував кому жити в мережі. Машині заборонили викидати користувачів. Але не Спайку. Ще хвилина і він очистив мержу. Тепер просто скачати фал з завданням. Ладно не просто. Та нащо пробувати провернути фарш хешкоду назад? Треба знайти де файл було закешовано. Ага!

- Ти хочеш мені щось сказати? - запитала Рейсерка в кімнати.

- Фа! - знову подав глос Обрій, - цей мудень кулаками розмахує!

- Ви могли використовувати всі доступні вам методи та інструменти. - обрізав інший наймач у фіолетовому костюмі астрорейсера. - я теж маю пару.

Він ляснув пальцями і до Обрія підійшли пара бійців. Роботи звісно користувались більшою популярністю у подібних людей. Та брати роботів в кімнату з купою хакерів - сильно тупа ідея. А наймачі явно були не дурними людьми.

- То ти хочеш мені щось сказати? - ще раз запитала Червона.

Спайк знайшов грінтуз код її шолома. Накинув маскування та зімітував для її месенджера системне повідомлення.

“Так”

- Не слабо, - промовила Червона. - а далі?

Спайк розкрив перед собою віртуальну клавіатуру. Кількість символів в повідомлені була сильно обмежена. Тож треба слати кілька коротких і швидко. Сусіди точно моніторять мержу.

“Антена вхідного каскаду Мережі.”

“Хочеш перехопити синхронізацію.”

“Намахати біржу.”

А наймачі дійсно грають по крупняку. Перехопити данні з Кліпера при завантажуванні в мережу. Зламати передачу і підмінити їх своїми. А потім видати все це за збій. І під шумок нагріти біржу на грубі гроші. Так звісно купу операцій потім відкотять. Але якщо все зробити вірно, то і решток вистачить на власну планетку.

- Все вірно. - промовила Червоному.

- Приберіть цей непотріб з моїх очей. - скомандував бойовикам Рожевий.

Спайк видихнув. Та раптом в його голові народилась ідея. Маючи доступ до транссистемного зв'язку він може зробити щось значно більше. Щось таке що змусить політиків нарешті почухатись.

Підготовка операції зайняла ще місяць. Потім ще пів року зайняло виведення грошей та ховання хвостів. З часу операції пройшло пів року. Велика біржева афера лишилась не поміченою. Збій завдав чималих збитків і структури фінбезпеки корпорації досі розгрібають наслідки. Але кільканадцять операції так і залишились непоміченими. Через три місяці після збою якісь ідіоти спробували повторити. І їх спіймали. Звісно і попередню крадіжку повісили на них. А тим часом Спайк потроху отримував свою частку та перекидав гроші на інші рахунки та ховав їх у мікропереказах.

Спайк знову повертався до Прихистку. Сьогодні кафе та вулиці гули новою бідою. Голодом. На кіберсферах лідерів репосту майоріли зелені емблеми з колосом. Лідери думок вимагали у власників супермаркетів надавати безкоштовно продовольчі товари для допомоги голодуючим колоніям. Тут все було як завжди.

А от в прихистку багато чого змінилось. Василя вже не було. Він раптово виграв в лотерею та зумів перебратись до іншої планети. Марічка теж раптом отримала грант на бюджет в Академії. Ба більше їй навіть надали спец житло і вона змогла забрати батька з собою. Та не всім так щастило. Деякі друзі обирали інший шлях назад на Небо. Цього місяця рак добив Шеріфа. І тепер її заступники билися за ще теплий трон.

Але в Прихистку з’являлись нові обличчя зі старими шрамами. Хлопчики та дівчатка що тільки почали розуміти, що вони для суспільства тіні. Небажані подразники що заважають насолоджуватись життям у розширеній реальності. І краще їм щезнути з поля зору та шукаючи розраду в пляшці. Чи де глибше. З обпеченими легенями, вицвілими сітківками. Пропечені радіацією та випроміненням якому людство досі не придумало назви. А решта громадян закриється від них ширмою та буде вигадувати собі проблеми. Які героїчно долатимуть. Бо про вигадану проблему можна забути, а глянути у вічі справжньому лиху це не кожному під силу. Тому ті хто наважився так лякають.

Спайк присів поруч з Привидом. Старий як завше малював свої схеми давно забутих боїв та рахував давно втрачені секунди. Слабкі губи ворушились, повторюючи імена кораблів та людей.

- Я сніданок приніс. - промовив Спайк.

- Це добре, - відповіла тінь голосу що звик наказувати. - в нас ще є час.

- Так. - кивнув Спайк сідаючи поруч.

Крафтовий хліб, мармурова яловичина та терпкий ароматний сир. Цілий статок. Але кому потрібні ті гроші коли є речі значно дорожчі? Наприклад людські життя. Життя тих хто шість років тому прийняв на себе ракетний удар. І згорів у трьох важких крейсерах. Бо командир групи надто розтягнув стіну. Чи життя тих хто вижив і тихо сконав в Антикварці. Забутий і кинутий тими чий спосіб життя захищав. Це бляха справедливо? Спайк підняв очі в небо. Невже елементарна повага це так важко? Невже бюджет на знеболювальні такий великий?

Привид доїв сендвіч та повернувся до розрахунків. Привид. Спайк гмикнув. Він пам’ятав часи коли цю людину звали пан комодор Ріттенкасл. І тремтіли при одному його наближені. Живе втілення слів “офіцер флоту”. Але і його колодязні щури кинули та забули. Як і решту таких як він по сотнях планет. Кинули за ширму світла та фальші. Але це нічого. Скоро Спайк поверне їм рахунок. Хоч комусь. Змусить сплатити. Поки поплічники крали гроші та намахували біржу. Він мав достатньо часу з транссистемним зв’язком. І відправив в космос відомості про планету та орбітальну систему оборони. Ту саму яку мудрі політики згорнути як і решту зайвих програм. А там, у чорній безодні космосу, все ще є ті хто жадають реваншу. Загроза про яку колодязні старанно забували. Але тепер згадають. Як згадають і спайка та його побратимів та посестер. Обов'язково принесуть. І тоді, можливо, хтось з владних верхівок таки зглянеться на забутих людей.

Кришталь неба розколола серія ударів. Три десятки дос-вольфраму кінетичних боєголовок увійшли в щільні шари атмосфери. Спайк заплющив очі. Ось вона - його помста. Ветерани висипали на вулиці одностайно упізнавши звук наближення орбітальних бомб. Вони вдивлялись у небо з якого летіла смерть. І полегшено зітхали. Вони знову єдині. Вони команда корабля що ось-ось прийме удар. І згорить. Ще сто тридцять секунд і все.

Тверда рука міцно стисла плече Спайка. Він розплющив очі і зустрів крижаний погляд Ріттенкасла. Комодор все зрозумів. Він зрозумів хто покликав ворога. Хто здав координати батарей. Тих що зараз розквітали новими сонцями в кількох тисячах кілометрів над атмосферою.

- Зрадник. - бортовим залпом гримнув Ріттенкасл.

Спайк мовчав. Він просто радів що ця могутня людина помре вільною. Ніби риба яку повернули з суші назад у воду. Хай і за секунду до того як море скипить. В руці комодора блиснув ніж. Спайк заплющив очі. Ріттенкасл не пробачив. Та Спайк і не шукав пробачення. Покарання за зраду лише одне. Спайк був слабким. Завше був слабким. Не таким як комодор. Навіть зламаний та полишений на узбіччі він зберігав вірність присязі та офіцерської честі. Не просив собі поблажок чи привілеїв. Хоч і заслужив на них більше ніж будь-хто на цій сраній планеті. Ріттенкасл прийняв на свої плечі обов’язок і ніс його.

Спайк дивився як червоними струмками з нього витікає життя. Та на комодора, що віддавав накази вулиці. Його голос знову котився лунко та потужно. І вулиця слухалась. Рухалась у бік укриттів. Та ділилась на потоки аби не заважати одне одному. Він вже не побачив як дос-вольфрам стрижень увійшов у вулицю. І як земля стала дибки від вибуху у чверті мегатонни. А Ріттенкасл в останнє подивився на схеми - він все зробив правильно.

Епіграф:

Тільки за 2014 рік участь у бойових діях прийняли, приблизно, 60 000 українців. Україна не веде статистику самогубств серед ветеранів.

Примітки:

Куаторо-сталь - сплав сталі з вчетверо ущільненою атомарною структурою.

Дос-вольфрам - сплав вольфраму з удвоє ущільненою атомарною структурою.