Хроніка втручань

Ведучий: Взагалі-то, ми вже записуємо.

Головний спостерігач: Ой… Ясно…

– Сотні омквантів тому …- Трам-пам-пам. - На багатій планеті. - Трам-пам-пам. - Народився розум… - Уууууууууууууууу. - Двоногий розум… - Тух-тух-тух. - І почав розвиватися. – «Аааааааавввввввввееееееееее Маріііііііііііііііііііііііііііііяяяяя.» - Створюючи і руйнуючи… - Хай, Г-і-т-л-е-р!!! - Виходячи в космос. - Уууууууууууу. - …Та вдаючи, що виходить… - «Це…шшшшш…маленький крок… шшш…» Вбиваючи один одного. – «Плі!!!!» - Та люблячи до нестями… - Маріє ти вийдеш за мене? - І ми вам покажемо… - Аааааааааааа – Про людство… - Аааааааа - …Все – Аааааааааа – Їхніми очима. – Пабам-пам-пам.

Це! Переживання! Ранніх! Цивілізацій!

Режисер: Так, по-перше, замініть «Уууууууууууууууу» на щось інше. Далі мені не подобається план з тим вусатим на фоні натовпу. В нього були і більш масові акції. Забагато «Марії». Таке враження, що в них там єдине ім’я - «Марія». «Двоногих» - це добре, це вражає. Але вкладіть ще кусок про те, що вони мають лише дві статі. Покажіть їхню їжу.

Асистент: А це не занадто? Це ж гидотна. Як таке можна в Переживаннях показувати?

Режисер: Ти ніфіга не розумієш! Початок має бути вражаючим. Навіть тугі відморозки з Оруи мають бути вражені. Покажіть в Переживаннях, як ця гидотна їм смакує. Це буде чудово: хай глядачі буквально відчують смак того їдла.

Ведучий: Що Вас підштовхнуло на таку роботу?

Рядовий спостерігач: Мабуть, сім’я. Розумієте, у нас ціла династія. Мої сімнадцять батьків всі до одного є спостерігачами. От я і пішов їхнім шляхом.

Ведучий: Родинна справа… А що вас найбільше здивувало за час вашої роботи з людством?

Рядовий спостерігач: Знаєте, важко сказати. Коли достатньо довго спостерігаєш, то тебе перестає будь-що дивувати. Одним із завдань роботи є повне дослідження об’єкту спостереження: його природи, звичок і таке інше. Згодом до всього звикаєш. Та якщо вибирати найдивакуватіше, найбільш схиблене… Ви бачили їхній одяг?

Ведучий: Поговоримо про втручання. Всім відомо, що у спостерігачів подібних цивілізацій трапляються критичні ситуації. Розкажіть нам про них...

Головний спостерігач: Насправді їх було декілька. Я маю на увазі ситуацій, коли нам дійсно потрібно було втрутитись. Перша не збереглася в записах, зате я чітко її пам’ятаю. Все почалося з того впертого колишнього вождя.

Ведучий: Колишнього вождя?

Головний спостерігач: Так. Розумієте, спочатку він був вождем - лідером їхнього головного племені. Та його скинув молодший заступник, що згодом наказав іншим піти на північ та шукати кращі землі.

Ведучий: Ну?

Головний спостерігач: А якби вони не пішли на північ та схід, не розселилися, існувала б загроза деградації та вимирання. І той колишній клятий вождь командує всім: «Нікуди звідси не йдемо». І частина, велика частина популяції, його слухає. Молодий вождь замнувся, перепрошую, не знав, що далі робити. Нам довелося кинути з неба камінь на голову старого вождя… Так вони подумали про богів. Ніхто нічого не вигукнув конкретного, та кожен про себе подумав: «Якого хріна?». Це зафіксували наші датчики.

Ведучий: І це було ваше перше втручання?

Головний спостерігач: Так, в популяції завжди знайдеться старий пердун, що може потягти усіх за собою в могилу.

Ведучий: А інші втручання. Якими були вони?

Головний спостерігач: А що тут говорити. Їх було небагато до того проекту.

В: До якого проекту?

ГС: Ну ПРОЕКТУ.

В: Можете розповісти трохи конкретніше?

ГС: А вам точно керівництво дало повноваження?

В: Подивіться мені в очі. В усі шістнадцять очей.

ГС: А, ну раз дало, так дало… Отож, Проект. Насправді, це було дослідницьке завдання, яке мало на меті визначити можливість швидкого переходу людства до об’єднаних світових форм організації. Ми вибрали вдалий період для проекту, зупинилися на одній країні, яка відповідали умовам…

В: І що?

ГС: Нічого – все сталося не так як ми передбачали. Тому довелося згортати проект.

В: Ви можете трохи конкретизувати?

ГС: Ні.

В: Тоді навіщо ви мені про це розповіли?

ГС: У вас дуже гарні очі.

В: Дякую…(зазеленівся) Перейдемо до найостанніших антикризових втручань. Як саме вони вплинули на людство?

ГС: Якщо вам потрібно, у мене є архівні дані втручань. Вони абсолютно відкриті.

Програма: ІНТЕГРАЛ

Архівне Переживання особини середнього віку.

Раса: Людина.

Професія: консультант з питань міжнародних відносин.

Голова розколюється... Як болить! Що за? Де я? Освітлення ріже очі, тому примружуючись, намагаюся оглянути все навколо. Намагаюся згадати…

- Це все ті кляті євреї!!! – лунає десь біля мене.

- Не звинувачуйте в усіх бідах євреїв, вам ясно?

- Я й не звинувачую в усіх. Але викрали мене саме ви.

- Та кому ти потрібен, Махмуд?

- Гм. Нам! Нам потрібен! Дайте його сюди! Мирний атом він створює! Я тобі дам «мирний»!

Навколо якісь люди. Усі сидять рядами. Але світло… Світло! Воно вбиває мене і голова! Де я? Треба когось запитати. Треба з’ясувати.

- Перепрошую, містере. Не скажете, де ми?

- О, ще один прокинувся. Який я тобі містер?! Я народився таваріщем - таваріщем і помру. Тобі ясно? Допетрав, янкі?

Що за та-ва-рі-щем, думаю я. Це точно якийсь комуніст. Ще й червоний прапор на комірець начепив. Червона загроза, блін. Хіба ми їх не перемогли?

Лише зараз мої очі трохи пристосовуються до світла і можна хоч трохи щось розгледіти. Місце, де я знаходжусь нагадує аудиторію. Я сиджу на дерев’яній лаві одного з середніх рядів. Вони тягнуться вниз аж до кафедри.

- Це якась аудиторія? – питаю я того комуніста.

- Адиторія-аудиторія. Ти поглянь на ці стіни, янкі. Стін тут немає.

Навколо дійсно немає стін. Аудиторію оточує світло. Суцільне бісове яскраве світло.

- Можливо, тут таке дивне освітлення? – питаю в та-ва-рі-ща.

- Угу, освітлення… Бачиш скраю те порожнє місце?

- Ну.

- Янкі, воно не було порожнім. Якийсь шейх спробував вийти і провалився в той білий простір.

- То хто нас сюди?…

- Ви, а хто ще?

- Перепрошую, що втручаюсь, - озвався з заднього ряду чоловік, - та це дуже нагадує методи тих, хто «Примушують до миру».

- Що?! Ти в нас з Балтії такий розумний?!

Я не можу це слухати. Навколо один суцільний крик. Він зливається воєдино і лізе в мій мозок. На око, триста чоловік сидять і сперечаються. Дехто, правда, ще не прокинувся. І аудиторія… Вона є, але стін немає. Дуже дивно. Японці? Наші? Терористи?

Останнє слово говорю вголос і товариш біля мене, зачувши це, починає реготати. Він піднімається з крісла, розводить руками і кричить.

- Ви чули цього янкі?! Він і досі вірить в терористів… І Санта Клауса! Ха-ха!

З третього ряду піднімається якийсь араб. Він горлає: Май трохи поваги! Ми є! Ми діємо!

Товариш, все ще регочучи з мене та араба присідає і гукає: «Є! Аякже! Дієте! Я вірю! І в Діда Мороза вірю! І в Церкву вірю!»

- Церкву не чіпайте!!! – лунає з задніх рядів.

- І Санту теж, - піднімається бородань в червоному костюмі спереду.

Мені це сниться. Авжеж, як я до цього раніше не додумався. Усвідомлений сон – я про таке читав. Тепер я готовий розслабитися і віддатися своїй безмежній фантазії, пливучи за сценарієм… Я закладаю руки за голову, спираюся на лаву і намагаюся оглянути усіх присутніх.

Кілька мільярдерів. Президенти. Прем’єри. А далі – клерки-клерки-клерки. Закриваю очі і намагаюся трохи поспати… Стоп, як мені в сні може хотітися спати? І яким це буде сон, якщо заснути уві сні? Може це буде справжня реальність? Сон огортає мене своєю ковдрою, голова ще трохи тріщить. Мене заколисують усі ті розмови, усі суперечки, які моя багата уява намагається упорядкувати. Та світло в аудиторії стає все яскравішим і я відкриваю очі, розчарований, що так і не доведеться впасти в сон у сні. А може і там мені захотілось би спати? І я б літав з однієї реальності до реальності іншої…

- Добридень друзі, - сказав чоловік за кафедрою.

Так це ж точно… Це ж Том…

- Так, друзі, я Том Хенкс. Принаймні його образ.

О, як зворушливо. Моя підсвідомість зараз розповідатиме мені всі значення свої образів.

- Вам може виявитися це дивним, - продовжує Хенкс, - та всі ви достатньо добре мене розумієте, та й один одного, якщо вже на те пішло. Все це зроблено з єдиною метою, допомогти вам якнайкраще зрозуміти те, про що я розповідатиму.

До нього підходить інший чоловік. Та він чомусь немає обличчя.

- А розповідатиму я вам, - продовжує Хенкс, - чому саме ми всіх вас зібрали.

- «Ви» - це хто? - питає китаєць.

- Ми – це ваші друзі, - відповідає Том.

- Друзі? Тоді все зрозуміло, - додає індус.

- Якщо хочете, ми – ваші далекі родичі з космосу…

- Не треба було стільки ковтати пігулок, - говорить чоловік біля мене.

- Яких пігулок? – питаю я.

- Ну, це ж очевидно. В мене дуже збочена галюцинація.

- Містере, ви можете собі хоч би що думати, та ви - просто частина мого сну.

- Ова, ти теж говориш? – питає він. - Тут усі говорять? А де моя синя мавпочка? Вона завжди з’являється, коли…

- Запевняю вас це не сон, - вигукує Том. – Ми, ваші далекі родичі, зібрали вас тут, щоб поговорити про ті загрози, що склалися.

- Загрози? – питають з залу.

- Так, загрози. Ви на межі вимирання. Через півроку розпочнеться регіональний військовий конфлікт в Європі. Далі він переросте у цілу низку конфліктів і ви знищите самі себе. Звісно зараз я трохи спрощую, та загалом все правильно. Прогноз такий: людство деградує і згодом вимре. Тому необхідний чіткий план дій. Потрібне термінове роззброєння національних армій... Створення Світової системи безпеки, нова Екологічна програма – і це тебе теж стосується, Чанг.

- А від нас ви що хочете? – лунає з аудиторії.

- Виробити спільних рішень ви не зможете – ми на це не сподіваємося – не наївні. Конструктивно подолати кризу – теж. Якщо коротко - ми хочемо, щоб ви зараз дали згоду на програмування у вас відповідних думок та переконань, що допоможуть запобігти людству загибелі. Мушу вас попередити – у випадку, якщо ви не погодитесь – ваше місце займуть інші. Програма не може бути зупинена.

- А як нам знати, що все це не якийсь розіграш збоченої уяви якогось мільярдера? І якщо ви насправді «далекі родичі», як нам знати, що ви не хочете захопити нашу багату ресурсами планету, промивши нам, лідерам, мізки?

- Фактично, ми б могли це зробити і без вашої згоди. Та нові нормативи у сфері відносин між цивілізаціями вимагають вашої згоди прийняти допомогу від нас.

- Та пішли ви… - почулося в залі.

- Стоп давайте не гарячкувати…

- Так, якщо це не мій сон, - почав, здається, голова Світового Банку, - і нас дійсно викрали, ми не маємо вибору.

- Ви завжди маєте вибір, - сказав Хенкс, - просто треба його зробити. Навіть якщо ви відмовитесь від нашої допомоги, ми повернемо вас у вашу реальність. Та майте на увазі – посаду при цьому ви втратите. Зможете займатися чимось іншим, та посаду втратите.

- А як вам знати, що ми вас не викриємо? – питав китаєць.

- Дуже просто – вся ця аудиторія та я повністю зітруться з Вашої пам’яті. Ви не пам’ятатимете навіть про власний вибір.

- Тобто з нас знімається відповідальність?

- Чому?

- Ну, якщо ми не пам’ятатимемо про вибір і всю цю ситуацію, то вважатимемо, що вирішуємо все власноруч.

- Так. Але…

- Ніяких «але». Мені підходить. Я зберігаю посаду?

- Так, але… - Хенкс намагався довести свою думку, та врешті змовк.

Аудиторія була переконана. По-перше, більшість взагалі, зокрема і я, вважали що все це – збочений, можливо навіть колективний, сон. В будь-якому випадку лідери не несуть відповідальності за вибір, бо не пам’ятатимуть його. Все було вирішено. Люди почали жартувати між собою, а Том Хенкс відверто з цього тішився.

- Я відмовляюсь, - сказав я і враз у кров викинулось трохи адреналіну. Я чомусь зрозумів, що все це відбувається насправді.

- Відмовляєтесь, але чому? – запитав Хенкс.

- Я подумав собі: навіть якщо це сон і навіть якщо моя уява у вигляді вас, не ображайтесь, Томе, вимагає від мене погодитись на програмування – я відмовляюсь.

- Але ж ваша цивілізація загине!

- Ми спокійно дамо собі раду і без вас, – відповів я.

- Я теж! – вигукнули ззаду. – Якщо є вибір. То я – проти!

«Проти» виявились ще дві дюжини чоловік. Однак більшість після довго пояснення результатів свого негативно рішення – дружно сказали – «За». Нам також цілком аргументовано довели, що все це не сон. Том Хенкс задля цього вдарив когось із першого ряду зі словами: «Бачиш? Ти не спиш». Інші повторили експеримент, хто на кому. Всім стало зрозуміло, що з нами не граються. Далі нас попросили кожного дати самостійну відповідь на добровільне, як вони висловилися, програмування.

Кожен повинен був встати, назвати своє ім’я і сказати «за» він чи «проти».

І ось я встаю з лави. Називаю своє ім’я, прізвище, кажу «проти» і вмить вся кімната розчиняється.

Програма: ІНТЕГРАЛ

Кінець Переживання особини середнього віку.

Ведучий: І що сталося після цього?

Головний Спостерігач: Програма була виконана. Далі - період роззброєння, створення наднаціональних органів і таке інше. Однак, на жаль, зміни були занадто радикальними для переважної більшості людей. У них не було передумов, та й ми поквапилися. Врешті-решт, Глобальний уряд припинив свою діяльність через тридцять земних років. Хоча Програма і дала свої результати – вони все ж не були остаточними. І тоді в нас з’явилася нова ідея…

В: Нова ідея?

ГС: Нова ідея, що в цьому дивного? Думаєте в спостерігачів не може бути нових ідей, думаєте ми працюємо виключно за нормативами?

В: Ні, ні. Продовжуйте, будь-ласка.

ГС: Тепер, після провалу проекту ІНТЕГРАЛ, ми використали найпотужнішу зброю людей – віру. Уявіть собі: на небі одного дня з’являється месія половини людства – Ісус. Його грає наш актор. І з’являється він не сам, а з цілим бутафорським небесним військом. Перше, що казали святі отці: «Це що, жарт?!». Вони не могли повірити в те, що в один день їхнє ж канонічне пророцтво збудеться буквально. З військом і всіма наворотами. Ми навіть розмістили кілька прожекторів навколо планети у формі хрестів, щоб все було максимально реалістично. Церкви трохи мнулися та ми провели піар-кампанію, актор воскресив кількох людей і все пішло як треба. Церква неохоче визнала Христа. Проблему з іншими релігіями ми вирішили дуже просто. Враз почали з’являтися пророки різних течій та напрямків, що визнавали Ісуса своїм другом і все таке. Іудеї офіційно вибачились за невір’я протягом двох тисяч земних років. Мусульмани возз’єдналися з християнами. А організовані релігії передали нам монополію на віру. Далі все було просто: революція і обіцянка актора побудувати на планеті рай. Ми змогли стати правителями людства за порівняно невисоку вартість: актори, прожектор, спец-ефекти… Зрозумійте, ми – організація бюджетна, а тому ресурсів – обмаль. Мушу подякувати Театру Інків за дуже хорошу виставу.

В: Але ж це прямо суперечить Правам цивілізацій! Ви не мали права встановлювати там владу! А як же конвенція?!

ГС: Це було необхідно. Центральна Асамблея розвинених цивілізацій проголосувала за таку програму майже одностайно. Головний аргумент – люди почали засмічувати навіть космос. А це вже нікуди не годиться. Тому нам було дано доручення з мінімальними витратами досягти максимального позитивного ефекту. Думаю, ми блискуче з цим впорались.

В: …Тож зараз все гаразд?

ГС: Не зовсім. Нам надійшла інформація – ми все ж таки спостерігачі - що актор-месія зловживає своїм службовим становищем. Одним словом, він прагне створити маленьку персональну деспотію. Зараз наші аналітики вирішують, як його краще звідти забрати. У нас є ідея з Суперменом, та я скептично відношуся до можливого двобою Месії проти Супермена.

В: Зрозуміло. А який найкумедніший епізод ви б виділили за весь час своєї роботи?

ГС: Крім потенційного двобою героя коміксів зі спасителем всього людства?.. Це легко. Пам’ятаєте ту міжгалактичну погоню за наркодилером, що була в усіх на носах кілька омквантів тому?

В: Звичайно.

ГС: Мало хто знає, але він прорвався через ізоляційний бар’єр, який оточує Землю. Міжгалактична поліція його наздоганяла і він у відчаї викинув усю свою наркоту в атмосферу Землі. Три земних тижні вся планета ходила під кайфом!!! Ми, звісно, викликали медиків і вони приземлилися та відкачали усіх без винятку від наркотиків. Та ефект розтягнувся на цілих три тижні. А коли дія наркоти припинилася, ніхто нічого не пам’ятав. Ми вкинули в інформаційний простір якісь нудні новини про буревії і політичні саміти і ніхто навіть не помітив, що з їхнього життя зник майже місяць часу.

В: Так, це цікаво. Це сподобається нашому шефу. Ми трохи виріжемо інтерв’ю, підправимо, де слід і вставимо його в Переживання.

ГС: А чи можна передати привіт… своїм сім’ям?

Програма: ІНТЕГРАЛ

Архівне Переживання особини молодшого віку.

Раса: Евклієць.

Професія: Безликий помічник Тома Хенкса.

Помічник: Ти впевнений, що це спрацює?

Том: Довірся мені.

Помічник: Більшість людей думають, що сплять. Вони не сприймають тебе серйозно.

Том: Я це владнаю.

Помічник: Думаєш нам варто розповісти їм про наш попередній проект «Гітлер»?

Режисер: З дилером добре. З месією плюс, та хіба вони так не зробили з тими… тими…

Асистент: Тиріанцями? Ні. Там було щось інше.

Режисер: Гаразд, про месію вставляємо. Те Переживання «особини середнього віку» не пасує – витри. На ньому можна заснути. Хоча… Залиш суперечку всіх тих лідерів. Вона трохи кумедна. А про камінь з неба ми пустимо одразу. Знайди якесь близьке Переживання до тієї точки. Щоб було видно старого вождя, камінь що падає… Щоб було реалістично, ясно?

Асистент: Епізоди про їх природу, побут, історію?

Режисер: Все це скороти до мінімуму. Це нудно і нікому не сподобається. Природа – нудна. Люди – нудні. Історія – нудна. Ми мусимо врятувати цей випуск, розумієш? Тому і потрібні ці постійні відступи, щоб хоч якось врятувати Переживання. І ще… Перевір того Головного Спостерігача. Його біографію, чи сидів, чи має проблеми з законом. Я що хочу сказати: це хіба не дико втручатися в життя цілого виду граючи на релігійних почуттях? Чи це дозволено? Чи є ще якісь подібні прецеденти? Знайди мені інформацію, може зробимо окрему серію про те як Центральна асамблея наколює відсталі цивілізації. І, Кта?

Асистент: Так, правителю?

Режисер: Кави мені!!! Кави!!! Давай зробимо з цієї серії Рок-н-рол!!!