Дуже сподобалася ідея оживленого пса й персонаж Сані. Також сподобалася мова й жорстка іронія на початку оповіданя. Сміливо, я люблю таке, коли це доречно, але за таке можуть критикувати добряче, тому ви тримайтесь якщо що
Але тут би трошки допрацювати, бо Саня у вас спочатку прекрасним суржиком-жаргоном говорить, а потім вже як звичайний нудний інтелектуал, не забирайте в нього його ідентичність. Він мені такий щирий простак, деколи дурнуватий, але самовідданий ідеї. Тому в нього й виходить оживитися пса, оцією своєю наївністю. Він не закоханий у своє творіння Пігмаліон і не Франкенштейн, який прагне стати богом, він просто собі вояка, йому наплювати що там можливо а що ні, вийшло, – значить треба любити і цінувати свого пса. Трошки хочеться ще динаміки сюжету наприкінці. Саня пішов і його поранили, кінець історії, хочеться чогось більшого. Ще я не зрозуміла навіщо він сказав залишити зброю коли вони ходили подивитися чого так тихо.
Сподобалося. Кінцівку можна пробачити, хоча я всім пишу, що новітня література має бути позитивною, бо непозбувну збентегу пишуть всі кому не ліньки. Успіхів!
Клас! Щось на кшталт такої історії я і хотів прочитати, коли вигадував тему
Більше того, я навіть здогадуюсь, хто саме міг послужити прототипом Сані Коваля. Є такі хлопці в Северодонецьку, які із залізяк всякий техноарт роблять... Але це не суть.
Дуже штучно те, що ніхто не зняв тих створінь. Хотілося, щоби це явище стало більш глобальним і не обмежилося лише однією ділянкою фронту. Містичний воєвода Коваль із армією залізяк, який звільняє Донецьк, це ж мегакруто...
Не претендую виправляти авторове бачення, це просто побажання розвитку цьго світу. Дякую, це стовідсотковий фінал.
Мені сподобався і стиль, і заміс із псом, і образ Айронмена (щодо еволюції його мовлення приєднуюсь до першого коментатора).
Взагалі прочиталося класно, лише фінал трохи змазав враження. Я підозрювала, що воно так закінчиться, але забракло якоїсь яскравою кульмінацї.
Хоч, як на мене, розв'язка закономірна: диво - явище одноразове, воно потрібне для натхнення, але вірити лише в диво, коли потрібна наполеглива і довга боротьба - це негодяще діло.
Зазвичай ми проводимо три конкурси на рік. Правила кожного нового конкурсу можуть містити певні технічні відмінності. Ми дуже просимо всіх учасників уважно з ними ознайомитися.
Що робити? Куди бігти? Куди надсилати файл, в якому форматі? Які строки голосування? Що отримує переможець? Чому така тема?
Щиро дякуємо всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Про нас
Проєкт «Зоряна Фортеця» існує з 2008 року. Ми прагнемо формувати творче літературне середовище, що сприятиме появі нових імен та ідей в українській фантастиці. Зміцнюємо зв'язки між авторами, які працюють у жанрі фантастики, та читачами, підтримуємо прагнення молодих авторів вчитатися та розвивати свої літературні навички. Проводимо конкурси та різноманітні культурні й освітні події.
Коментарів: 7 RSS
1Міль16-05-2019 16:16
Дуже сподобалася ідея оживленого пса й персонаж Сані. Також сподобалася мова й жорстка іронія на початку оповіданя. Сміливо, я люблю таке, коли це доречно, але за таке можуть критикувати добряче, тому ви тримайтесь якщо що
Але тут би трошки допрацювати, бо Саня у вас спочатку прекрасним суржиком-жаргоном говорить, а потім вже як звичайний нудний інтелектуал, не забирайте в нього його ідентичність. Він мені такий щирий простак, деколи дурнуватий, але самовідданий ідеї. Тому в нього й виходить оживитися пса, оцією своєю наївністю. Він не закоханий у своє творіння Пігмаліон і не Франкенштейн, який прагне стати богом, він просто собі вояка, йому наплювати що там можливо а що ні, вийшло, – значить треба любити і цінувати свого пса. Трошки хочеться ще динаміки сюжету наприкінці. Саня пішов і його поранили, кінець історії, хочеться чогось більшого. Ще я не зрозуміла навіщо він сказав залишити зброю коли вони ходили подивитися чого так тихо.
2Ната16-05-2019 17:51
Ідея цікава. Але під кінець зійшла нанівець.
Як на мене автор просто не знав сам, що далі робити з собакою і просто всіх вбив.
Не треба так.
3didpanas16-05-2019 19:17
До попередніх коментаторів додати нічого - все сказали, з усім згоден. Кінцівка невдала. Поспішали до дедлайну?
Щиро посміявся з БТРа, яким грали у волейбол.
Пишіть. У вас все вийде!
Успіху на конкурсі!
4Лісовик18-05-2019 17:56
Сподобалося. Кінцівку можна пробачити, хоча я всім пишу, що новітня література має бути позитивною, бо непозбувну збентегу пишуть всі кому не ліньки. Успіхів!
5Владислав Лєнцев20-05-2019 15:24
Клас! Щось на кшталт такої історії я і хотів прочитати, коли вигадував тему
Більше того, я навіть здогадуюсь, хто саме міг послужити прототипом Сані Коваля. Є такі хлопці в Северодонецьку, які із залізяк всякий техноарт роблять... Але це не суть.
Дуже штучно те, що ніхто не зняв тих створінь. Хотілося, щоби це явище стало більш глобальним і не обмежилося лише однією ділянкою фронту. Містичний воєвода Коваль із армією залізяк, який звільняє Донецьк, це ж мегакруто...
Не претендую виправляти авторове бачення, це просто побажання розвитку цьго світу. Дякую, це стовідсотковий фінал.
6карась20-05-2019 20:17
Мені сподобався і стиль, і заміс із псом, і образ Айронмена (щодо еволюції його мовлення приєднуюсь до першого коментатора).
Взагалі прочиталося класно, лише фінал трохи змазав враження. Я підозрювала, що воно так закінчиться, але забракло якоїсь яскравою кульмінацї.
Хоч, як на мене, розв'язка закономірна: диво - явище одноразове, воно потрібне для натхнення, але вірити лише в диво, коли потрібна наполеглива і довга боротьба - це негодяще діло.
Дякую авторові.
7Сторонній25-05-2019 12:56
Так, з кінцівкою трохи не влучили. Але назагал це одне з кращих оповідань і точно увійде в мій топ