Володимир Єшкілєв – письменник, есеїст, кінодраматург. Народився та мешкає в Івано-Франківську. Історик за освітою. Автор багатьох романів. Один з ідеологів «Станіславського феномену», засновник фестивалю фантастики «Карпатська Мантикора», був керівником альманаху фантастики «Мантикора» Порахувати кількість його премій та нагород нам не вдалося

 На вашу думку, чи не обмежує та спрощує фантастику зайва серйозність. Можливо, її завжди варто сприймати із певною іронічністю?

 Як на мене, фантастика не є ані літературним жанром ані галузевим «апендиксом». Тому «рамочні» судження про зайву серйозність або іронічність цілої фантастики, як мінімум, недоречні. Фантастика надзвичайно різноманітна. Це суверенний літературний континент. Він має неозорий текстовий корпус, широкий спектр оповідальних форматів, стильових прийомів та жанрових напрямів.

 А ще Континент Фантастики має свої канонічні тексти, класику, літературну периферію, кейс проблематики. Певним напрямам та практикам фантастики пасують ігровий настрій, «легкість», іронічність і стьоб, а іншим, навпаки – серйозність, опрацювання теми за найвищими літературними стандартами. Все залежить від тих креативних завдань, що їх ставить перед собою письменник. Й лише від них.

 Є безліч дискурсивних «перехресть», на яких тексти Континенту Фантастики переплітається з мейнстрімовою або артхаузною оповідальністю. Є «дорослі» соціальні проблеми, які знаходять собі місце у фантастичних творах. Тексти фантастів лягають в основу кіносценаріїв, формують поле світової культури.

 Будь-яка спроба означити фантастику як «низький жанр», або ж окреслити їй нішу («розважальна література», «міські казки», «література одного прочитання») є відголоском уявлень столітньої давності. Проте у нас гуманітарна сфера травмована «совком» й далі блукає між трьох сосен. З підручника у підручник наші академічні бонзи переписують «літературознавчі» формули, придумані за доби колгоспного реалізму.

Далі…

 «42 фантасти» продовжують свій шлях до ваших сердець. І сьогодні розмова із авторкою, кожному новому успіху якої ми особливо радіємо, бо були часи, коли і вона брала участь у конкурсах «Зоряної фортеці», а уважні читачі «Лазаруса» навіть можуть знайти згадку про це. Наша співрозмовниця - неймовірна Світлана Тараторіна.

 Світлана Тараторіна - письменниця та журналістка. Народилася у Криму, переїхала до Києва у 17 років. Має дві вищі освіти, одна з них юридична. Володарка премій «ЛітАкцент року» (2018), The CHRYSALIS AWARDS – за найкращий дебют (2019), спеціальної відзнаки директорки Українського інституту книги О. Коваль на BookForum Best Book у Львові (2019). Дебютний роман Світлани увійшов до довгого списку Книги року ВВС–2019. Переможниця декількох конкурсів оповідань, у тому числі від літературного об’єднання «Зоряна фортеця».

 На мою думку, фантастика – ідеальний жанр. З одного боку у нас досі панує стереотип, що це легкий жанр, який дозволяє відволіктися, а з іншого - фантастика давно переросла ці штани. Жанр змінився, межі розсунулися. Тепер автор-фантаст може підступно змусити читача замислюватися над темами і проблемами, з якими раніше ці книжки не асоціювали. Під обкладинкою геройського фентезі чи кіберпанку підсунути роздуми про війну, інформаційну свободу, сучасну політику, осмислення історії, - те, що раніше було на території «високої полиці».

 Якщо говорити про те, як було раніше і як стало, то про голокост та жахи війни метафорично писав ще Лем. Сапковський, описуючи своїх ельфів, теж іронізував на теми расових утисків. Десь на межі стояла альтернативна історія. «Людина у високому замку» Філіпа Діка, «1984» Орвела, «451 за Фарангейтом» виросли з реакції на справжню історію, але зараз ми радше сприймаємо ці книжки, як політичні висловлювання, провіденційні застереження, ніж, як власне фантастику.

 Сучасні фантасти стали говорити конкретніше. Наприклад, Яцек Дукай не боїться критично оцінювати національну боротьбу поляків.

 Далі…

Максим Гах - письменник, архітектор за фахом. Живе і працює у Львові. Автор роману "П'ятий парк" (2016), збірки оповідань "Прогулюючись пустелею" (2019), а також окремих оповідань та есе, що увійшли до різноманітних збірок та антологій.

 Чи вважаєш ти свою прозу фантастикою?

 Чесно кажучи, я рідко про це замислююся... Зрештою, все залежить від того, що називати фантастикою, тому що, як відомо, існують різні визначення. Ті, хто, наприклад, вважають її синонімом science fiction (або навіть hard science fiction), переконані, що вона повинна базуватися на відомих наукових фактах і загальноприйнятих теоріях, певним чином екстраполюючи їх на область невідомого. Мені більше подобається англомовний термін speculative fiction, який значно ширший і включає в себе фентезі, містику, жахи і тд.; фактично будь-що, що не є літературним реалізмом.

  Впевнені, що ви все ще пишете оповідання на наш конкурс, і в останні дні їх буде дуже багато... Саме час послухати корисні поради та ункнути типових помилок молодого автора. Під катом добірка відео з каналу Влада Сторітелера. Радимо подивитися усі, щоб подолати бажання пити вино з тетрапаку (спойлер).