Конні Вілліс.«Книга Судного дня» — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. — 576 с.
Партнер
Хроноопера — це піджанр наукової фантастики, що зосереджується на подорожах у часі, часових парадоксах та їхніх наслідках для історії й персонажів.
Одразу зауважу: роман вийшов у далекому — принаймні для нас, але не для мандрівників у часі — 1992 році. Тому, попри його продуманість, деякі речі — наприклад, відсутність мобільних і дзвінки через дротові телефони із криками в трубку «Алло, алло, ви мене чуєте? Говоріть голосніше!» сьогодні здаються кумедними. Навіть у нашому 2025-му, не кажучи вже про описаний у романі 2054-й. Хоча, хто знає, що на нас чекає в майбутньому?
Деякі моменти й смішні, й сумні водночас. Це не спойлер — ну, або лише невеликий спойлер: ви прочитаєте про це вже на перших сторінках, — але роман описує епідемію у 2054 році, спричинену появою нового агресивного вірусу. Сам вірус змальований добре, а от реакція людей, урядів, запроваджені заходи (зокрема масковий режим)… Щось авторка передбачила напрочуд точно, а інше — недооцінила. Оскільки цей досвід для читачів ще надто свіжий, може видатися кумедним, як уявляли пандемію в 1992-му. І це попри те, що роман виграв премію «Г'юґо» в 1993 році та «Неб'юлу» в 1992-му.
Про сам роман
Він досить камерний, більшість подій розгортається у двох локаціях. Мабуть, за мотивами книги можна було б поставити виставу: декорації змінювати довелося б нечасто.
У недалекому майбутньому науковці мають машину часу, тож досліджувати історію стало простіше. Окремо зазначу, що опис роботи цієї машини та способи уникнення часових парадоксів мені дуже сподобалися. Ба більше — я в захваті. І що ще важливіше, це цілком узгоджується з сучасними теоріями про мандрівки в часі. Але якщо хтось думає, що роман присвячений саме машині часу, то ні. Це у пана Веллса, а тут історики 2054 року користуються цим інструментом — нарівні з архівами й археологічними розкопками.
Головні герої роману — історики медієвісти, викладач і студентка. Дуже хочеться вкласти їх у кліше «Наставник і Учень» (у цьому випадку — Учениця), але це було б не зовсім коректно. Хоча й не зовсім неправильно.
Студентка-історикиня Ківрін мріє досліджувати середньовічну Англію напередодні епідемії чуми і долає чимало перепон, щоб досягти мети. Вона переконує всіх, що саме її слід відправити в минуле, ретельно готується: робить усі можливі щеплення, вивчає середньоанглійську мову, не покладаючись на автоматичного перекладача, працює на розкопках голими руками, щоб не виглядати білоручкою… Але жоден план не витримує зіткнення з реальністю.
Ви коли-небудь замислювалися, як, опинившись у XIV столітті, точно визначити час та місце прибуття? Історичні джерела далеко не повні, а машина часу, уникаючи парадоксів, може змістити «точку скиду». А як довести, що ти не творіння нечистого? Що ти не французька шпигунка? Як захиститися від розбійників та шляхти, впевненої у своєму праві робити… все? Як не видати в першій же розмові свого повного незнання місцевих звичаїв і політики? Як відповісти на виклики, які до потрапляння в минуле навіть не спадали на думку?
Конні Вілліс
Це не надто великий спойлер сказати, що щось пішло не так. Ба більше, усе пішло не так. І замість досліджувати історію Ківрін змушена стати її частиною…
Але й у 2054 році, в сучасності професора Джеймса Данворті, усе пішло шкереберть. Там теж спалахує епідемія, і професор змушений боротися з панікою, бюрократією, а також докладати неймовірних зусиль, щоб витягти Ківрін із минулого. Та його головна боротьба — із власним безсиллям.
Другорядні персонажі в обох часових лініях не фонові фігури: у них свої історії, свої втрати, свої страхи.
Що в романі є, а чого — немає
Ця книга читається легко й швидко, персонажі чудово прописані: їм співпереживаєш, за них хвилюєшся, їх ненавидиш (а змалювати по-справжньому огидного персонажа — справа непроста). Деякі сюжетні повороти очікувані, бо якби в хроноекспедиції все пішло за планом, книжки б просто не було, інші — доволі оригінальні.
Конні Вілліс
Чого тут немає:
- детальних технічних описів: машиною часу лише користуються, і про неї знають рівно стільки, скільки потрібно для роботи;
- романтичної лінії — навіть натяку;
- політичних інтриг, хитромудрих змов, спроб змінити історію (та й сам принцип роботи машини часу таку можливість виключає);
- тривалих філософських розмислів про сенс буття.
Що тут є:
- неперевершена атмосфера середньовіччя, яке відчувається живим і справжнім;
- цікаве, трохи кумедне зображення недалекого майбутнього в дусі ретрофутуризму;
- дві епохи — і один страх: те саме відчуття, коли насувається епідемія, і світ змінюється;
- люди різних часів, що відрізняються не тільки костюмами, а й світоглядом;
- люди, які не скоряються навіть перед непереборними обставинами.
Конні Вілліс
«Книга Судного Дня» — це не тільки роман про подорожі в часі. Вілліс так майстерно поєднує фантастику з історичною прозою, що читач не лише співпереживає героям, а й починає краще розуміти власний світ.Якщо ви любите романи, що поєднують напружену атмосферу, історичну достовірність і потужний емоційний заряд, «Книга Судного Дня» безумовно варта вашої уваги.
