Яцишен Андрій

Мої очі широко заплющенні й тому я бачу приховане від вас. Народження та загибель мільярдів світів разом із смертю їх носія. Становлення звичайного дощового черв’яка богом і всемогутнього бога черв’яком. Лише перебуваючи у цілковитій порожнечі та вакуумі, можна дійти до сакральної сутності ілюзорних образів, символів та знаків, що проносяться перед внутрішнім поглядом, якого не існує в пустоті; зрозуміти, що й тебе самого немає. Мої примарні вуста надто довго не пророняли жодного слова, тепер я втратив будь-яке бажання говорити в мовчанні. Але, коли кайдани буття розірвалися, невидимі струни душі забриніли вібраціями багатовимірності. І я зрозумів, що переситився нірваною тиші й тому змушений розповідати про те, що бачу.

Розповісти про те, що Олексій прокинувся від блиску сонячного проміння й дитячого сміху, що лунав з двору. Цілу ніч йому снився дивний сон. Він йшов центральною вулицею міста саме тоді, коли натовпи людей хлинули темними хвилями з насиджених офісів. Перехожі, одягненні в строкатий одяг, зливалися в мутну масу людської повені з білою маскою награного життєлюбства. Цей потік підхопив Олексія й той наче маріонетка подався за течією. Швидкість каламутної ріки людських тіл ставала дедалі скаженішою. Раніше статичні будинки почали чорніти й вигинатися в ліву сторону; вся вулиця дивним чином скручувалася у вузол. Тоді Олексій зрозумів, що поряд ніяких людей немає; є лише він і порожня вулиця. Окрім того в його голові майнула думка, що він щось втратив, щось на перший погляд непомітне, але таке важливе. Він усвідомлював свою довжину та ширину й все на світ стало таким пласким… Він не знав, але відчував всіма фібрами душі, що втратив сакральний орієнтир – висоту, тому й переплутав небо із землею. Це було наче падіння в безодню з найвищої вершини світу. Позаду Олексія приповзло чорне коло, яке, наче пилосос сміття, засмоктало його всередину себе. Падаючи чи то, навпаки, – злітаючи, він бачив як предмети знаходять втрачену висоту. А потім з’являється ще одна складова… Проте яка? Олексій цього не дізнався, бо в цю мить він прокинувся в незнайомій кімнаті.

Вона виявилася надзвичайно тісною. І все, що кімната могла вмістити – кушетка та й книжкова шафа. Книги, густо покритті павутинням та пилом, чомусь були позбавленні будь-яких вказівок на авторство та назву. А стіни зі шпалерами кремового кольору прикрашали три картинні рами з порожніми полотнами. Привідчиненні двері, підморгуючи темною шпариною, запрошували до погано освітленого коридору.

Далі…