Яцина Олександра

Дитинча коали

Неділя, 17 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2279
Підписатися на комментарі по RSS

У типовій п’ятиповерхівці, під самим дахом, в квартирі з низькою стелею чоловік середнього віку і середнього зросту спокійно і неквапливо увімкнув телевізор і якийсь час призвичаювався до белькотіння та миготіння з екрану.

В цьому помешканні хоч і дуже затишно, але все-таки трохи тісно. Цілий рік майже в будь-яку пору доби тут панує напівпітьма – вікна виходять на настільки безнадійний західний бік, що ледве отримують сонячне світло. Декому з гостей здається, зі сміхом завжди переповідає хазяїн, що ця будівля, наче ізбушка на курячих ніжках, зі своєї волі крутиться навколо себе, ховаючи один бік від сонця.

З екрану лунає приємний голос - молодий доглянутий ведучий вітає у студії чергового гостя: стомленого чолов’ягу років шістдесяти. Чоловік перед телевізором робить глибокий вдих, голосний видих і по черзі, розминаючись, клацає фалангами пальців. Його звати Костянтином, а той, за ким він невідривно спостерігає на екрані – його давній друг і товариш Віктор. Зараз, звичайно, ніколи не скажеш, що вони ровесники, але колись разом навчались у київському політеху, їм пророкували щасливе і успішне майбутнє, зручне й укомплектоване.

Далі…