Шелковенко Олександра

Біль залишав моє тіло. Зібравшись з силами, я відкрила очі. Чоловік сидів на ліжку, спершись ліктями на стегна, підперши долонями неголені щоки. Я роздивлялася його... Темне курчаве волосся, накачані біцепси, широкий торс... Був він по-своєму гарний - і я зовсім-зовсім вже на нього не сердилася. Натомість, захлинула мене ніжність. І так раптом захотілося його обійняти, притулити до себе. Захотілося гладити то курчаве волосся, цілувати оті повні губи... Але я не наважилась.

А натомість спитала:

- Як тебе звати?

Він ніби не почув. І тільки тоді я помітила, що він шепоче щось собі під ніс. Я прислухалася.

- Інше життя... - бурмотів чоловік. - Інше життя...

Я набралася сміливості.

- Що ти таке кажеш? - сказала вже гучніше.

Він обернувся до мене. В очах було щось дике, божевільне. Я аж стиснулася від страху.

- Книга Пророка попереджала... - тихо сказав він. - Шлях до іншого життя лежить через кров.

Тепер вже чоловік розглядав мене. А я не наважувалася навіть закритися, ані ковдрою, ані хочаб руками.

- Нехай кров твоєї невинності стане жертвою Пророкові, - сказав він нарешті.

І раптом гірко усміхнувся.

- Вибач, ти не розумієш... Інше життя... Воно ж справді Інше. Краще. Добріше. Я хотів взяти тебе з собою. Ти б і сама побачила... Але потрібна була кров.

Чоловік підняв з підлоги свої бруки і порився у кишенях. На мить його обличчя перекосило від страху, ніби він загубив щось необхідне. Але за секунду він дістав маленьку книжечку і тріумфально подивився на мене.

- От вона, священа Книга Пророка!

Далі…