Цапро Ольга

Мотив (Дискваліфіковано. Автор не проголосував)

Вівторок, 22 січня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2250
Підписатися на комментарі по RSS

Ніч ніколи не була простою. Ніч завжди була, є і буде причетністю. Причетністю до чогось іншого, до чогось вищого, до того, що існує поза часом і простором, до того, що є виходом за рамки і адекватну реальність.

«Ти знаєш, ніч оголює не лише тіла і почуття, а ще й думки і нерви. По-перше, вона ніколи не зникає – лише минає на час, та й те, на нашому просторі, по-друге, вона усюди, а по-третє, їй не збрешеш. Ніяк. Вона така, як Бог, от тільки  заперечити її існування неможливо. Ніч це наше єство. Пам’ятаєш диких звірів? Ніч напружує чуття, ніч показує нас справжніми, без прикрас і фальші, без чужих» - вона, та яка віщала мені це все, ніколи не конкретизувала чого, кого, яких «чужих». А, втім, це було неважливо. Дівчина розповідала багацько, була красивою і завжди приходила тоді, коли це було найбільш вдало, без зайвості вливалася в пейзаж і ставала його найнеобхіднішою деталлю, здавалося, що те, що до цього й не підозрювало про її існування, розвалиться, щойно вона піде. Щось неземне було у її голосі,у довгім волоссі та у наших взаєминах. Вперше я розмовляв із кимось так довго і багато. Ну, як сказати багато? Ми розмовляли завжди: руками, словами, очима, завжди і усюди. Те, про що мовчали слова, розповідали тіла, а, коли натомлені й щасливі ми мали б й про людське око щось там засвідчити, вона незмінно брала перший акорд і ми переповідали уголос все пережите, осмислене, почуте, хоч необхідності у цім не було.

Тепер я часто згадую її слова, ніби сподіваючись знайти у них відгадку, якісь загублені, затерті ключі від минулого. Але нам їх ніколи не дають : живіть у тому, у чім є.

Того дивного вечора, коли усе почалося, я, як завжди, сидів перегортаючи сторінки книг і запиваючи літери  чорнотою. Чорнотою, що є всепоглинаючою, усепроникною, чорнотою, що відкриває суть, що вивертає нас наспід, оголюючи внутрішніх демонів. Демони ці, по суті і є нами, просто вони ховаються глибоко у безодні наших вимірів,особистих світів. Саме їм, демонам, належить яскраве світло буття. Але це все наслідки перекладів. Треба менше читати польською, надто увечері. Ніби акомпануючи моїм думкам скрипнули двері.

На порозі з’явилася тонка напівпрозора постать. Вона  усміхнулася привітною усмішкою і набула знайомих контурів.  Я мимоволі встав.

Далі…