Тимченко Сніжана

Без дозволу на божевілля

Четвер, 17 січня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2432
Підписатися на комментарі по RSS

Світом доведено - непогано сприймається те, що пишеться від імені божевілля. Може навіть єдине, на що не треба просити дозволу  у цього світу, так це на втрату глузду. Хіба ж не божевілля те, що дехто виводить теорії і концепції з кохання. З тих самих слів, якими ми зізнаємося у ньому. Божевілля і те, що треба спочатку смертельно поранити об’єкт кохання, а вже потім любити його, і саме таке кохання справжнє і довговічне. Це підтверджують навіть грецькі стародавні міфи. Спочатку стріла Амура проштрикає вас так, що мало вам не здасться, а тоді любов. З боку чисто християнського, все набагато гірше. Тож може, божевілля це єдиний вихід?               

- З ким ти розмовляєш?

- Та так, сама з собою.

- Це мене турбує. Останнім часом ти дуже часто забалакуєшся.

- Ти ж знаєш, я весь час сама. От, я і спілкуюся з собою.

- Так можна з ума зійти.

- Дозволь мені це.

- Ти уявляєш, як це дивно звучить?

- Уявляю. Але це так просто, бути дивною.

- Ти можеш одного разу піти десь туди, у свої світи, і не повернутися до мене.

- Не хвилюйся, мамо, ти завжди зі мною. Хочеш ти цього, чи ні.

- Тоді скажи хоч, куди ти ходиш і з ким розмовляєш там, щоб я знала де тебе шукати.

- Інколи, як ти йдеш на роботу вранці, я лягаю подрімати. Через годину, просинаюся від того, що у хаті повно людей. Спочатку, вони роблять одне й теж, а потім в залежності від того, чи хотять вони мене дістати, ми розмовляємо.

Далі…

-  Прокинься! Прокинься кажу…

- В чому справа? Що трапилося? – мене трясли за плечі, і з просоння я ледве роздивилася, що це мама.

- Я знаю, чого ти не ходиш.

- Та я теж знаю.

- Мені приснився сон, - сказала вона, наче тільки що впіймала сон за хвіст. Очі боляче звикали до світла. – Ввечері, коли ми полягали, я все думала, думала… Про тебе, про цей триклятий синдром, про всіх вас, у кого цей синдром… І тут мені сяйнула думка! – мама ходила туди сюди в довгому до підлоги халаті, волосся стирчало в різні боки, очі мало не вилазили з орбіт, а руками вона ніби держала цей великий, не видимий сон і боялася, що він просочиться крізь пальці. – Ви всі, вони всі ні разу не ступали на Землю. Не ходили по землі! Ти розумієш, що я маю на увазі?

Далі…

Перше чергування і антипригарне покриття

П’ятниця, 10 вересня 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 2765
Підписатися на комментарі по RSS