Тибель Василь

Атестат зрілості

Понеділок, 30 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2294
Підписатися на комментарі по RSS

Над містом пролетів метеорит. Він яскраво спалахнув, освітивши зоряне небо, й розлетівся в повітрі. Уламки небесного тіла, за кілька днів, знайшли трактористи, в двох кілометрах біля  села Глухів, недалеко від дачного масиву.

***

Зазвичай, всі історії починаються із простого збігу обставин. Так і ця не сталася б, якби, відробляючи академічну заборгованість, на дачі кандидата історичних наук П.С. Широкоштана, студент, Спиридон Вушкін не провалився в яму. І все було б добре, бо яма виявилася не надто глибокою, якби… Якби не її вміст! Викопали злощасну яму під тимчасовий клозет, і коли вона наполовину заповнилася, прикрили трухлими дошками.  Основну ж споруду перенесли, в кінець городу. Саме туди й прямував Спиридон.

Отямившись від ляку, Вушкін став дертися на світ божий. Але тут йому завадили елементарні, всім відомі закони фізики: закон тяжіння і закон тертя - коли тіло вимастити слизькою рідиною, воно раз-по-раз сповзатиме назад.  Звичайно, Вушкін міг би закричати, покликати на допомогу, але стримувало, його делікатне становище. Хлопець мав далекосяжні плани, готувався вступати до аспірантури, мріяв про наукову діяльність, мав викладати, а тут… Друзі враз приліплять таке клеймо, що повік не відмиєшся, навіть рекламованим засобом, «Ваніш».

Спиридон, все ж, взяв себе в руки й став гарячково шукати вихід із цієї западні.

- «Якби чим видовбати східці в стіні, тоді вибратися на поверхню – раз плюнути», – подумав майбутній аспірант. Він занурив руки в агресивне середовище  й став шукати там бодай якийсь предмет. Після недовгого нишпорення по слизькому дну, він натрапив на щось схоже на надщерблену глиняну тарілку.

Далі…

Майстер-клас у Львові (відгук Василя Тибеля)

Четвер, 19 вересня 2013 г.
Рубрика: Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 738
Підписатися на комментарі по RSS

Vasyl Tybel

Тринадцяте, п’ятниця, дощ. І тут постає вічне питання, перифразуючи класика: їхати чи ні? Якщо ви хоч би поверхово знайомі із астрологією, нумерологією і іншими логіями, зрозуміло який напрошується  висновок. Та люди, які хоч би частково дотичні до літератури (певне ж,  рахую себе серед таких)))), не вірять на слово й готові випробувати долю.   Із життєвого досвіду знаю, головне зрушити із дивану... Свої вагання  ховаю десь в шафу й взявши парасолю сідаю в потяг.

Після двогодинного теліпання  в електропотязі, Львів зустрічає мене теплим, по літньому, сонечком  й пробками на вузьких вуличках. Результат: ретельно сплановані мною заходи  на форумі видавців, коту під хвіст. На майстер-клас я звичайно ж прибув із значним запізненням.

Враження від самого майстер-класу: дівчата симпатичні, хлопці веселі, твори недосконалі. А майстер? Майстер – клас! smile

І не дивлячись, що все пройшло на одній нозі: поспішав я, бо мав квиток на зворотній потяг й боявся знову застряти; поспішали організатори, бо їх випихали із приміщення іншим заходом – вражень багато.

По-перше, приємно, що твій твір слухали не тільки кактуси smile

По-друге, інший кут зору завжди цікавий, а інколи й корисний. Атмосфера сподобалося – люди не ріжуть, а намагаються найти зерно. Я, певне ж, не Гоголь))), тому свої «Варіації без дощу» не спалив, а прийнявши зауваги майстер-класовців й добряче «познущавшись» відправив до журналу. Чекатиму.

І до організаторів. Не скажу, що хлопці жадні й пошкодували по малесенькому клаптику картону із написом: «учаснику майстер-класу …», із автографом  майстра, чи якось так. Певне, не було кому підказати. А то рідні пристають де це ти швендяв цілий день smile Хотілося ще й книгу Володимира Арєнєва, звичайно ж, за гроші й з тим же автографом. На літ. об’єднанні «Кобза», куди мене якось запрошували, все те було, тому я такий перебірливий smile

Проте це не головне, а головне спілкування. Я дуже жалію, що так швидко прийшлось покинути таке приємне товариство. Навіть познайомитися як слід не склалося. Тому, думаю, на наступному майстер-класі ми ще вип’ємо по горнятку кави, якщо організатори мене знову захотять бачити smile

З повагою, Василь Тибель

Білий світ самотності

Субота, 16 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2137
Підписатися на комментарі по RSS

Над безмежним полем замерзлого океану, сходила подвійна зоря. Здіймалася вона повільно, знехотя, ніби чіпляючись за горизонт. Одна із зір системи ледь жевріла над обрієм червоним карликом; друга – жовта, більш яскрава, ще намагалася прогріти планету. Світло жовтої зорі розганяло іній із двоокису вуглецю, що висів в атмосфері. Цей туман миттєво танув, а його залишки ховалися за низькими довгими тінями. А тіні, майже й не було, її кидали хіба скелі-острови вулканічного походження, які поодиноко стриміли посеред сонної, білої рівнини. До вершини однієї такої скелі  приліпилася надбудова. Це творіння мало вигляд циліндра, який вріс у тверду породу. Вінчав острів, кратер потухлого вулкану, ніби висвердлений велетенським свердлом й ідеально відполірований. Відшліфований так, що навіть сніг не чіплявся до його поверхні. Посередині цієї півсфери висіла вкрита інеєм, перевернута піраміда. Ніяких тросів чи підпірок, ніби на той вантаж й не діяла гравітація.  Зрозуміло, що природа не могла створити щось подібне.

Невже в цьому промерзлому, вмираючому світі є живі, розумні створіння? Чи може то прибульці залишили свій маяк, аби слухати космос? А може то  пам’ятник загиблій цивілізації? Хто зна…

Хто ж тепер розповість - навколо біла тиша.

Хоча ні, чекайте!

Коли жовте сонце, врешті, відірвалося від горизонту й, продовжуючи свій неквапливий танок із червоним карликом, навколо спільного гравітаційного центру, піднялося до зеніту - лід біля скелястого острова затріщав. Через невелику щілину назовні вирвалися струмені газу й рідини. Скоро в товстому льоді утворилася кругла ополонка. Звідти виринуло щось живе.

Далі…

Шафа з жінками

Понеділок, 4 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2065
Підписатися на комментарі по RSS

Знято на прохання автора.

Теорія ймовірності

Субота, 26 січня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2998
Підписатися на комментарі по RSS

В міжзоряному просторі, холодною звивистою рікою, плинув невидимий для звичного світла тунель-коридор. Це була одна із тих численних артерій світобудови, що з’єднувала різні світи. Тут вже не діяли закони зовнішньої фізики. Без простору й часу всередині, тунель був заповнений перворідною енергією, яка неслася всередині зі швидкістю думки, що в кілька разів перевершувала швидкість світла. Вона подібно крові, що циркулює у  непомірно велетенському організмі, переносилася між паралельними всесвітами. Пообіч його незмірних боків інколи виникали отвори - чорні діри, що відкривали вихід у зовнішній космос. Цей  неймовірно велетенський коридор відходив від сплюснутого пульсуючого центру, що утворював Центр Зародження Розуму. Таку страхітливо гігантську конструкцію створили Народжені до Великого Вибуху. То був їх світ. Тут панували гармонія, рівновага й космічний спокій. Тунелями носилися табуни згустків розумної енергії, які покидали своє тіло після біологічної смерті в одному всесвіті й перелітали в інший, визначений Системою. Та за допомогою Програми, контролювала все. Ніщо не могло змінити наперед складений план, так було доти, поки двоє юних випускників коледжу, при Великій Раді, взявшись за руки не стрибнули в золотистий туман, який випромінювався біля однієї такої чорної діри.

Далі…