Терен Тріша

Відьма проти волі

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 2887
Підписатися на комментарі по RSS

– Урятуй її.

– Не можу.

– Не вірю! Ти все можеш!

– Її час скінчився.

– Але тоді навіщо ти прилетів?

– Я – птах смерті.

– Це неправда, ти – птах часу.

– Ні, я – птах смерті. Просто я керую часом.А час - то і є ваша смерть.

 

 

Мара повільно йшла по вулиці. Вона більше не бачила в ній захованого життя. Весна зробила з дерев почвари, які перетворили місто на цвинтар. Дівчина навіть відчула характерний подих смерті. Відлуння її кроків билося об сирі невиразні будинки, і підтримуючи теорію хаосу, розліталось на малесенькі частинки уздовж порожньої вулиці. Інколи в повітрі був чутний шелест пір`я. Ворон летів поряд.

– Ти повинна зрозуміти: так було треба. Тимпаче вона сама так вирішила.

– Ти міг її врятувати. І не кажи, що це не так, – голос дівчини був тихий і глухий від сліз.

– Не буду. Я все можу. Просто її час скінчився.

– Ти вже це казав, але я не можу зрозуміти єдиного: хто це вирішив? – Мара уважно подивилась на ворона.

– Я.

– Що? – Дівчина застигла на місці. Вона не могла відвести очей від птаха. Її розум дуже чітко зрозумів відповідь, але людський мозок звик шукати вихід з безвиході. Ця дурість мала назву - надія. Мара сподівалася, що зрозуміла Ворона невірно.

– Я вирішив, що її час скінчився, – промовив той і додав, – колись ти зрозумієш.

– Що зрозумію? Ти її вбив!

– Яке ж нестерпне дівчисько! Не вже так важко...
Далі…