Сірий Волеслав

Ліки від усього

Четвер, 1 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2564
Підписатися на комментарі по RSS

1

– Пробачте, князю, та я не знаю, що з нею, – сивий лікар в круглих окулярах збентежено й непевно звернувся до Дмитра, князя Осепійського.

Ось уже майже рік прекрасна Ксенія, донька славного князя, хворіла на невідому хворобу. Вона не могла ходити, не могла говорити, не розуміла, що з нею і де вона. Час від часу впадала в дивний сон, могла спати тижнями, а тоді раптово прокидалася і годинами без упину марила. Було страшно дивитися на цю чарівну шістнадцятирічну дівчину в такі моменти. Дмитро, маючи владу й гроші, робив усе, що міг, аби допомогти своїй єдиній доньці, та всього було замало. Лікарі з усіх кінців князівства, із сусідніх держав, маги, чародії, знахарі, друїди, священики – хто завгодно вже оглядав її, призначав різноманітні ліки, що включали як дивні закляття й ритуали, так і трави з далеких країн. Та нічого не допомагало. Ба, навіть більше, ніхто не міг чітко визначити, що з нею сталося.

Далі…

Залізний слуга

Вівторок, 21 лютого 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2558
Підписатися на комментарі по RSS

1

– Розкажу я вам, дорогі й любі мої друзі, одну історію. Сталася вона багато століть тому на далекому півдні, там, де не ставала нога жодного мандрівника, за густими лісами, за далекими горами й бурхливими річками, у пекельно гарячій пустелі. Жив там народ, ймення якому хашини, що значить «діти сонця». І був той народ великим і могутнім, сильним і багатим, і ні в чому не знав він нестачі. Єдине, чого завжди бракувало – води. Адже серед розпечених пісків води немає, а до річок треба було йти багато тижнів.

І були серед мешканців тієї країни могутні чарівники. Знали вони магію й чародійство так, як не знає сьогодні ніхто на білому світі. Були серед них різні маги, оповісти про їх розмаїття сил не міг би ніхто, навіть якби жив у ті часи й бував там. Спочатку магів поважали й любили в країні хашинів. Їм надавали привілеїв, будували палаци. Вони жили, як королі, мали все, що забажали: жінок, найкращу їжу, привезену з далеких країв, золото, срібло, дорогоцінні тканини – усе. Були серед хашинів навіть такі, що добровільно ставали рабами для чарівників. Та всього цього було чарівникам замало. Хтозна, чи то хашини за природою своєю такі ненаситні, чи то магія якось впливає на тих, хто її застосовує, та були ті чарівники дуже жадібні й ніщо не могло їх задовольнити надовго. І врешті, за багато років, стали прості люди чарівників ненавидіти за їх статус, за їх багатства і владу.

Далі…

Ув’язнена лють

Вівторок, 21 лютого 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2898
Підписатися на комментарі по RSS

1

– І раз! І два! І три! І чотири! – в такт ударам кайла вигукував Тансóн. – І раз! І два! І три!..

Ці звуки було чутно всюди, відлуння дивним чином не згасало, а лише посилювалося, долаючи нескінченні цверґські тунелі в пошуках виходу назовні. Тансóн перебував у найглибшій ділянці Одинадцятої Великогірної Копальні. Здавалося, ще крок углиб, і опинишся в пеклі. Шахтаря дивувало, що в пеклі такий холод. Так, назовні, серед Великих Снігових Просторів, поміж Крижаними Горами, й справді було аж надто прохолодно. Але тут, на глибині трьох днів ходу, ця прохолода була незвичайною… якоюсь зловісною. Та цверґу не було холодно. Аж ніяк. Він працював, працював уже шосту годину підряд без перепочинку. Копáв, копáв і копáв. Бив кайлом об гранітну завісу печери, шукав дорогоцінне біле залізо й знаходив його. Траплялося, звичайно, й просте залізо, й сіре, й різноманітні руди, назви для яких зможуть сказати лише там, нагорі, але Тансóн був неспинним. Він працював так, наче від цього залежить його життя.

Далі…

Космос

П’ятниця, 9 вересня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 4216
Підписатися на комментарі по RSS

Любомир був студентом другого курсу в столичній Академії. Таких як він у Вередії було сотні. Так уже заведено, що такі як він у віці шести років назавжди покидають свої домівки, своїх батьків, і віддають своє життя в ім'я... науки? Ні, точно не для науки. Мало хто досяг вершин у цій, так би мовити, сфері життя сучасного суспільства. Може, Церкви? Навряд чи. Церква рече: "Усі маги – богохульники." І вже добрих три століття, себто відколи Церква почала втручатися в життя магів... ні, не втручатися, а забирати життя магів, це звучить як незаперечна істина, аксіома.

Важко точно визначити заради чого такі як Любомир жертвують чверть століття свого й без того нелегкого життя. Однак це залишається фактом. Десять років – школа магії, потім ще десять – Академія, а по тому п'ять років "стриманості". А вже тоді, якщо Велика Рада, до якої входять професори Академії, духовенство Церкви та лицарі Ордену, визнає тебе придатним до існування, тебе випускають у суспільство, повертають до нормального життя. Хоча яке там може бути нормальне життя після двадцяти п'яти років вивчення згубних наслідків застосування магії та втовкмачування, що ти богохульник, апостат, виродок, помилка природи і таке інше.

Проте альтернатив не існує. Звісно є герої, яких у дитинстві не "здали". Але жити у лісі чи якійсь печері, там, де немає людей, постійно ховатися, чекати, що тебе спіймають і запроторять до в'язниці чи замкнуть у вежі, або й ще гірше – вб'ють, то не кожному до душі. Тікати нікуди. На заході – море, на півдні – пустеля, на півночі й сході – гори. Ізольована держава. Ізольований світ.

Хтозна чому, та Любомир уперто відмовлявся вірити в цю ізольованість. І, напевно, правильно робив.Далі…