Сухіх Юрій

Найманець. Рішення

П’ятниця, 21 січня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 2587
Підписатися на комментарі по RSS

Що я міг сказати на зауваження мого друга – що я вже переріс свою планету? Що таке життя не для мене? Лише одне – він був правим у всьому. Тобто – майже у всьому. Помилка його була в одному – я не був найманцем. Так, мене й справді цікавили пригоди, так, я й справді хотів глянути на інші світи. Але перетворитися на „Солдата Фортуни”... Ні, це не для мене. Не хочу я бути вигнанцем, не зможу... Надто багато тут залишиться: друзі, батьки, рідні мені місця. Саме тому я й відмовив йому.

Але Кріс лише хитро посміхнувся й продовжував потягувати своє пиво.

- Ти й справді не хочеш приєднатись до нас? – тихо запитав він.

Я лише заперечливо похитав головою, але боявся вже глянути йому у вічі. Боявся його слів про розчарування у такому приятелі, як я. Але він лише мовчав. Хотів, щоб я почав говорити. А я просто не знав, що можна сказати. Та й сумніваюся, щоб хоч хтось міг би зв’язати два слова в даній ситуації. Мало кому найближчий друг за пивом пропонував таке... Подумати тільки – я найманець. Не простий, а, так би мовити, міжгалактичний. Дуже схоже на якесь кіно. Бестселер. Бойовик. Надто далеко від реальності. Малоймовірно, що таке взагалі може статися. Але, між тим, все ж таки сталося. Навіщо він прийшов сьогодні до мене?

Далі…