Старіцина Анна

Нежата

Субота, 19 січня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2491
Підписатися на комментарі по RSS

Коли Нежата вийшла на балкон, заспано протираючи очі, було ще темно. Вірніше, як кажуть люди, котрі провели в Алагос Амарі більшу половину свого життя, починало «сіріти». Зірки й місяць зникали, залишаючи по собі ледь помітний сріблястий туман, що, згодом згущуючись, і справді створював ілюзію розмитого кольору дощових крапель.

Дівчина смачно позіхнула, розглядаючи чудесну панораму ще сонного ельфійського міста. Витончені будівлі, величні храми й альтанки, створені руками талановитих майстрів; розкішні сади, викохані ледь не з материнською ніжністю; шумливі потічки, що весело збігали з самих Заборонених гір до міста, перетворюючись згодом у чисті повноводні ріки - усе тут було ніби єдиним цілим, живим та неповторним…

Нежата зітхнула, ця краса нагадала їй про те, що людям тут не місце, що вони тільки псують картину однією лише присутністю в Алагосі. Проте, як би парадоксально це не звучало, Алагос Амар спочатку був людським поселенням, щоправда, називався він тоді по-іншому, і, до того ж, звичайно, й на одну мільйонну не був таким гарним, як нині. Власне, то було звичайнісіньке село, котрих до Року Великих Змін (1) налічувалось десятки й сотні по всьому материку.

Далі…