Стадник Олена

Мої останні двері

Неділя, 18 жовтня 2009 г.
Мітки: |
Проглядів: 3082
Підписатися на комментарі по RSS

1

Ви знаєте,як це буває нудно?Сидіти на довгій лекції і слухати нестримне белькотіння викладача? Здається,що не секунди,не хвилини-віки пролітають навколо. В ті моменти ти задумуєшся про дорогоцінний час життя,який ти так безславно тратиш. 

- Звідки ми,люди,походимо? Хто ми?- риторично викрикуючи продовжував викладач,а в аудиторії розжарювалося повітря,не стихав шепіт та долинав чийсь тихенький храп-посвистування. В такі моменти я найчастіше теж дрімаю,проте сьогодні галаслива аудиторія не наштовхувала мене на щасливий здоровий сон студента,тому я обережно

(щоб ніхто не помітив) витягую з правої, потайної кишеньки джинсів, колеса і мені абсолютно байдуже,що буде далі…

  Хто ми?Справді хто ми?Дивлячись на друге,звисаюче підборіддя викладача мене осінило. Навколо,по всій аудиторії сиділи дурні шкіряні мішки,час від часу вони пожирали чіпси,запиваючи їх колою, іноді пускали масивне потовиділення, іноді вважили себе пупом всесвіту,бо,бачите,знали перший і другий закони Ньютона. Ці мішечки,наповнені по вінця усілякими органами для підтримки їхньої життєздатності, нічим не відрізнялися від того самого ланцетника,чи дощового хробака. Вони просто були складніші за будовою, а ще зводили собі не нірки,а величезні доми –девятиповерхівки,де й розмножувалися. Вони ходили на роботу,фарбували вії та нігті,одягалися від Шанель,але вони все одно залишалися шкіряними мішками. Викладач – теж був великим шкіряним мішком, з масивними щоками та пальчиками-сардельками. Кожна нова думка вбивала мене все більше: моя мама-шкіряний мішок,тато,сестра,бабця…Довгонога сусідка Свєта - теж шкіряний мішок,ба,навіть Міс Всесвіт. Мене нудило,я зблід й намагався вирватися з темної задушливої аудиторії,з вогких переповнених шкіряними мішками коридорів на вулицю,де,мабуть, так привітно світило сонце …Я штовхнув двері,яскраве світло засліпило мені очі,а потужний порив вітру вдарив у лице…

Далі…