Соловей Галина

Ендорфін

Четвер, 2 вересня 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 4707
Підписатися на комментарі по RSS

Цього року мене обрали обличчям корпорації «Щасливий світ». У нашій глобальній конторі, а, отже, й по всьому світі цього року найвище котується слов’янська краса. Широкі й високі вилиці, вперте підборіддя, що формують обличчя сердечком, акуратний носик, довгі прямі попелясті коси й округлі сірі очі з довжелезними натуральними віями – це моє обличчя, обличчя Світлани Маковій, й це – світовий еталон на сьогодні.

На простих відеофонах сидять прості серкетарки. Я ж приймаю лише відеодзвінки найвищого рівня. Для цього мені стає в пригоді мій економічний бакалаврат, три мови, окрім рідної, й вишукані манери. Я перемикаю на шефа дзвінки від власників глобальних корпорацій, президентів країн та світових знаменитостей.

Наша корпорація покликана зробити щасливим цілий світ. Багаторічні дослідження, проведені нашими вченими, довели, що щастя кожної окремої людини – продукт генетики. Гормон ендорфін робить людину щасливою. Декому просто щастить – його мама й тато мали цього гормону вдосталь, тому й нащадкові, незалежно від соціального походження, реготати на голодний шлунок – що з гори котитися. А що робити іншим, у кого, ось як у мене, з «щасливою» генетикою не все гаразд? Мою маму називали царівною несміяною, а тато (він був відомим актором, але, нажаль, актором однієї ролі) взагалі покінчив життя самогубством в пяному дурмані. Отож, за результатами аналізу природного ендорфіну у мене в крові обмаль, що сприяє розвитку дипресій та загальному сприйняттю світу у сірих тонах.

Далі…

Як оцінювати оповідання?

Середа, 24 лютого 2010 г.
Рубрика: Колонка
Мітки:
Проглядів: 2014
Підписатися на комментарі по RSS

Звичайно ж найвищої оцінки заслуговує те оповідання, яке найбільше сподобалося учаснику. Хтось любить соковиті відбивні (НФ), хтось – вишукані філейки куріпочки («сентиментальна, романтична чи містична» фантастика). Це справа смаку. Але, погодьтеся, для задоволення організму чи у випадку літератури – потреби читання, страва (оповідання) має бути вміло приготована, чи то пак –  написане.

Далі…

Стоппер

Субота, 13 лютого 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 3857
Підписатися на комментарі по RSS

Трійка завжди була магічним числом для людства. Три світи: земний, небесний і той, що під нами; три бажання; три зернятка; Отець, Син і Дух Святий. Нас теж було троє. Лялька булла нашою натхненницею. Уявіть собі — золоті коси сягають круглої пружної задниці, ноги — як два солодких льодяника, що їх так і тягне потайки лизнути. Це ззаду. А якщо взяти фронтальний ракурс... Особисто я не міг дивитися їй у вічі. У неї були прекрасні очі, зелені чи там сірі... Але груди... Скільки я не намагався дивитися за розмовою на Ляльчине обличчя, погляд несамохіть опускався нижче.

Лялька була професорською доцею, вони з татком півсвіту обїздили, укладаючи енциклопедію древніх шифрів: єгипетські папіруси, кліптографії толтеків та майя, тайнописи релігійних орденів були для Ляльки як смачнющі шоколадки. Але головною її пристрастю було розтлумачування пророчих віршів Нострадамуса.

Вона в тих віршах вичитала щось страшне, злякалася і прийшла, моя киця, до мене. Лялька просила профінансувати дослідницький проект, його розголос у ЗМІ, побудову якихось рятівних бункерів, Ноєва ковчега... Якби вона була не така гарнюня, сидіти б цій Касандрі в психлікарні, в комнатє с бєлим паталком, с правам на надєжду... А так, облизнувшись на її груди, я наказав готувати мій особистий міжконтенентальний літачок до польоту в Перуанські Анди, де, за словами моєї прекрасної пророчиці, я побачу беззаперечний доказ скорого й страшного кінця світу. В нашому “союзі трьох”, маю визнати, я був не більше ніж мішком з грошима.

Далі…

Наперед визначена гармонія

П’ятниця, 6 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3803
Підписатися на комментарі по RSS

Златка народилася на острові Благоденства. Був собі такий острів на Землі посеред інших значно ширших територій, що десь так раз на століття спустошувалися війнами. Людство ніяк не могло викорінити в себе цю шкідливу звичку раз і назавжди, позбутися воєн, немов хвороботворних бактерій чи поганого запаху з рота. Війни були дивні: зброя масового знищення досягла такого розвитку, що варто було керівникові однієї з трьох супердержав лише не врівноважити свою агресію та сьогочасні інтереси дрібкою здорового глузду чи гуманізму і – бам-барабам! – мільйон, а то й мільярд людей вимирали від невиліковних хвороб, спричинених біологічною зброєю.

За якийсь там рік винаходили вакцину, епідемію зупиняли, по планеті здіймався лемент – мовляв, що ж ви робите, майте совість, всього не загарбаєте, а планету знищите! І приблизно століття все було мирно. Вірніше, хтось вдосконалював засоби лікування, хтось створював нові види зброї, хтось виступав по всеплатентому телебаченню проти війни, хтось розважав населення планети, щоб відволікти від негативних думок. А потім знову у керівних головах щось клацало, і передові технології знищення  починали випробовувати на обивателях.

Далі…