Соколенко Вадим

Двомовний конкурс від РБЖ "Азимут"

Субота, 10 травня 2014 г.
Рубрика: Новини зi свiту фантастики
Мітки:
Проглядів: 1051
Підписатися на комментарі по RSS

РБЖ Азимут оголошує конкурс у новому, двомовному форматі (українською і російською мовами)!

http://rbg-azimut.com/forum/viewtopic.php?f=100&t=2832

 

Запропоновано дві теми, писати можна на обидві:

http://rbg-azimut.com/contest/contest.php?con=158

 

Бажаючим брати участь, як той, хто вже «плавав і знає», хочу дати кілька порад, котрі дозволять швидше зорієнтуватись на форумі і в конкурсі.

Звісно, насамперед ознайомтеся із правилами, там все детально прописано:

http://rbg-azimut.com/contest/rules.php

 

На що варто звернути увагу: у вас з’являється реальний шанс на публікацію у журналі (причому, тепер і українською мовою). Але: перемога у конкурсі і навіть потрапляння у рейтингову першу десятку не означає гарантію публікації. Бо конкурс самосудний, а відбір для журналу проводить редколегія за наступними критеріями:

http://rbg-azimut.com/about/

Крім того, поки що, у зв’язку з політично-економічними проблемами в Україні, передбачається, що журнал буде виходити рідше, ніж раз у квартал.

 

Хоча перевага при відборі надається НФ, з конкурсного досвіду можу стверджувати, що друкуються всі жанри фантастики, від НФ до фентезі, якщо вони якісно й цікаво написані.

Для участі в конкурсі реєструватися потрібно двічі: перший раз на форумі, причому нік має бути лише кирилицею. На форумі ви коментуєте чужі оповідання і можете відписатися під своїм. Зверніть увагу, що коментувати на Азимуті, не «залогінившись», не можна. Анонімність автора зберігається шляхом переключення свого логіну на «Автор ХХХ», де ХХХ – порядковий номер оповідання (функція переключення автоматично пропонується, коли ви збираєтесь щось відповісти під оповіданням).

Потім реєструєтесь для подачі оповідання. Оповідання не надсилається модератору, як наприклад, на Зоряній Фортеці чи Мантикорі, а вводиться в спеціальну форму на ресурсі. При введенні можуть бути проблеми з форматуванням, тому перед остаточною відправкою тексту рекомендую клікнути «попередній перегляд».

Взагалі, з питаннями щодо викладення оповідань не соромтеся звертатися до Адміністратора. Я теж, якщо зможу, допоможу розібратися: sokolenko@ukr.net, завжди до ваших послуг.

Отож, оновлений Азимут чекає на вашу підтримку і цікаві оповідання!

Я там буду обов’язково. Приєднуйтесь! З повагою, Вадим Соколенко.

Приїздіть ще!

Середа, 16 жовтня 2013 г.
Рубрика: Колонка -> Літстудія
Мітки:
Проглядів: 897
Підписатися на комментарі по RSS

Відгук Вадима Соколенка

Почав писати відгук про літстудію і зрозумів, що зараз потрапив у ситуацію, яку визнали проблемною при аналізі мого ж оповідання на цій же літстудії. Бо виходить розповідь з кількома сюжетними лініями. Але інакше не можу – для мене ці два дні виявились настільки насиченими подіями, що виділити головну ніяк не можу.

А почалося все з того, що на якомусь з майстер-класів у Києві я обмовився хлопцям-модераторам, коли вже, мовляв, вони навідаються в Черкаси. «А ти організовуй літстудію, ми завжди готові» – не забарилася відповідь.

Організовувати наукові конференції доводилось, але ж то спеціалізовані зібрання, за підтримки керівництва. А тут все трохи незвично. Втім, підтримкою обділений не був. І в сім’ї, і серед колег, як біологів, так і професійних філологів. До речі, саме завдяки місцевим літераторам, Вікторії Марценішко та Людмилі Скорині, стала можливою зустріч зі студентами-магістрами їхньої спеціальності. Щира подяка за розуміння!

Висвітлюючи зустріч з філологами, хлопці скромно промовчали про одну річ: коли закінчилася одна пара (і це зовсім не сорок хвилин, а вісімдесят), мене попросили «позичити» гостей ще на одне заняття, для наступної групи, куди збиралися приєднатися ще й студенти спеціальності «видавнича справа». Розуміючи, що початок літстудії катастрофічно затягується (а ще бажана перерва на каву!), «виторгував» пів-пари. І то довелося виводити хлопців, що увійшли в азарт, мало не силою. Так що вони були популярними.

Далі…

Марсіянський шериф

Понеділок, 16 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 1823
Підписатися на комментарі по RSS

Сьогодні потвора вбила уранці. Решта – як звичайно. Повністю знекровлене тіло, ланцюжки посинілих округлих ранок на руках та шиї – неначе доклав зусиль якийсь віртуозний майстер тортур і попрацював дрилем із тонким свердлом. Свідок, дружина загиблого, нічого не бачила, точніше, не пам'ятала, і нині перебувала в шоковому стані.

Нік Бартон нервово крокував довкола трупа. Тут не завадили б досвідчені криміналісти з купою необхідного обладнання. А ще – цигарки та склянка віскі. Бартон давно вже забув їх смак, але у хвилини нервового напруження старі звички досить настирно про себе нагадували.

Нині був саме такий випадок. На свою халепу, Бартон погодився виконувати неофіційні обов'язки місцевого наглядача. Щоправда, поселенці частіше величали Ніка шерифом. І зовсім не жартома, а шанобливо. В колонії не віталося цікавитись, хто чим займався раніше, але про поліційне минуле Бартона звідкись прочули. Як давно це було...

Нік закінчив формальний огляд, дозволив помічникам спакувати труп для транспортування в морозильну камеру і подався додому. Роль домівки виконувала одна з секцій величезної печери природного походження. Хоча її кремнеземні «стіни» були пористими, протягу не відчувалося, кисень вивітрювався досить повільно. І не холодно. Одним словом, жити можна.

У «вітальні» Бартон кинув капелюха на вбитий у стінку гвіздок. Як завжди, схибив – ніяк не міг звикнути до зниженої сили тяжіння. Потім, не роздягаючись, ліг на поспіхом заправлене ліжко і заходився відсторонено вивчати чудернацькі візерунки з тріщин на стелі.

Доглядач намагався осмислити, що відбувається, і знайти вихід із ситуації.

Отож, Марс уперто опирався освоєнню. А його ще впертіше намагалися прибрати до рук. Хоча б частково, упорядкувавши одну-дві бази. Проблема перенаселення Землі загрозливою тінню нависала над людством, а червона планета цілком реально підходила для терратрансформування. Його початкові етапи належало здійснити групі злочинців-добровольців, переведених із режиму жорсткого контролю у статус «обмеженої свободи». Тобто, в суспільство їм ще зась, а от у компанії подібних до себе – живи й працюй задля благополуччя того-таки суспільства. Можливо, воно оцінить твою сумлінність і колись вибачить. Якщо, звісно, залишишся живий.

Далі…

Враження про майстер-клас (Вадим Соколенко)

Понеділок, 15 квітня 2013 г.
Рубрика: Колонка -> Літпроцес -> Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 1419
Підписатися на комментарі по RSS

Свої враження від майстер-класу Олді можна було б передати одним словом. Клас!

Проте, відбутися таким стислим резюме – нечесно по відношенню до тих, котрі дали можливість на це дійство приїхати (ще раз дякую всім, хто голосував за рецензію!), та й емоції переповнюють.

За звичною тактикою, вирішив «вигребти» першим. Щоб до фіналу майстер-класу повністю заспокоїтись і насолоджуватись розтинами шановних колег. Тактика не підвела, тим паче, били не так вже й боляче. Можна навіть сказати, ніжно. При можливостях майстрів (і фізичних, і у жанрі літературної критики) – мені дійсно пофартило. Одним словом, висновком Олді дуже задоволений, зауваження слушні і їх обов’язково врахую.

Далі…

Скарб

Субота, 16 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 1896
Підписатися на комментарі по RSS

Суперник цього разу мені дістався ще той. Вистрибує рингом, мов польовий коник. Нічого, якщо вдасться у нього вцілити, то ніякі вибрики вже не допоможуть. Оскільки, подейкують, чим і пишаюся, Денисів, себто, мій удар коня з ніг звалить. Але ж потрібно ще влучити. А він – жвавий. Схоже, навіть, вертлявіший, ніж я.

Програвати ой як не хочеться... У нас не настільки рейтинговий бій, щоб мене влаштував гонорар за програш. Копійки, які Кульгавий Макс, згнітивши серце, відрахує після поєдинку, не врятують. Занадто великий борг на мені висить...

А цей все стрибає. Бачу навіть, куди цілить. Усі знають, що в мене слабкий корпус. Хоче, падлючище, розкрити обманним у голову. Чорта з два! На такі дешеві трюки давно не ведуся!

Тож його обманний джеб я проігнорував. А ось аперкот, що летів знизу в щелепу, вже не помітив.

Оскільки нокаутуючих ударів жертви, як правило, не бачать...

Далі…