Скорцені Аввін

Стерти себе

Понеділок, 16 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3198
Підписатися на комментарі по RSS

Зоряне небо було таким неосяжним, особливо коли було добре видно міріади зірок більших і менших, це видовище захоплювало дух, наповнювало якоюсь невидимою величчю, особливо коли ти знав, що до них, можна було не тільки дотягнутися рукою, але й бути серед них, підкоряти їхню велич, називати зірки іменами які близькі серцю. Скільки років, ні сотні літ, тисячі темних років пройшло поки людина піднялася з колін, «Молочний шлях» давно залишився поза спиною, людина тепер правила Всесвітом. Там підправляла, там гасила, там ще щось важливе, скільки всього потрібно було зробити! Небо таке близьке, і таке далеке, Вадим зачаровано дивився в його бездонні простори, особливо тепер, коли він опанував свою стару мрію і став пілотом космічного корабля-розвідника. Тепер ніхто не буде сміятися з його мрій, тепер він космічний офіцер. Інші люди з заздрістю дивилися на його погони, позолочені лацкани рукавів і капітанські нашивки, гордість наповнювала груди Вадима, серце билося сильніше, завтра перший виліт в зоряну даль, перший бойовий політ. Він не мав спокою, він не міг дочекатися, зорі манили його, в снах вони кликали Вадима, показували свої принади. Завтра, завтра він буде там, де більшість людей не буде ніколи, адже не всім випадає можливість стати пілотом, а він зміг, простий хлопчина з маловідомого містечка, з провінційної планети, з зоряної системи десь на майже загубленій другорядній орбіті, яка і в бази даних космічних маршрутів не занесена. Його роль і поклик очевидний, він стане одним із не багатьох, таких же достойних, наполегливих, міцних і неперевершених.
 

Далі…