Ручинський Олег

Шкідлива звичка — саме так не жити

П’ятниця, 6 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3381
Підписатися на комментарі по RSS

Криваво-малинове око, облямоване хисткою пеленою темно-синього вечірнього неба, величаво та невблаганно рухалося в бік лінії горизонту, освітлюючи цвинтар важким матовим полиском. Вітер, що покинув це скорботне місце, залишив в німому смутку ритуальні  печально-зів'ялі вінки та сухі дерева. Останні без боротьби віддалися на поталу силам глибокої осені, котра занурювала сухі чорно-брунатні рамена дерев в заціпенілу млу. Чорна втрамбована земля, котру навпомацки залишало останнє тепло, неприродно височіла на ще зовсім свіжих могилах. У вечірньому мороці вона набувала обрисів опуклих дверей, які загороджували вхід у світ достоту небажанний, одначе такий закономірний. Надмогильні таблички мерехтіли своєю одноманітністю. Вони, мов замки смерті, відкривали ці двері доволі легко й невимушено. Двері, за котрими зло перестає бути злим, як втім і добро втрачає для плоті свою могутню силу.