Руденко Віктор

Повернення додому

Понеділок, 30 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 1927
Підписатися на комментарі по RSS

Віка дивилась на маленьку жовту цятку, а по її блідому вилицюватому лицю котилися сльози.

Трильйони зірок у Всесвіті, але ця одна була особлива. І сплутати її з іншими неможливо. Так, безліч вогняних куль схожі на неї, такий же тип, клас, яскравість світіння… Єдине вирізняло це світило з безлічі йому подібних. І це, єдине, відчувалося серцем, тому схибити було неможливо.

Віка незграбними рухами стерла сльози з обличчя і нарешті глянула на сітку координат. Електроніка підтверджувала – жовта зоря класу G2 справді була Сонцем.

Не роздумуючи більше, жінка увімкнула сигнал тривоги.

Один за одним на місток прибувала решта екіпажу «Невловимого».

Не намагаючись перекричати збуджену команду, Віка лише витягнула руку з розчепіреною п’ятірнею в напрямку сітки координат, мовляв, дивіться самі.

- Сонце! – Першим оговтався і виявив причину переполоху командир корабля Андрій.

Нервове напруження і галас на містку досягли апогею. Ні одна позаштатна ситуація не могла викликати такого хвилювання, як зустріч з Сонцем.

 

 Далі…

Похмурий день на Леї

Вівторок, 15 січня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2427
Підписатися на комментарі по RSS

Дея прийшла зі світанком, з першими променями сліпучої зорі. Біла накидка ніжною хмаринкою оповила її стрункий стан. На віях ще блистіли дрібки роси, у чорному волоссі загубились краплинки живої ртуті.

Від незахищених одягом частин тіла Деї ширилося світло. Це були промені невидимого спектру, але Авіс усім єством відчував потік цієї життєдайної енергії.

Легка усмішка жінки примушувала закипати кров в жилах.

Сказати, що Авіс закохався у з’яву – означало нічого не сказати. Він був ладен впасти на коліна перед Деєю і цілувати ї й ноги. Не через собачу вірність, а щоб доторкнутись до безмежної енергії, з якої було зіткане тіло Деї.

Якби перед появою сліпучої жінки хто-небудь сказав би Авісу, що він здатен на такі прояви емоцій, чоловік би лише посміявся.

Землянин був повіреним з особливими повноваженнями. Звичайно його відправляли у місця, де здавалися інші: терпіли фіаско дипломати, заходили в глухий кут науковці, гинули цілі дивізії тренованих вояків. Особливий склад розуму дозволяв Авісу знаходити вихід у найбільш заплутаних ситуаціях.  Так було і на Леї.

За свою тривалу кар’єру чоловік стільки пережив і побачив, що було б надмірним і для сотні звичайних людей. Жінок в його житті також було достатньо. А його статус давав змогу обирати найкращих. Тому повірений навіть в божевільному маренні не зміг би припустити, що він може впасти на коліна перед туземною дикункою і облизувати її стопи. Але чи дикункою була Дея?

Далі…

Боги Ештуону повернулись

Субота, 24 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2491
Підписатися на комментарі по RSS

Зазвичай на варту заступали по двоє. В цей раз у дбайливо випорпаній в кам’янистій рівнині ямці також знаходилось дві істоти. Незвичним було інше – зараз Корб вартував із самкою. Зара була молодою незалежною самицею з Капріону.

Стелею їхнього сховку були великі груди хаотично наваленого каміння та уламки скель. Щілини були настільки майстерно закупорені ганчір’ям, що всередині можна розкладати вогнище. Надчутливий зір ргабів не був здатний зафіксувати світло всередині сховку.

− Розкажи мені щось з легенд? – вкотре попрохала Зара свого напарника, - кажуть, твій дідусь знав їх багацько.

Через однакові проміжки часу хтось з вартових підходив до оглядових щілин. Поки що їх чергування минало без особливих пригод. На горизонті не з’являлись ані літуни, ані крокотряси.  Тому молодь проводила час у розмовах, більшість з яких стосувались проблем Капріону та Грасу, звідки родом був Корб. Не оминали увагою також і ргабів.

− Тебе більше ргаби чи боги цікавлять? – при слові «ргаби» Корб трусонув гребенем у напрямку Міста богів.

− Навіть не знаю, - замислилась Зара – напевне і ті, і ті. Мені хтось розповідав, що можливо боги жили вкупі з ргабами у давнину.

− Це навряд, - посміхнувся самець, продемонструвавши ряд масивних, стирчачих зубів, - навіть боги не змогли б приборкати цих металевих потвор.

− А ще я чула, що боги запалили «червоне око», - гнула своє Зара.

Корб заперечно похитав головою.

Далі…