Росткович Олег

Планета ПЕ

Понеділок, 30 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2077
Підписатися на комментарі по RSS

1

Як справжній дослідник космосу, я давно хотів побувати на цій планеті. Під якими тільки іменами не згадується вона в різних наукових, та  не дуже, джерелах. І планета Тверезих, і Непитущих, і Переможеного зеленого змія. Я, як науковець, рекомендую вживати назву планета Переможеного Етанолу, а скорочено (дуже зручно при написанні наукових звітів) називаю її планета ПЕ.

В марних пошуках примарної планети минав рік за роком. Капосна планета ПЕ залишалася ганебною темною плямою в моєму послужному списку. І, хоча таких плям у вищезгаданому документі (ще чи вже) багацько, та факт залишався фактом: я, знаменитий дослідник космосу Ной Буйний, її не досліджував.

Врешті, більшість дослідників космосу схилилися до думки, що всі згадки про планету ПЕ – звичайнісінький космічний фольклор. Все таки, важко уявити, як люди можуть існувати без етанолу. Скажімо, одна окремо взята особа, припустимо, може. Хоча і тільки деякий, відносно короткий відтинок часу. Поки природа не візьме своє. Але уявити існування байдужого до алкоголю народу, а тим паче – цілої планети? Не влізає в жодні ворота. Це, насправді, фантастичне припущення.

Звісно, розселившись на тисячах планет, всюди куди тільки можна і навіть туди, де не можна, людська цивілізація зазнала дивовижних, кажучи науковою мовою, девіацій. Та щоб докотитися до такого? Щоправда, ми, науковці, не повинні піддаватися емоціям при вирішенні наукових проблем. Цим ми відрізняємося від жінок, політиків та футболістів. Отже, як тільки через десяті руки вдалося дізнатися координати цієї планети-загадки світобудови, я написав доповідну своєму начальнику з пропозицією послати мене туди у відрядження.

Далі…

…, ЛЕВИ, ДОЩ

П’ятниця, 20 вересня 2013 г.
Рубрика: Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 776
Підписатися на комментарі по RSS

Изображение

Відгук Олега Ростковича

 

Одразу скажу, що враження від МК позитивні попри нищівну критику мого креативу. Відверто кажучи, якби в майстеркласі взяли участь переможці та господарі, то дуже сумнівно чи мав би я нагоду ще раз потрапити під скальпель (чи сокиру???) Майстра та колег. В принципі, активність народу (вірніше, її відсутність) то єдина ложка дьогтю у бочці майстеркласу. Львівяни – де ви? Люди на майстерклас з Києва їхали, з Білої Церкви, а тут під боком чи під носом… Не розумію!

Не вважаю негативом дощ, оскільки він був передбачений темою конкурсу.

Тепер по суті. Спочатку, щодо моєї мініатюри. Зауваження наступні: 

Далі…

Операція "Мир для всіх"

Четвер, 14 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2081
Підписатися на комментарі по RSS

1

У невеликій кімнаті за столом сидів сивий, короткострижений чоловік у військовій формі – полковник Ткаченко. Не сказати, щоб довжелезний-величезний, але досить довгий стіл займав більшу частину невеликого кабінету. Згідно з багатовіковою традицією, як належить військовому командиру, полковник сидів у голові стола, смакував маленькими ковтками каву, читаючи рапорти про нічні вахти на невеличкому моніторі ноутбука. Звісно, вживати «смакував» щодо того напою не зовсім доречно. Добре відомо, що армії постачають далеко не елітні сорти кави, та ще й додають до неї різної корисної організму зарази. Звичайна, ніби то, картина, за винятком того, що все ранкове кавування відбувалося на відстані 970 світлових років від Землі, на планеті Шокхту.

П’ять хвилин до селектора. Полковник Ткаченко відвів погляд від монітора. Поклав порожну філіжанку на стіл. Відкинувся на м’яку спинку крісла, потягнувся, розвівши руки в боки  та заплющивши очі.

Все як завжди. Як зазвичай. Звичайний день. Та це оманливе враження. Насправді – все зовсім не так. І тому є дві причини. Про першу знають усі. Нарешті, розпочинаються свята жнив у місцевих дикунів. Тобто, наступний тиждень у них священний. Всі їхні нескінченні війни призупиняються і починається святкування. І у аборигенів-дикунів і у миротворчого контингенту. Це перше їхнє свято жнив на цій планеті. А оскільки за ті неповних вісім місяців, проведених на цій планеті усі живі-здорові, то, відповідно, і настрій у полковника був непоганим. Але полковник старався прогнати оте самовдоволення чи самозаспокоєння. Боявся наврочити. Хоча надворі 2646-ий рік і у забобони вже ніхто не вірить, та все ж Ткаченко вважав, що якесь раціональне зерно в  них є. Коли починаєш розслаблятися – біда приходить зненацька. Бійцеві не слід втрачати пильність, а для командира це стократ важливіше.

Отже, не про свято жнив думав полковник Ткаченко, розплющуючи очі. Сьогодні в завершальну фазу повинна вступити надсекретна спецоперація, яку полковник починав планувати ще «по дорозі» сюди і про усі деталі якої знало тільки двоє людей. Решта, хоч і були причетними до неї в різній мірі, але всього задуму не знали. 

«Все повинно піти по плану»,– запевняв себе полковник. І майже не сумнівався у цьому. «Майже», так як не раз ловив себе на думці, про те що з роками все більше рішень приймається без належного аналізу і прорахунку – «на досвіді», і хоча в більшості випадків досвід не підводить, та у цьому все ж є пастка, яка колись та й спрацює. Крім того, у глибині душі полковник не був стовідсотково впевненим у позитивному результаті спецоперації. Чи не підуть коту під хвіст зусилля десятків людей, ризик,  на який доводилося йти для здійснення плану. 

Далі…

Я - книга

Субота, 2 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2450
Підписатися на комментарі по RSS

Я – книга. Мабуть, років зо двісті назад це звучало б абсурдно або, як мінімум, незрозуміло. Але сьогодні, у двадцять п’ятому столітті, у цій заяві немає нічого дивовижного чи незрозумілого. Он нас скільки таких на вітрині книгосховища. А ще скільки на полицях шаф… Незліченні ряди невеличких плиток. Здалеку, мабуть, ми таки трохи схожі на паперові книги древності. Але це тільки здалеку. Насправді ми не складаємося з картонних обкладинок та паперових аркушів з надрукованим текстом, і нас неможливо відкрити, як древню книгу. Ми – маленькі пласкі коробочки, начинені мікросхемами.

Отже, я – на вітрині. В нашому книжковому середовищі вважається, що знаходитись тут престижніше і цікавіше. Можна споглядати за вулицею. За зміною дня і ночі, погоди, пір року. За стеблами трави, які пробиваються крізь шпарини між бруківкою. За жовтим листям, яке, опадаючи з дерев, опиняється під владою вітру. За банальними горобцями, які звили гніздо на найближчому дереві. Під час білкового життя якось не звертав на них уваги. Часу не було, напевно. А зараз, як то кажуть – «пробило», камер не можу відвести. Чи то може такий психологічний фокус: усвідомлення значимості білкового життя після оцифрування особистості. Хтозна, можливо, доживу до часу, коли люди навчаться не тільки в мікросхеми себе переселяти, але й в тих же горобців, наприклад, чи собак. Було б пізнавально, мені здається. Був би живим, то годував би їх. Колись в дитинстві, пригадую, ми в школі годівниці майстрували. Здається, вішали ті девайси на дерева. Шкода, але моменти дитинства майже зовсім стерлися з пам’яті.

Далі…

Відгук про майстер-клас (Олег Росткович)

Понеділок, 14 травня 2012 г.
Рубрика: Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 1277
Підписатися на комментарі по RSS

Насамперед подякую за те що мене запросили на цей майстер-клас. Було дуже приємно познайомитися особисто і з організаторами і з, власне, учасниками майстер-класу, і з Радутним та Литовченком. Окремий респект усім прекрасним учасницям: і пані Вірі і Пані Олені і пані Ларисі. Варта поваги мужність з якою вони сприймали знущання нищівну критику аналіз Майстра.

Як це виглядало. Хоча сам Майстер (називатиму його так, хоча він і просив називати його Ведучим, але це якось не так сакрально) ототожнював себе з доктором Хаусом, дійство швидше нагадувало спілкування іншого доктора – Бикова зі своїми інтернами. Але оскільки нічне чергування нам не загрожувало, то все побиття наших творів сприймалося на позитиві, без притаманних інтернам творчим людям образ і схильності до скандалів. Врешті – всі залишилися задоволеними.

Єдине, що ми не почули (ймовірно, Майстер просто не встиг), що ж усе таки доброго було в наших оповіданнях. Сподіваюся, якісь моменти авторам усе-таки вдалися. А так вийшло, що окрім усіх смертних літературних гріхів у тих тестах нічого нема)))

Але думаю, що громадськість усе ж чекає від відгуків учасників не тільки подяк подяк організаторам, «погладжувань» себе - коханих, але й переказу настанов Майстра. Ото ж, спробую якісь такі «заповіді» сформулювати:

1. Градус (інтриги, конфлікту) повинен зростати. Спочатку живчик – потім пиво, вино і горілка. Тільки у такому порядку. Сам Майстер неодноразово згадував Колю Герасімова, який починав з кефіру, а вже потім підглядав за підозрілою тіткою.

2. Мотивація головних героїв уже на старті сюжету. Тобто, якщо всі втекли з острова, а ГГ там лишився – то потрібно переконати читача, що він справді мав дуже-дуже-дуже вагомі причини для цього.

3. Чітко розуміти ідею твору. Якщо сенсей у «Королі Літрі» Подерв’янського питав своїх учнів у чому правда то Майстер питав усіх: «А в чому ідея». І не кожен автор зміг відповісти на це ніби-то просте питання. Чітке розуміння ідеї повинно допомогти чіткій її реалізації.

4. Кожен автор повинен купити собі лезо Оккама або хоча би джіллет-сенсор-іксель. І не тільки купити, а й активно використовувати при написанні своїх творів. Персонажі (події теж) не повинні з’являтися невмотивовано і невмотивовано зникати. Хитрість у тому, що якщо ви добряче покремсаєте свій твір лезом Оккама то цього ніхто не помітить, а от коли воно не використовувалося, то Майстер (а може й рядові критики) скаже: «А-а-а-а-а-а!».

5. Читайте уважно написане Вами. «Якби вдень той Місяць було видно, то весь день сиділа б і дивилася на нього». «Скрипка лежала у кутку розбита, це дуже не гармонійно було на фоні прибраного будинку. Давно такого порядку у Матіша вдома не було:» «Мама дуже любила проводити з ним час після його смерті», «підняв свій погляд».

6. Обережно з іменами та скороченнями. Тобто, без зайвої потреби не слід називати ГГ п’ятьма різними іменами. Якщо нема претензій на притчу – не скорочувати імена та назви. Міста Майстер просив не залишати безіменними. Також, доцільно конкретизувати вік героїв. Назви іншопланетних цивілізацій (якщо йдеться про їхнє власне себе визначення, а не обзивання людьми) не брати з латини, англійської чи будь-якої із людських мов.

7. Вчити матчастину. Пишемо про мед – читач повинен зрозуміти, що пише спеціаліст у бджільництві.

Ну, мабуть і досить. Можливо, інші інтерни мене доповнять.

В цілому, нічого такого принципово нового, але, як виявилося, практично в усіх аналізованих оповіданнях порушено усі сім заповідей.

Так що, колеги, успіхів у наступних конкурсах і участі майбутніх майстер-класах. В принципі, навіть і просто глядачам, я думаю, було цікаво і корисно. А сказати, що було весело – значить нічого не сказати. Останній вираз, до речі, Майстер категорично заборонив вживати у текстах.

Спасибі та успіхів усім: і організаторам і учасникам і Ведучому.