Педан Назар

Відгук про літстудію в Черкасах

Середа, 16 жовтня 2013 г.
Рубрика: Колонка -> Літстудія
Мітки:
Проглядів: 1071
Підписатися на комментарі по RSS

ИзображениеВідгук Назара Педана

На подібному заході був вперше. Сподобалось! Атмосфера приємна, домашня, тож всі поради засвоюються відразу.

Я презентував оповідь останнім. Є порада: ніколи не намагайтеся читати вголос, якщо прихворіли, особливо якщо болить горло. Це жах) нічого доброго не вийде. Також важко читати, коли в тексті багато діалогів: слухачі не завжди розуміють, хто й коли говорить.

Основною моєю проблемою були русизми і тавтологія. Постійно намагаюся з ними боротися, але для кращого результату, мабуть, треба працювати більше. Як казав С. Торенко: «Ставте перед собою кактус і вголос читайте йому, він краще чує такі ляпи».

Технічні помилки, то ще нічого, а от коли дібралися безпосередньо до фантастичного світу оповіді, тоді все й почалося. Оповідання мало безліч недоліків, деякі речі були не повністю продуманими. Я, як виявилося, мало уваги приділив деталям, які або бралися нізвідки, або зникали в нікуди. Можливо, все пов’язане з тим, що я не до кінця уявляв будову космічного корабля, лазерного пістолета, обладнання і швидкість міжпланетних подорожей. Ці речі повинні відповідати певним «класичним стандартам і уявленням», або, хоча б законам фізики, тоді вони краще сприймаються обізнаному читачеві. Все таки, за два дні на Марс не злітаєш)

Кульмінація оповідання виявилася надміру «розжованою» - було надто багато розказано і пояснено, тож звучало зауваження про те, що ці пояснення краще писати не прямо, а натякати на них, щоб читач САМ задумувався щодо мотивації дій героїв.

Літстудія відкрила мені багато нового, показала, в якому напрямку треба більше працювати. Легше писати, коли знаєш, де допускаєшся помилки, коли на них вказують професіонали. Самому ж їх виявити вкрай важко.

Сподіваюся, що Зоряна Фортеця ще завітає до Черкас)

Шум

Неділя, 29 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 1968
Підписатися на комментарі по RSS

1

 

Том Блер ніколи не любив безладу і сміття: невпорядкованість примушувала його нервувати. І в його кімнаті, і в кабінеті панували ідеальні чистота й порядок. Зручніше ж, коли речі на своїх місцях! Цю «ваду хаосу», як він її називав, Том відразу помічав у інших людей.

- Хіба не можна жити так, як це роблю я? – думав Блер.

Цього разу все було гірше, ніж це можна собі уявити: на підлозі, в кутку лабораторії, схилившись до стіни, знаходилося тіло доктора Мелоуна; за столом – його помічника Нолана; їх електронні книги і годинники розбиті, скафандри розгерметизовані, а по всій кімнаті були розкидані різні прилади.

Том був молодим і перспективним науковцем. Зараз він тільки й тішився, що не пішов слідами покійного батька і не був копом: розбиратись у цих справах – діло не для слабких духом. Все життя батько розповідав, як треба жити, чим займатись, куди краще не вмішуватись. Для Тома такі моралі здавалися жахливими і речі, якими займались копи теж викликали огиду.  Йому ж треба було тільки забрати матеріал, що його досліджували вже покійні вчені.

- Томе, це, мабуть те, що нам треба, -   мовив напарник, нахиляючись над колбою, наповненою дивною сріблястою речовиною.

- Джоне, не треба! – Блер кинувся до знахідки. – не доторкайся до неї. Треба провірити її на токсичність. Не хочу залишатися сам. Без напарника.

Джон Холл був молодшим спеціалістом, тому, зрозумівши суворий вираз обличчя з піднятою лівою бровою Блера, він миттю затих. Том дістав спеціальний пінцет і обережно помістив  колбу до рюкзака.

Забравши весь матеріал, науковці вирушили на Землю.

Населення планети росло і росло. Люди вже давно забули «Пісню Землі» і не бачили  тих чудес природи, які були у ХХ столітті. Всі розуміли, що кінець не за горами, і рано чи пізно ненька-Земля захоче позбутися від надоїдливих грабіжників-людей. Зрештою, навіть в стаді овець знайдеться особина, яка зрозуміє, що якщо траву не поливати, а тільки їсти, то вона закінчиться і  вимре все стадо. Тоді зграйка Обраних повинна стати перед вибором: або зменшити кількість ягнят, або збільшити площу пасовища. Вкінці кінців було вирішено колонізувати Марс.

Надумали і заспокоїлися – ідея є, а там вже якось буде. І ось вже два роки, як вчені найрозвиненіших країн ламають свої сиві голови над вирішенням цієї проблеми. Вже й саркофаг збудували і кисню потрібну кількість синтезували – жити можна. Але все одно щось не так: чомусь нервові всі звідти  повертаються. Стрес? Можливо. Але від стресу не можна забути власного імені, або табличку множення. Більш за все якесь невідоме випромінювання, яке псує людям пам’ять, тож довго знаходитись на Марсі заборонялося.

Вчора за невідомих обставин пропав сигнал з дослідницької лабораторії, де працювали Мелоун і Нолан. Відразу ж була відправлена екстрена експедиція з п’яти чоловік, в тому числі й з Тома. Їм треба було тільки забрати матеріали, записи, результати і повернутись.

- Чому не за кермом? – фиркнув Бен – капітан ракети.

- Так… я всі координати задав, сер, - оправдувався Ентоні.

-  Автопілот?

- Так точно, сер.

Ракета летіла додому.

Далі…