Пандурська Олена

Вітаю усіх!

Традиційно, мій відгук далеко не найперший, але цього разу, здається, я не втратила можливості сказати щось корисне.

По-перше, хотілося б привітати усіх дипломантів. Україна узяла чимало нагород, одна із яких дісталась і співорганізатору цього чудового проекту. Олеже, так тримати! Сподіваюсь, ти ще не раз даси привід радіти твоїм успіхам.

Особисто вітаю Макса і Ларису із перемогою на МК! Але ця подія привід привітати не тільки тих, хто мав якісь нагороди, але й усю нашу шановну спільноту. Вітаю усіх із таким визначним завершенням десятого конкурсу!

Тепер перейду до самого Майстер Класу.

Далі…

Акварель

Четвер, 14 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2509
Підписатися на комментарі по RSS

Для того, щоб ідеально відтворити такий ранок, як цей, потрібно узяти аркуш спеціального паперу для акварелі. Ретельно заґрунтувати його водою. Зачекати, коли папір остаточно вбере воду, так щоб не залишилося блиску, і розпочати роботу. Онде темне ще небо – сіро-синій колір залишився від неспокійної ночі. Тут, над озером сизі клапті туману. А над горизонтом сонце вже робить золотаві мазки, вони повільно розтікаються, додаючи кольорів нічному монохромному пейзажеві. Це називається технікою по мокрому. Примхливою, але утворюючою такі ніжні розмиті відтінки, яких не відтворити за допомогою інших фарб.

Кожен світанок над озером, загубленим у непролазних хащах, дарував свою неповторну акварель. Чи приїлося, набридло?

Богдан нарешті розкурив відсирілий тютюн у люльці. Затягнувся, випустив кільце диму і поглянув на холодну воду. Ні. Не набридло. Сказати так було б зрадою, неповагою до тих, хто не побачив усі ці неповторні витвори природи.

Скільки таких ранків та просто подихів узяв авансом? Чоловік давно вже не задавав питання, чому саме він. Та й кого питати?

Ту, що приходила минулої ночі, знову краяла серце грою на флейті та відстороненими балачками? Чи в інших нічних гостей? Ця хоч була принадною і покірною. Сиділа на тапчані, підібравши ноги, ніколи не сперечалась. Схиливши голову набік, раз по раз кивала. Тиха примара, не більше. Наче на виконану по сухому акварель наклеїли шматок роботи по мокрому. Не комбінували техніки, а саме втулили шмат паперу. Така ж чужа і неістотна – він навіть доторкнутись боявся.

Далі…

Без честі

Середа, 13 лютого 2013 г.
Мітки: |
Проглядів: 2384
Підписатися на комментарі по RSS

– Лери секунданти, маєте зауваження щодо дотримання кодексу? Ні?

Лер Міхаель ще раз оглянув поле честі, примружився, оцінюючи потенційні небезпеки. Серед тих дерев може ховатись снайпер, а он там, безперечно, кулеметне гніздо. Якщо відступати, то праворуч, там хоч і відкрита місцина, але обладунки врятують, зброя у голозадих кепська. Якщо ж…

– Лер капітан?

Міхаель підібрався, отямився і ще раз глянув на дуелянтів. Не бій, усього лише дуель. Все по статуту: одяг, традиційні посріблена та позолочена рапіри, медичні капсули напоготові – ніякої небезпеки.

– Не маю заперечень.

– Що ж, ясновельможні лери. Може погодитесь завершити суперечку миром? Ні? Тоді починайте!

Дзвякнули, ударяючись, вістря рапір і дуелянти розійшлись. Тут, на полі честі, кожна помилка означатиме шрами та кров. Навіть смертельно поранений суперник може встигнути нанести удар у відповідь. Столичні витребеньки – «статут», «честь». Міхаель знову подумав, що більше довіряє рейлгану.

Далі…

Крила Емілі

Вівторок, 5 лютого 2013 г.
Мітки: |
Проглядів: 3246
Підписатися на комментарі по RSS

Шпилі північних гір перетворили осінь на зиму. Десь там, в долинах, перші золотаві мазки вже торкнулись зелені лісів, а тут, на висоті, біліє сніг. Він тут завжди, і тільки зміна вітрів та туманів нагадує, яка зараз пора року. Дивовижне видовище: грозові хмари, стріли блискавиць гримлять далеко внизу, а над ними піднімається сіра імла.

Дівчина кинула ще один погляд додолу й вирішила, що доведеться пересилити себе й летіти далі. Емілі до нестями боялась грози і, навіть, думка про те, що зараз доведеться потрапити у самісіньке її серце, викликала спазми первісного страху. Ці моторошні відчуття на деякий час захопили владу над тілом, збили з ритму серце, примусили тремтіти руки, заплутали думки. Але саме там, унизу, була криївка, а ось тікати від грози у ніч – безглуздо.

Емілі завжди було важко зрозуміти, що приходить першим: обриси крил, чи спокій. Але вони завжди крокують поруч. Так і зараз, тільки-но почали знов з’являтися чари, недбало розвіяні вітром та страхом, прийшло відсторонене сприйняття оточуючого. За її спиною поступово сформувалось дивовижне хитросплетіння, попервах мало схоже на крила. Маленькі веретенця-вихори швидко плели мереживо, намотуючи, замість вовни, хмари та дощ. Вітер тріпав те плетиво, безжально рвав, розкидаючи шматки. Але магія слухняно робила свою справу, латаючи проріхи клаптями негожого неба навіть тоді, коли тіло відмовилось слухатись. Іншого шляху не залишилось – вперед, тільки вперед.

Далі…

Шуліка без верби (відгук Олени Пандурської)

Середа, 14 листопада 2012 г.
Рубрика: Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 950
Підписатися на комментарі по RSS

Так сталося, що шуліка без верби, як було написано на моєму беджі, отримав місце на квітучій гілці дерева під назвою майстер-клас. Наталія Дев’ятко не мала змоги приїхати до Києва і я посіла її місце за столом. Дуже вдячна за цю чудову можливість!

Тож настала і моя черга написати відгук про минулий майстер-клас. Поспішаю поділитися враженнями, доки вони достатньо яскраві.

Погоджуюся із учасниками, які вже написали відгуки з того приводу, що майстер-клас пройшов на мажорній ноті, весело та невимушено. Так, що на перший погляд не одразу й зрозуміло, які були зауваження до робіт учасників. А вони ж таки були!

Далі…