Мешайкін Олександр

Світи на долонях

Неділя, 18 жовтня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 2908
Підписатися на комментарі по RSS

Присвячується Ірі Дяченко, скорпіону

Кай пересувався від перехрестя до перехрестя - і відкривав двері.

Двері відкривалися, за ними були світи, але це було не те, що потрібно. Строкаті, наповнені світлом кострубатих сонець, ці світи вабили до себе, але Кай ішов далі. Він посміхався спокусам, які пропонували ці світи, він зводив руки, ляскав у долоні - і двері закривалися.

Все знайдене його не влаштовувало. Він шукав свій світ.

- Я ніколи, напевно, його не знайду, - сказав шукач Кай одному зустрічному відкривачеві світів.

- Звичайно, знайдеш, - завірив його той, запрошуючи за двері.

За цими дверима було жовте сонце й зелений ліс. Сам хазяїн - відкривач Рой - був старенний та сумний. Спочатку він не бажав розмовляти з юним шукачем, але потім відтанув й запросив у свій будинок. Відкривач Рой не був злим, навпаки, він був дуже дружелюбний - просто за своє життя він пройшов стільки світів, скільки Каю й не снилося. А свій світ він відкрив лише на старості років, і, певно, дуже комплексував з цього приводу.

Кай легко простив старого. До того ж, світ Роя йому дуже сподобався.

- Тут є магія? - запитав Кай, крокуючи від міжсвітового порталу по стежці поруч із Роєм.

- Магія? - перепитав старий - А як же... Звичайно, є.

Далі…

Техноген

Понеділок, 16 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3581
Підписатися на комментарі по RSS

1

 

Чому саме я?

Грицько іноді, у час шестигодинного відпочинку, замислювався над прикростями своєї долі. Коли тіло починало пірнати у недовгий сон, крізь пам’ять проносились цілі пласти подій. Події, зжираючи нейрони, контактували з почуттями. Журба і натхнення. Біль. Відчай. Кращі моменти життя. Моменти, які ніколи не здійсняться. Грицько не давав собі тями, що з цього було насправді, а що – вигадане. Він не бажав цієї пам’яті.

Збираючи до купи спогади, людина обережно відсіювала зайве. Людина боялася помилитись, але помилки все одно з’являлись. Довгострокова пам'ять давала суперечку, вона неймовірно багато витримала ця пам'ять…

Чому саме я?

Ти – Грицько, - підказують електронні імпульси у мозку. І, посміхаючись, біжать далі.

Я – Грицько… - марить людина. – Чому саме я?

Ти, - безапеляційно заявляють вони, - Саме ти…

Далі…