Літвіненко Єлізавета

Істота

Неділя, 17 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2238
Підписатися на комментарі по RSS

Неквапно тіло Дрейфуса огортали хвилі, одна за одною вони відносили його все далі у простори безмежної насолоди від почуття невагомості та практично відсутності думок. Тіло не хотіло змінювати позиції, воно прагнуло до неможливого: замкнення цього неповторного моменту у циклічну спіраль. Раптово (як це завжди відбувається), невідомо звідки відпочивальника охопило почуття панічного страху. Він знав – позаду нього з’являється щось неприємне, щось жахливе і відразливе. Час тікати. Швидше, стрімкіше, що сили. Дрейфус намагався прискорити всі свої сховані ресурси, докладав зусиль, але марно, його дії сповільнювала незрима перепона. Відчай поширювався блискавично, та спасіння прийшло, як і завжди від будильника.

Сни подібного штибу останнім часом були для нього звичним явищем, і він, як середньостатистичний робітник, вбачав джерело всіх цих неприємних видінь у наближенні відпустки. В І Д П У С Т К А. Це звичайне слово гріло зсередини і змушувало посмішку мимоволі розтягуватися до максимально можливих розмірів. Та зараз він нашвидку зготував собі соку, перевірив наявність посвідчення, вкотре придивився до дивної темної плями на скроні та рушив у світло чергового робочого дня.

Він трохи запізнився, що, звичайно, не пройшло повз увагу начальника департаменту, але встиг покласти невеликий, загорнутий у яскраву обгортку, пакуночок на стіл Стейсі. "Маю надію, що на цей раз вона погодиться, в іншому випадку така довгоочікувана відпустка буде зведена до перегляду старих слайдів". Дрейфус лише подумав про це і мимоволі пересмикнув плечима, неприємні спогади швидким вирієм промайнули перед очима і з силою були відкинуті назад, у темні закутки пам’яті. Лише від думки, що він знову отримає відмову, перехоплювало подих і десь усередині все звивалося, обривалося у передчасному занепаді. Втім, доволі швидко похмурі самонавіювання стали штучно виштовхуватися іншими настановами: "Робота, сконцентруватися лише на роботі, обов’язках та інструкціях".

Його вже чекав напарник – здоровань Маркус, вони разом навчалися у Митній академії, щоправда, різниця у них була рівно 4 курси. Маркус був старшим, старшим на чотири курси. Але працював все там, де і починав – у відділі перевірки багажу, куди призначали або стажерів, або випускників із середнім показником. У Дрейфуса був середній показник, у його напарника – нижчий за загальноприйнятий, але родинні зв’язки, як відомо, у потрібний час мають більшу силу впливу, ніж якийсь там показник знань з конкретної спеціалізації.

– Чого ти не сходиш до Центру надання допомоги? – неочікуване питання Маркуса, вихопило Дрейфуса зі виміру міркувань.

 – Що?

 – Кажу, зайди до Беатріс, – його очі на мить засяяли чи привиділося,  – хай гляне на цю дивну пляму, вона мене лякає.

– Тобто – «лякає»? Ти щось про це знаєш? – хоча звідки йому про це знати, прихильнику присмоктатися до дурману.

– Ага, знаю, – він задоволено прицмокнув, – що ти навряд з ЦИМ отримаєш схвальне рішення від Стейсі. "От гидотник, звідки ж дізнався?" – Дрейфус намагався зберігати спокій та не видавати почуттів, проте марно.

 – Гей, друже та не хвилюйся ти так, з ким не буває. Буде у тебе шанс, можливо і ти…

Він не встиг закінчити свою образливу фразу (а вона могла бути лише такою), так як в цей же момент у нього полетіла порожня банка з-під енергетичного напою. Цієї ж миті Дрейфус усвідомив наслідки такої поведінки, і нещадно картав себе за скоєне. Хоча з іншого боку це була межа, яку вже давно перетинав його недолугий напарник з усіма своїми поверхневими жартами і реготанням. А воно, між іншим, було нестерпним, і такої сили, що навіть начальник департаменту при всій його поінформованості про родичів Маркуса декілька разів робив зауваження. Та зараз мова йшла про те, що Дрейфус скоріш за все отримає не просто зауваження, ні, він отримає догану, з усіма наслідками і проблемами. А ще ця пляма… Поки різні припущення змінювалися із калейдоскопічною швидкістю, його напарник просто підійшов і промовив:

 – Вибач. Ти ж знаєш, я не хотів тебе образити чи щось таке, – і вже переходячи на кілька тонів нижче, – хочеш я заступлю замість тебе, у наступну нічну зміну, а?

 – Ні, дякую. Давай приступимо до виконання наших обов’язків.

Багаж різних розмірів і габаритів, кольору і матеріалу, проте, в першу чергу, різного наповнення. Його було безліч, і кожен з них проходив багатоступеневий процес перевірки, розроблений службою зовнішньої безпеки. Дрейфус і Маркус були маркувальниками. Вони мали забезпечувати наявність на кожній із одиниць багажу спеціальної мітки про перевірку. Тобто те, що до них надходило, вже пройшло кілька етапів зовнішнього огляду, а вони лише механічно затверджували, що багаж може переходити до наступного етапу.

День тягнувся довго, Дрейфус час від часу поглядав у бік столу Стейсі, пакунку не було, та він знав, що вона все ще його не розгортала. Ось і вона, така гарна, несила відвести погляд, але їй байдуже. Стейсі проводила чергову консультацію: куди пройти, що заповнити, яким кольором позначити, і все таке інше.

 – Гей, не пропускай свою частку, – обурено озвався Маркус, – я не збираюсь за тебе працювати. "А як же, – подумав про себе Дрейфус, –  така ж важка робота: проводити у повітрі сканером, можна сказати – надважка".

 – Оооо, навіть так? – вигук напарника носив дивну інтонацію.

 – Що?

 – Поглянь, Стейсі знов перепало консультувати одного з тих типів. Вони мене дратують. Лізуть звідусіль, де тільки можна, – він незадоволено пирхнув.

Дрейфус подивився у бік столу для консультацій – так і є. «Ті, що потребують позачергової допомоги», так вони позначені у списках. Безпритульні, які втратили місце проживання, в силу різних причин (дивись список № 323). Більшість з них веде себе достатньо боязко: сидять тихесенько у відведених кімнатах і очікують на свою чергу стільки, скільки потрібно. Проте є і такі, які думають, що їм щось хтось винен, при цьому з відомих лише їм причин. Ті, що стояли зараз навпроти Стейсі, були саме з цієї категорії. Нахабно і гучно щось доводили, підсовували подерті бланки та й узагалі поводили себе нецивілізовано.

Далі…