Лексіна Ніка

Квітка Циріди

Четвер, 3 березня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 2624
Підписатися на комментарі по RSS

Злата бігла містом, ноги неслися зі страшною швидкістю. Вітер бив по обличчю, примушуючи ковтати холодне повітря. Перед очима проносилися світлофори, будинки, магазини, перехожі. Вона навіть налетіла на старенького дідуся, той тільки встиг помахати услід кулаком.

У голові мерехтіло лише одне: «Треба бігти, Рома казав, нас не повинні спіймати…» По тілу розлилося полум’я, вона на ходу розстібнула декілька ґудзиків пальто, послабила в’язаний шарф. Попереду з’явився ресторан, а за ним невеликий провулок. Злата побігла туди, сховавшись у старенькому дворі. Нарешті змогла перевести дух.

Поруч стояв сміттєвий бак, від нього неймовірно тхнуло гниллю, а зверху ще й стирчали риб’ячі скелети. Злата прикрила ніс і відійшла подалі. Голодні пси перевертали недоїдки, а ворони крутилися неподалік, щоб відщепити ласий шматок. Холодний вітер завивав у стареньких трубах та чіплявся до залізної сітки спортивного майданчика. Небо було непривітне, оповите туманом.

На душі стало тривожно. Жар змінився холодом, мокрий одяг прилип до тіла – спину та плечі пройняла крижана хвиля.

– Ось ти де! – почулося ззаду.

Далі…