Лаврентьєва Людмила

Быть на фортечном мастер-классе вольным слушателем не менее интересно, чем участвовать. smile

Очень понравился мастер. Михаил Назаренко тоже хорошо провел мастер-класс, но тогда выглядело это так, будто он просто согласился уделить внимание творческой молодежи, но при всем профессионализме это был один из рабочих будней. По сравнению с ним у Антона Санченко присутствовал настоящий живой энтузиазм, какая-то заинтересованность в мероприятии. Это приятно. smile

Мастер прошелся по рассказам очень коротко, но все слова были строго по делу – получилось лаконично и вполне доступно. Чем-то его критика напомнила мне мою собственную. Никаких замечаний по запятым, повторам и неудачно построенным фразам – я вот тоже считаю, что любой автор, взявшийся писать, с такими мелочами должен управляться сам. Рассматривались сюжеты, идеи и логические косяки, у кого они были.

Пройдусь небольшим послесловием по рассказам.

Далі…

Відгуд L.L. про майстер-клас

Четвер, 24 квітня 2014 г.
Рубрика: Колонка -> Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 1019
Підписатися на комментарі по RSS

Изображение

Дорожная часть. Начинать тут, пожалуй, стоит с вечера. Накануне поездки разболелась голова, при чем не последней причиной считаю жуткое нетерпение встретиться с фортечанами - ну очень соскучилась.

Из-за головной боли я полночи не спала. Как назло, где-то за окном, то машины гудели, то сигнализации на них срабатывали… А может, у нас каждую ночь так, просто я не слышу, когда сплю хорошо.

Вдобавок в квартире было холодно, и наутро у меня появились простудные симптомы. А тут уже и выходить пора, лечиться особо некогда.

Еще с вечера думала: хоть бы не угодить в большой автобус, который пассажиров по два часа набирает. Утром иду к остановке, улица пустая, и прекрасно видно – стоит эта громадина… Пока я до нее дошла, она уехала, а подъехала другая такая же, и я в ней первая. Ожидание, конечно, предвиделось веселое.

Далі…

Зміїне лігво

Вівторок, 10 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2011
Підписатися на комментарі по RSS

оповідання знято на прохання автора

Тримайте кактус!

Середа, 4 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2182
Підписатися на комментарі по RSS

Присвячується всім, у кого дім – божевільня.

 

Будильник дзвенів просто над вухом. Іра, розплющивши очі, спробувала натиснути на нього, щоб замовчав, але простягнута до тумбочки рука налякала корисний пристрій, і він, змахнувши крильцями, злетів до стелі. Тепер дзвенів звідти, ніби насміхаючись: хочеш тиші – пострибай. Чудовий винахід Іриного тата – будильник, який не можна вимкнути і далі спати. Навіть навпаки: треба скоріше скочити з ліжка, поки не впав на голову. Що Іра й зробила, і саме вчасно. Мурз, що здивовано дивився на хазяйку, не мав такої життєвої мудрості, тому аж підскочив з переляку, коли будильник впав на ліжко зовсім поруч.

- Ой! – зойкнула Іра. – Добре, що не на голову!

Підняла будильник і здивовано хмикнула: не розбився. На жаль, у її тата ніяк не доходили руки до вдосконалення корисних винаходів, тому будильник доводилось щовечора лагодити. Цікаво, що тато робитиме сьогодні ввечері, якщо будильник цілий?..

Обурений Мурз зістрибнув з ліжка і побіг на кухню. Коти завжди нагадають людям, куди треба йти зранку, якщо ті про це раптом забудуть. Але Іра, не послухавшись свого улюбленця, пішла спочатку вмитись, потім вдягтись, а наостанок принишкла біля дверей головної кімнати, підслуховуючи татову розмову по телефону.

- Дружина скоро прийде з роботи, а дочка зараз піде на нічну роботу… - ну, цю маячню можна не слухати – тато сам не знає, про що теревенить. І взагалі, схоже забув, що таке школа.

Іра відчинила двері, даючи розуміти, що вона вже встала. І йдучи до кухні, почула вже інше:

- Ой, мені ніколи, в мене сьогодні багато справ. Дуже важливий винахід. Вже майже готовий до випробування, сьогодні останні приготування. Так що вибач. Бувай.

Іра відчула, як підступив відчай. Знала вона ті важливі винаходи! Всілякі вічні двигуни і машини часу! Всі вони, як правило, закінчувались маминими літаючими тарілками і високогазованими котячими мінами, які Мурз залишав по всій квартирі – просто з переляку. Але кіт, сам того не знаючи, виступав миротворцем, коли розпочиналась чергова всесвітня війна між татом і мамою. Хто перший на міну натрапить, складає зброю і починає шукати Мурза. А котові що? Сховається на шафі під самою стелею або за плитою в кухні, і спробуй його знайти! Або Іра забере до ванної кімнати – тимчасового бомбосховища, де вона частенько пересиджувала всі бойові дії.

Далі…

Огидний шостий поверх

Понеділок, 2 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2100
Підписатися на комментарі по RSS

Максим учора таки мав рацію, коли сказав, що друга порція морозива – зайва.

Вони повечеряли всією родиною, як завжди; з’їли по морозиву на десерт, і тут Оля зрозуміла, що хоче ще, про що й повідомила маму. Та відповіла: ну як хочеш, то, мовляв, іди за ним сама. Ну, Оля й сходила, і принесла додому, і сіла в кімнаті у кріслі, і з насолодаю почала їсти… А тут Максим, що возився за столом з якимись паперами, філософствував:

- От скільки не вивчаю ці матеріали, все-таки схиляюсь до думки, що наш будинок побудовано неправильно. Ну зовсім проти всіх відомих правил. І стоїть якось боком до інших будинків, і вулицю фактично перекрив, бо якби не він, то в нас була б одна довга вулиця замість двох. Ніякої логіки! Хто так будував?!

Авжеж, він – студент будівельного інституту, це все по його часті. Але що Олі до того? Вона й відповіла просто так, аби що сказати:

- За радянських часів усе так робили!

- І зовсім не все, - чомусь обурився брат. – Ти краще про своє нинішнє здоров’я подбай, бо щоб тобі від двох порцій морозива та не захворіти!

Оля ображено промовчала. Вона терпіти не могла того, що брат постійно будь-яку тему в розмові міняє на тему виховання молодшої сестри.

 

То було вчора. А сьогодні в Олі боліло горло, і взагалі було якось зле. Два уроки вона ще просиділа, на третьому зрозуміла, що їй гіршає.

- Сходи в медпункт, - порадила Софійка – сусідка з дев’ятого поверху, найкраща подружка, з якою вони завжди сиділи за однією партою. – Або відпросись додому. Тільки якщо підеш додому, то ліфтом краще не їдь, бо його зранку глючило.

- Дівчата, тихіше там! – вчителька математики повернулася до них від дошки, на якій креслила паралелограм.

І поки вона не відвернулась знову, Оля підняла руку.

- Що тобі?

- Можна сходити в медпункт?

- А що сталося? – захвилювалась вчителька.

- У мене горло болить, і здається, температура.

- Ну, йди.

Далі…