Котик Роман

Хроніка втручань

П’ятниця, 13 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3237
Підписатися на комментарі по RSS

Режисер: Хіба ти не бачиш різниці? Зроби щось з гамою кольорів, інакше про Інклотів робити переживання вже не будеш. Що?! Ти дійсно не бачиш різниці?! Подивись на переживання…Ну! А зараз залізь йому в мозок… Ну? Евклійці справді такі тупі? Може це про Вас варто робити серію?

 
Головний спостерігач: Ще раз, звідки Ви?

Ведучий: Галенська компанія розваг. Розумієте, ми робимо серію переживань про цивілізації на ранніх етапах розвитку. Ваше начальство вже дало добро… Ми просимо нам трохи посприяти, от і все.

Головний спостерігач: А мене покажуть?

Ведучий: Взагалі-то, ми вже записуємо.

Головний спостерігач: Ой… Ясно…

 

Далі…

Лист №00000000001

Понеділок, 9 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3157
Підписатися на комментарі по RSS

Мій любий друже,

Пишу тобі з надією, що попри всі відстані і хвилі, всі астероїди і чорні діри, всі вловлювачі та фільтри, ти все ж одержиш це повідомлення від першого з найбільш нещасних. Ти пам’ятаєш, що закортіло мені було подорожувати. Однак не новенькими лайнерами чи комфортабельними літаючими тарілками, а більш „приземлено”. Хотів, так би мовити, відчути себе представником іншої цивілізації. Відчув! Хай йому грець!

Мій вірний друже, насамперед, закликаю тебе не повторювати моєї помилки і подорожувати виключно у групах, бажано з гідом і непогано б - першим класом. Жодного дикунства та дивацтва, до яких, на жаль, вдався я! Прошу тебе! Вір моєму повідомленню, тому що, бачать зорі, мені нема чого брехати

Почну я, мабуть, із головного – з прохання. Стою перед тобою на оцих дивних колінах, щоб ти, прочитавши цей лист, полетів у агентство подорожей та поскаржився на їх пакет „Земний екстремальний”. Нехай у них повідбирають усі ліцензії! А перш за все, хай заберуть мене!

Далі…

Місячна соната

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 3949
Підписатися на комментарі по RSS

1. Єдине, що міг тоді робити – це награвати в голові Місячну сонату і дивитися у вікно. Соната заспокоювала. А надворі падав сніг... І люди. Сусідні хмарочоси де-не-де наче обтрушували себе від людей: вже непотрібних, вже жалюгідних, вже безпомічних. Місячна соната, така спокійна і пристрасна, робить ясним усе довкола. Особливо коли довкола все так паскудно.

– Дивись, і там хтось падає, – майже шепотом мовила Софія до Марини. Вона не хотіла, щоб я почув. Точніше, вона не хотіла, щоб я коли-небудь почув такі слова від неї: сказані тихо і спокійно. Але я почув.

В кімнату увійшов Сергій. Його погляд був рішучим. Зрештою, це він господар цієї квартири. І на правах господаря цієї квартири він став заручником даної ситуації. Бо, безумовно, Сергій – єдиний з нас чотирьох, хто не змирився. Це право господаря. Право ж гостей – чемно чекати.
Далі…

Коло

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 3065
Підписатися на комментарі по RSS

- Чому? Чому ти валяєшся на бетонній підлозі і чуєш віддалений звук сирени, яка ще хвилину, всього лиш хвилину тому видавалася тобі ангельським співом? І чому твоя ліва долоня лежить в калюжі, а праву ти взагалі не відчуваєш? І що заважає тобі підняти ці важкі повіки? Кажи мені!!! Кому як не мені ти це скажеш? Ти п’яний? Відповідай!!!

- Я не п’яний, ти ж знаєш. Ти прекрасно знаєш, що п’яним я тебе ніколи не чую. П’яним я не можу тебе чути... Я чую Френка чи Остапа, але не тебе.

- Грець із тим Остапом! То в чому справа?.. Так... От так... Правильно... Розплющуй очі... Ще трішки... Різкість... Ну чого опустив? Господи, і що це за інтимне червоне світло? І ця сирена: вона стає гучнішою. Вставай, нам треба дізнатися. Вставай!

- Ти ж знаєш як мені було важко відкрити очі. Знаєш?! І, мабуть, здогадуєшся, що я вже звідси не встану, як би ти не кричав. Я не можу, розумієш?

- Розумію, але ця сирена – вона мене нервує. І що це за червоне світло?.. Стоп! Це ж інститут. Це твій клятий інститут. Що ми робимо в твому бісовому дослідницькому інституті?
Далі…