Козелецька Наталія

О Великий!

Вівторок, 5 жовтня 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 2662
Підписатися на комментарі по RSS

Тон, один із найстаріших членів племені, прошкутильгав через площу, спираючись на палицю: останнім часом ноги його погано слухалися. Решта людей залишилися біля хатин, не наважуючись допомогти Тонові дістатися до вівтаря, бо цим можна було розсердити жерця. Деякі з них майже нечутно перешіптувалися, але більшість мовчали, бо шаман не любив, коли розмовляли в урочисті моменти спілкування з Великим. Сам жрець, уже приготувавшись до розмови, стояв неподалік від вівтаря і дивився на Великого, нечутно ворушачи губами. Підійшовши до Великого, Тон став навколішки на вівтар, і тоді жрець промовив гучним голосом, яким говорив лише в урочистих випадках і котрий невідомо де й брався в його хирлявому тілі:

– О Великий, допоможи нам! Скажи, що робити з цим чоловіком. Він не може більше полювати, бо став старий і недужий.

Коли на Тона з вівтаря полилося синє світло, усі люди завмерли. Ній, один із молодих мисливців, котрих багато зібралося на площі, прислухався дуже уважно, чекаючи, що скаже Великий. Доля старого була йому не байдужа.  Тон колись узяв його на перше у житті полювання, навчив усього, що Ній тепер умів. Чоловік сподівався, що Великий запропонує для старого якусь легшу роботу: той міг би точити списи, гострити каміння, навчати хлопчиків того, що сам знав.

Далі…

Золотоволоска

Понеділок, 22 лютого 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 3585
Підписатися на комментарі по RSS

Сонце сідало в море, залишаючи на воді червону доріжку. Легкий вітерець грав золотим Лориним волоссям, а небо відбивалося у синяві її очей. Пляж, скільки сягало око, у цю годину був порожній, тому ніщо не порушувало відчуття, ніби Георг із Лорою в раю. Якраз про таку відпустку Георг мріяв багато місяців: бунгало на березі моря, поруч ідеальна дівчина, яка саме для нього створена, - чудовий контраст із нудною роботою в сірому, похмурому офісі, де над ним височіє ціла піраміда начальників.

Втім, у раю, мабуть, немає комарів, а тут надвечір роїлися цілі хмари. І ніякі засоби не допомагали. Георг побачив, як Лора замахала руками та її обличчя болісно скривилося: комаха вкусила дівчину просто в ніжну щічку. Інша, може, і не відчула б одразу ніякого болю, але Лора - тендітне, штучне створіння, яке виростили в інкубаторі, зараз ледь стримувала сльози. Ця прикра подія нагадала Георгові про реальність: часу в нього залишається мало: іще два дні - і відпочинок закінчиться. Не скоро він знову збере гроші, щоб узяти напрокат жінку-клона. Звісно, послуги звичайної дівчини були б набагато дешевші, але Лора була не лише надзвичайно гарна, вона - завдяки якимсь маніпуляціям з пам'яттю та свідомістю - справді кохала його цього тижня: за навіяними спогадами він був її нареченим, а відпочинок - весільною подорожжю.

Далі…