Козак Михайло

Музей воскових фігур

Середа, 2 березня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 3327
Підписатися на комментарі по RSS

В нашому маленькому місті приїзд музею воскових фігур – це подія. про яку говорили всі і всюди. Навіть замість звичного привітання при зустрічі всі говорили:

– А ти бачив воскові фігури?

Тож на шостий день роботи цього заїжджого музею, зрозумівши, що ризикує залишитися єдиною людиною в місті, яка там не побувала, Ілля зважився теж сходити й подивитися на всіх цих гетьманів, генсеків, акторів та потвор, про яких говорило вже все місто, а щоб ще й було з ким одразу поділитись враженнями він, зателефонувавши друзям, зібрав невеличку компанію для спільного “культпоходу”.

Увечері опісля роботи Ілля зустрічав товаришів біля входу в місцевий виставковий зал.

– Бачу не я один такий, хто ще не побував тут. – Пожартував, він кивнувши в бік чималого натовпу при вході до музею, але одразу ж виявилося, що більшість із друзів тут уже побували, деякі навіть кілька разів і все одно горіли бажанням побувати там знову.

Далі…

Відкриті двері

Четвер, 15 жовтня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3075
Підписатися на комментарі по RSS

 – Чуєш? «Президент Хосе Діоз запропонував розпочати закривати діючі теплові станції слідом за ядерними, розширивши вшестеро програму "Відкриті двері"». Про нас пишуть.

 Базз Олдрін, схилившись над газетою, тер вказівними пальцями сиві скроні.

 – Базз, боюсь доведеться відволіктись від чтива новин. Тут якісь проблеми...

 – Що там?

 – Від генераторів почали надходити дивні дані. Там щось негаразд. Вимикаємось?

 Базз підійшов і глянув на показники. Потім кивнув.

 – Так, гаси генератори, а я повідомлю енергетиків, нехай компенсують нас тепловими станціями.

 Втім взявши слухавку, натиснути кнопку вибору абонента він не встиг, асистент перервав його схвильованим повідомленням:

 – Базз... вони не вимикаються... тричі спробував.

 – Зміни транспондер.

 Напарник похитав головою, мовляв, і це не допомагає. Потім невпевнено запитав:

 – Може, британцям у Хейшем зателефонувати, щоб вони спробували?

 На іншому кінці планети у Великобританії була така сама, як і тут у Неваді, станція керування місячними генераторами. Працювали вони почергово, залежно від того, з якого боку планети знаходився Місяць.

 – Вони його ще не бачать.

 Цієї миті на станції заревла сирена і неприємний металевий голос з гучномовців звернувся до співробітників з проханням залишити свої робочі місця та рухатись до зони евакуації. Базз стояв посеред диспетчерської і дивився на екрани моніторів – нагорі на поверхні палала велетенська пожежа, зображення нагадувало пряму трансляцію з пекла – всюди вогонь і більше нічого.

 – Що трапилось? – стурбований голос асистента вивів Олдріна із заціпеніння. 

Далі…

Шибко (поза конкурсом)

Субота, 21 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3344
Підписатися на комментарі по RSS

Ще холодне березневе сонце висіло над мертвим селом, щедро поливаючи його своїми променями та заглядаючи у вікна сірих будинків. Дід Семен сидів біля вікна і в світлі, що пробивалося крізь голі гілки яблунь, лагодив свій ціпок. Раніше він брав цього ціпка тільки йдучи з двору, коли обходив село, а зараз він вже й по власному двору не може пройти без нього. Старість. Та й ходити вже нікуди – село порожнє, він єдиний хто тут залишився, не рахуючи Шибка.

За спиною старого тихо скрипнули двері. Він підійняв сиву голову, і не озираючись спитав:

– Це ти, Шибку?

– Так, дідусю. Ви щось хотіли?

– Ні, нічого. Тебе не було з самого ранку, ти знову бігав туди?

– Дідусю, Звір знову ворочається! Він прокинеться?

Далі…

Лекція з історії

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 3334
Підписатися на комментарі по RSS
Прийшовши зранку в інститут до своєї лабораторії, я був впевнений, що прийшов першим, але, як виявилось, я помилився – там вже порався Іштван.
– Хвилюєшся? – Замість привітання спитав він, на мить відірвавшись від роботи та озирнувшись в мій бік.
– Ні. – Збрехав я у відповідь. Мені не хотілося виказувати своє хвилювання, адже те, що нам належало зробити сьогодні, ми вже робили раніше неодноразово, і тому для хвилювання причин не повнинно би бути. Але ми хвилювалися. В цьому році Світовий конрес істориків проходив в нашому рідному місті, в Ужгороді. Мабуть вперше в його роботі приймали участь не тільки вчені-історики, а й їх колеги – фізики. Причиною всього цього було рішення Нобелівського лауреата, професора Шомоді Іштвана оприлюднити перед світовим вченим загалом свій винахід – “генератор Шомоді” або, як його називає переважна більшість людей – “машину часу”. Нобелівську премію він отримав за свої праці в області теорії часу, але про головне його дітище мало хто знав. Минуло майже п’ятнадцять років з того дня, як Іштван, ще будучи студентом-фізиком, створив цю машину, але робити її досягненням загалу він досі не наважувався. На це в нього були вагомі причини – перша ж подорож в минуле (в ній приймав участь і я) трохи не стала для нас останньою. І хоча з того часу минуло вже багато років, спогади про ту подорож нас не залишають досі, вона кардинально змінила тоді наше життя і саме після неї я став істориком.

Далі…

Луу

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 3431
Підписатися на комментарі по RSS
Ранок явно не вдався – над містом скаженіла електрична буря. Луу стояв біля вікна і спостерігав, як спалахи блискавок мовчки розколювали небо. Стіни не пропускали ззовні жодного звуку, тому блискавки здавлися німими. Луу чудово знав, що вони влучають тільки у живі істоти і зараз йому, як ніколи, хотілося вийти на вулицю та підставити себе під смертельний удар – на стільки сильно він не хотів йти на захист власної курсової роботи. Сьогоднішній захист повинен був бути незвичайним, несхожим на жоден інший, Луу був невипадково виділений з числа своїх однокурсників, і ця процедура не обіцяла йому нічого доброго. Розголос про творіння його рук вже давно вийшов за межі рідного галактикобудівельного інституту. Газети рясніли найнеймовірнішими заголовками, до міста з`їжджалися зі всієї планети вчені, виявили занепокоення навіть жителі віддалених колоній. І от нині Луу змушений буде захищати своє дітище перед людьми, вже первісно налаштованими проти нього. Він мовчки дивився, як в далині, поміж вогняними стрілами, поволі підіймалися два сонця – Паші та Рей. Повесні на небі були обидві частини подвійної зірки – і великий та жаркий Паші, що палив планету влітку, і маленький, але красивий Рей, що скоріше просто освітлює, аніж гріє, в зимову пору. Вигляд цієї пари почав вселяти в Луу впевненість в собі.
Далі…