Князева Кара

День перемоги

Вівторок, 23 лютого 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 2973
Підписатися на комментарі по RSS

 

I ain't happy, I'm feeling glad

I got sunshine, in a bag

I'm useless, but not for long

The future is coming on

 

(Gorillas)

 

На мені плетена мереживна шапка, з тих, що колись продавали на Андріївському узвозі, смугастий різнокольоровий светр і довжелезна, до п’ят, спідниця. Ніколи раніш не носила спідниць. Але моя таємна гордість – це черевики. Великі, шнуровані, зтерті вщент чоловічі черевики.

У дитинстві до нестями хотілося примкнути до якоїсь субкультури – через порушення особистісних соціальних зв’язків, мабуть. Але жодна альтернативна громада так і не визнала мене своєю. Всі мої спроби примкнути до великої сім’ї дзвінко відскакували від незбагненної оболонки, як схематичні шматочки карієсу від непохитного схематичного зуба з колишньої реклами жуйки.

Може тому, що я не дуже люблю людей.

І от я маю вигляд пересічного столичного хіпана кінця дев’яностих. І люди до мене йдуть. Бо я соціальний працівник. Ні, подорослішавши, я не вилікувалася від побутової мезантропії. Просто задіяним у соціальній роботі легше вижити – до моїх обов’язків належить розподіл одягу та їжі. Так, наше суспільство розвиваеться – соціальна гарантія на речі першої необхідності – це неабиякий показник!

Спочатку, коли народ ще вештався знеструмленими тунелями метро, всяке було – і бандитизм, і мародерство, і ще багато різного високоцивілізовного лайна... Але все ж таки зібралась купка людей, що заходилась локально відбудовувати суспільство. Знайшлося багато головатого народу, який, зненацька вивільнившись від старих соціальних зобов’язань, отримав змогу займатися улюбленою справою. Недовчені фельдшери, непотрібні агрономи, вчителі-ентузіасти, електронники-аматори - всі стали затребувані, вшановувані і – щасливі. А я, от, стала потрібна людям.

Далі…