Зінченко Сергій

1.

Та далека зірка наближалася швидко-швидко і зростала у розмірах. Ще мить – і його випорснуло у її світ,  закружляло-завертіло на всі боки візерунками світла і тіней. А потім стало тихо-тихо, і тільки повільно і владно летів голос десь ізгори:

- Я бачу, ця дитина не хоче жити… Доведеться вжалити її – та і хай собі летить вниз!

Він злякався і, ледве зібравши сили,  підвів свою важку голову. - І побачив прямо перед собою великі квадрати чорного павутиння на тлі яскраво-блакитного неба, а високо вгорі (там, де ці квадрати сходилися) - чорного волохатого павука. Той павук заворушився і націлився поглядом прямо межи очі, а йому гостро-гостро хотілося світла і життя. Бо  тільки-но народився. Тому від страху перехопило подих, але  він все одно закричав, сильно-сильно, хоч важка голова і впала.. Потім – ще. І наступної миті відчув, як його тіла торкнулося щось холодне й волохате. І знову зазвучав голос, тільки уже – над самим вухом:

- Повзи, дитино… Повзи, щоб стати на ноги. Поглянь уперед і повзи. А якщо не зможеш, то життя тобі не потрібне…

Далі…