Зубрицький Ігор

Недозволена хитрість

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 2888
Підписатися на комментарі по RSS

– Лілічко, радість то яка, купила, нарешті вибила, – зраділо рапортувала доці Інна Хаменко.

– Що мамцю, знайшли канал?

– Так, такий собі Авраменко, звичайний сторож, але який же впливовий і заплатити багато не довелося, скоро нашого батечка перепоховають на Личакові.

– Ох, мамцю, як же файно.

– Та це ще не вся новина, я домовилася за цілий склеп, на шість місць, так що стане ще й мені, тобі з чоловіком і навіть вашим дітям.

– Ой, ну ти й молодчинка, я тебе люблю – це ж прекрасно, нас всіх разом поховають на Личакові – щастя.

– Отак-то, ну добре більше не буду говорити, бо скоро сяде мобілка, так що цьом-цьом, скоро побачимось.

– Цьом.

Пані Інна Хаменко, вийшла з трамваю двійка на площі Митній, купила собі картопляник і каву та сіла біля фонтану відпочити після провернутої справи. Була дуже задоволеною, що та увінчалася успіхом, бо одержати площу на найпрестижнішому цвинтарі Львова, при тому для громадянки, яка нічим визначним не ввійшла в історію було надзвичайним успіхом.

Сонце приємно пригрівало, час йшов до полудня. Каву поклала збоку, вкусила кілька раз картопляник і щось її так схилило на сон, що притулившись до дерева, закрила очі і провалилась в світ снів:
Далі…

Головний інстинкт

П’ятниця, 19 грудня 2008 г.
Мітки:
Проглядів: 3207
Підписатися на комментарі по RSS

Я засмучено йшов повз пам’ятник Грушевському. Цікаво чи міг він на початку 20-го століття здогадатися що таке станеться?

На мені було старе поношене пальто з кишені якого стирчала жовта газета. Розказувала вона цілком неймовірні речі для жителя початку 21 століття, але не для мене. Я часто пригадував заголовки і носив її наче фетиш: "Йа креведко. Втрата статі", "Кракен зохаває нас", "Поради бувальців, як здолати Ктулху", "Деградація чи прогрес? Розмови обо всьом і ні о чьом", "3лобний пятниццо вирвался на свободу?".

Говорили вони щось справді неймовірне, дивно що на початку 21 століття так мало людей вірило в кракена, але спілкувалося його мовою, мовою падонків, албанскій в народі, жило його життям і вмирало його смертю. "Йа креведко" – стало поширеним висловом, який ніс значно більше, ніж люди розуміли під ним. Втрата статі. Кракен таки зохавав мозок більшості і врешті вони не могли визначити до якої статі належать, він підкорив їх підсвідомість і звідти легко маніпулював свідомістю. Дивно, навіть смішно, але на протязі кількох поколінь людство безкровно і безглуздо вимерло. Воно просто втратило, загубило свій основний інстинкт – продовження роду, на зміну йому прийшла ілюзорна безстатевість. Люди забули, що треба робити, а що не треба, інтернет забрав час, а незабаром і життя. Всі вимерли, залишилися лише недоїдки суспільства. Ті нещасні, які не мали засобів на існування і до глобального поглинання інтернетом були викинені на сміттєзвалище своїми ж братами по крові – людьми.

Вони, навіть не сподіваючись на це, опинилися за непроникним щитом бідності і, якщо не брати до уваги того, що більшість з них вимерло через хвороби і забруднену екологію, то ті, хто залишився, дали життя таким волоцюгам як я.
Далі…