Довбуш Ольга

Паралелі

Четвер, 22 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2749
Підписатися на комментарі по RSS

Над маленьким сірим містечком догорав іще один день. Темні труби заводів і тьмяні багатоповерхівки чітко виділялися на фоні багряного небокраю. Сьогодні був один з нечисленних днів у році, коли фабрики не працювали і густий їдючий дим не огортав вулиці містечка. Спрацював механізм – один за одним почали вмикатися ліхтарі уздовж дороги. Довкола панувала мертва тиша, від якої по шкірі пробігали мурашки.

Місто жило за власним розпорядком уже давно. Через декілька хвилин довколишній спокій на сотні уламків розіб’ють численні автобуси й електрички. Люди повертатимуться з роботи: змучені, втомлені, виснажені, сірі і, звичайно, цілком байдужі до всього, що відбувається навколо. Завтра, в цей же час, натовп буде вдвічі більшим – до нього увіллються робітники заводів і фабрик. І вся ця маса, неначе брудна ріка, що вийшла з берегів, розтікатиметься вулицями, а тоді просто розпорошиться серед будинків житлового мікрорайону. Загоряться вогники у вікнах, але й вони будуть лише тьмяними квадратиками на фоні сірих стін. Пізніше світло у квартирах позгасає, тільки самотні ліхтарі на порожніх вулицях чекатимуть нового світанку. Це була доля маленького провінційного містечка, що постачало енергією, товарами і робочою силою надсучасний гігантський мегалополіс.

Далі…

Один непересічний життєпис

Субота, 3 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2465
Підписатися на комментарі по RSS

він:  Привіт=)

вона: Рада, що ти повернувся.

він: Справді?

     Вибач. Що у тебе нового?

вона: Та от байдики б’ю… Татко нову гувернантку купив, а сам знову у відрядження поїхав. Уявляєш? ЗНОВУ!

він: Співчуваю…. Чи, може, варто порадіти?

вона: Чому радіти? Я сам на сам із цим педантичним роботом в одному будинку! Нова «удосконалена» модель.

     Її тепер ні вимкнути, ні перепрограмувати! Пароль у татка….

Далі…