Диянчук Микола

Ангели і демони

Субота, 16 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2374
Підписатися на комментарі по RSS

Хочеш зрозуміти зорі ―

стань зорею;

хочеш зрозуміти ангелів ―

стань ангелом.

 

Мексика, Сонора

 

Повний місяць за вікном заливає сріблястим сяйвом кімнату.

На стінах ― потворні маски злих духів. Хижо вишкірені, сповнені демонічного начала. Втоптана земляна підлога вкрита смугастими циновками.

Посередині ― товстий індіанець, зодягнутий у обшарпане пончо, штани, на ногах ― гуарачі. Шию прикрашає чудернацьке намисто. Обличчя вкрите зморшками, схоже на кору старого дерева. Довге чорне волосся.

Звична ребриста важкість зброї у руці. Прицілююсь у груди.

Шаман протягує перед себе долоні, наче намагається мене зупинити.

Крижані лещата страху стискають серце. Кров холоне у жилах. Відчуваю як терпне, кам’яніє тіло. Щось незрозуміле і могутнє заважає натиснути спусковий гачок. Почуваюсь як у жахливому сні. З останніх сил збираю волю в кулак.

 

 

Далі…

Шанс

Четвер, 7 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2169
Підписатися на комментарі по RSS

Одна людина —

вже надто багато, щоб змінити світ.

С. Лук’яненко

 

Біле мишеня завмерло в кутку. Присіло на задні лапки, гостренький носик підозріло вертівся навсібіч. В центрі камери нерухомо лежав скручений у спіраль тонкий блакитний хробак. Слиз на його шкірі виблискував у яскравих променях лабораторних ламп.

Зненацька мишеня сіпнулось, жалісно пискнуло. Лапки зашкреблись об живіт. Двоє чоловіків і одна жінка, що схилились над прозорими стінками, побачили на пухнастому черевці криваву пляму. Хробак зник, ніби його і не було.

Із хвилину піддослідна тваринка нагадувала грудку снігу що прудко котилась туди-сюди, наче боролась із кимось невидимим. Врешті мишеня поволі заспокоїлось. Підняло голову: червоні оченятка альбіноса із неймовірною тугою дивились на людей.

— Володимире, запускаємо контрольну групу? — запитав юнак. У зосередженому погляді, тембрі голосу, гордій поставі відчувалась вроджена інтелігентність.

― Д-д-давай, Максе, — дозволив старший чоловік з масивним високим чолом, задумливо потираючи підборіддя.

Підкоряючись команді наукового співробітника, збоку відчинився люк. До камери із радісним писком забігло кілька мишей. Хвостики життєрадісно крутились, постукуючи по стінкам та підлозі. Помітивши родича, вони обступили його, стали обережно обнюхувати.

 Далі…

Бляшанка

Неділя, 18 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2551
Підписатися на комментарі по RSS

Темряві у відсіку протистояв один сектор панелі освітлення. Прямокутні контейнери з обладнанням і запчастинами для обсерваторії ховались у нішах стелажів, наче скрині у напівмороку печер. Тепер це був непотріб: модуль обсерваторії та й майже вся космічна станція „Юпітер – 36” розвіялись хмаринкою дрібних уламків.

Я перевів погляд в ілюмінатор. На чорному оксамиті космосу коштовним камінням палали зорі. Льодяні вогники діамантів складались у мальовничі візерунки сузір’їв, що змінювались в такт обертання відсіку: Терези, Діва, Лев, Рак, Близнюки... Старовинною надщербленою монетою промайнув супутник Іо.

Показався величавий Юпітер. Його приплюснутий з полюсів, помережаний темними і світлими смужками диск, був таким яскравим, що сутінки у приміщенні злякано відступили у закутки. Справа від планети сріблом виблискував півмісяць Ганімеда.

Потім знову потемнішало. У маленькому віконці поз мене пролітали незліченні розсипи безцінних скарбів Всесвіту. Серед них вражали неймовірною красою темно-багряний рубін — Марс та біляво-синій сапфір — Земля.

Щирим золотом засвітило Сонце. З відстані сімсот сімдесяти семи мільйонів кілометрів воно було таким маленьким та холодним. У двадцять сім разів тьмянішим, ніж звикла людина.

Далі…

Шлях до зірок

П’ятниця, 23 вересня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 5399
Підписатися на комментарі по RSS

Чорна вирва прямо по курсу збільшувалась, наростала, наче паща гігантської істоти. По хвилястому периметру танцювали фіолетові протуберанці. На фоні яскравих зоряних розсипів аномалія виглядала зловісно.

— Збільшити швидкість на двадцять відсотків, — наказав капітан.

Я перевів погляд з оглядового екрану на свій монітор — серце болісно защеміло і прискорило биття.

— Сергій Максимович, проблеми, — повідомив я, тамуючи хвилювання.

— Що таке? — насторожився Онищенко. Руде, коротко підстрижене волосся капітана виблискувало в яскравому освітленні відсіку керування.

— Заблоковано доступ до маршових рушіїв, — відповів я охриплим голосом, набираючи на панелі команди. — Комп’ютер не приймає наказів!

— Причини? — миттєво зреагував Сергій Максимович.

— Збій в програмі. Певно — комп’ютерний вірус…

— Можемо змінити курс? — вимогливо запитав капітан.

— Ні… — пітнів я над панелями керування. Тривимірна проекція «Поділля - 123», схожа на дивну рибину, була переповнена червоними сегментами. — Доступ до маневрових двигунів теж відсутній.

— Скільки часу займе налагодження? — спохмурнів Онищенко. Зморшки на чолі командира стали глибшими, ніж звичайно.

— Невідомо, — знизав я плечима.

— Працюйте!

Далі…