Дивов Олег

Остаточний діагноз, або Співчуття патологоанатома (Олег Дивов)

П’ятниця, 9 грудня 2011 г.
Рубрика: Літпроцес
Мітки:
Проглядів: 1269
Підписатися на комментарі по RSS

Будемо відверті: мало хто зі старших колег по цеху стежить за творчістю молодих письменників. Олег Дивов - один з небагатьох, хто дійсно «у темі». До речі: він був у числі засновників того самого конкурсу «Рвана Грілка», що протягом ряду років є основним полігоном для випробування сил фантастів-початківців.

Підвищений інтерес до феномена МТА не випадковий. Саме МТА зруйнували останній наш корпоративний міф – про фантастику, як бастіон Російської Духовності™ у масовій культурі. Міф цей пестувала цехова критика, і з її думкою було дуже приємно погоджуватися. Тому що за огорожу фантастичного гетто – туди, де буяв «іронічний детектив» і звірствував «кримінальний бойовик», - стало моторошно навіть визирнути. Образ Російського Читача геть розпадався. Замість милого інтелігентного простака, такого собі фізика-лірика, що хитро примружився (зіпун, гармонь, півлітри, дві вищих, у кишені Кафка, православний хрест під сорочкою додається), на письменника раптом уп'явся скляними очима затурканий освітянець зі споживчою авоською (пуховик, плеєр, пиво, курси офіс-менеджерів, Марініна, православний хрест навипуск). Картина має настільки жахливий вигляд, що багато хто повернувся до неї спиною, втішаючи себе думкою про Читача Фантастики, що нехай і нечисленний, зате - особливий.

Далі…

Нагороди з несамовитим журі

Четвер, 24 листопада 2011 г.
Рубрика: Літпроцес
Мітки:
Проглядів: 1273
Підписатися на комментарі по RSS

Нагороди з несамовитим журі

та інші призи фендому

(Олег Дивов)

 

У нашій фантастиці занадто багато премій. Є нагороди поважні, є зовсім невагомі, є нарочито дурнуваті, є такі, що й сміх, і гріх.

Прибутку від них нуль, на тиражі вони не впливають. Недарма сказав Борис Стругацький: «Сенс літературної премії - зробити приємне хорошій людині». Але чому навколо цих призів виникають скандали? Звідки стільки ображених письменників, молодих і не дуже? Є підстави бити тривогу?

Так, є.

Далі…

Ну, про видавництва?

Четвер, 3 листопада 2011 г.
Рубрика: Літпроцес
Мітки:
Проглядів: 1437
Підписатися на комментарі по RSS

Трохи поговоримо про інший бік - про видавництва. Торік Олег Дивов написав похмуру статтю про долю письменника у російському видавничому бізнесі. Ситуація в Україні ще гірша, бо справжніх мейджорів в нас нема. Тож, шановні автори, написати текст - це лише половина справи. Дізнайтеся про темний бік Місяця.

Олег Дивов

ЗАВЖДИ ЗНАЙДУТЬСЯ ІНШІ ПИСЬМЕННИКИ

Перш, ніж говорити про взаємини авторів і видавців, візьмемо до уваги Три аксіоми.

1. Всі брешуть

Письменники люблять бідкатися. Нормальна справа – коли автор, що продає мільйон книжок на рік, запевняє, ніби доходів від продажів йому «не вистачає на життя».

Видавець не зацікавлений у розкритті своїх карт. Він буде робити гарну міну при поганій грі і скромно мовчати при добрій. Не встиг Вадим Нестеров стати головредом «Попліту», як заспівав йому дифірамби: розумне, просунуте, успішне. Хоча, коли був журналістом, розповідав, які в «Попліту» дикі повернення тиражів. Адже вони навіть Марину Юденич примудрилися злити.

Ну і найзапекліші брехуни – читачі, які прикидаються компетентними у видавничих справах. Він щось десь чув, йому Рабінович наспівав, і ось вам готовий експерт, впевнено несе чортівню.

2. Ніхто нічого не знає

Письменницька спільнота, навіть така на вигляд згуртована, як у фантастів, насправді роздроблена. Там багато хто кого не любить. Обмін правдивою інформацією про те, кому скільки заплатили, і кого на чому кинули, дуже ускладнений. Тому якщо нижня планка гонорарів і тиражів більш-менш зрозуміла, то рівень вище «п'яти рублів з примірника» найчастіше вкритий мороком невідомості.

Видавець – останній, хто зацікавлений в тому, щоб автори такою інформацією обмінювалися. Деякі прямо просять своїх авторів не базікати на цю тему. Сам видавець не проти пошпигувати за конкурентом, але його більше цікавлять залишки тиражів на складах, ніж чиїсь копійчані гонорари.

Щодо читача - див п.1. Максимум, що може читач почерпнути з інтернетів – розповідь письменника, що пролетів повз грошей (десять років тому). Читач вирішує, що і сьогодні все так само, і починає гучно співчувати.

3. Ніхто не хоче думати

Автори підписують договори не дивлячись, легко йдуть на кабальні угоди, забувають уточнити очевидне, а потім бігають інтернетом і голосно кричать: «Нас підставили!» Вони самі винні у своїх бідах, але їм хочеться співчуття.

Колеги, уявіть, їм співчувають. Зрештою, письменників багато, а видавництв мало. Тому злі питання на кшталт «Ну й навіщо ти друкувався в Центрполіграфі?» або «Невже ти не здогадувався, що алкаш NN проп'є твій гонорар – все одно він у тебе крихітний, як раз на одну п'янку?» вважаються непристойними.

Інтернет повний сповідей скривджених письменників, і це формує цілком певну картину (грабежі, насильство, свавілля), деякою мірою навіть правдиву. Деякою мірою.

Письменники наступають на граблі постійно. Показовим є казус з Мінаєвим, «успішним бізнесменом» і взагалі діловим, якого не обдуриш. Ух, як він метав громи і блискавки у себе в блозі: якісь гади продають електронні копії його духлесів, нібито за дорученням АСТ, а він на таке згоди не давав. Виявилося – давав. Не дивлячись.

В аналогічній ситуації Перумов (його «електронки» передали Літресові пакетом разом з іншими ексмошниками, а він не знав про це і голосно вилаявся) публічно вибачився. Мінаєв, кажуть, теж обіцяв принести вибачення. Але забув.

А видавцеві думати взагалі невигідно. Йому потрібний стійкий прибуток, який дають кулінарні книги, сонники і брошури «Бюст європейського розміру за 28 тижнів», а зовсім не ваші геніальні твори. У видавничому бізнесі занадто високі накладні витрати щоб ризикувати і викаблучуватися.

Розумові здібності читачів краще за все показує такий образливий, але наочний факт: більшість народу до сих пір переконане, ніби завищені ціни на книги – виключно провина видавців. Про наявність таких ланок, як «оптовий книгопродавець» (+100 до ціни) та «роздрібна мережа» (ще +100) читачі не здогадуються.

Прийняли до уваги? Ну тоді поїхали.

Далі…