Григорчук Віктор

Нова релігія

Субота, 24 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2385
Підписатися на комментарі по RSS

 Елілая так боялася, що одного разу цей день прийде і її життя зміниться. Воно стане простішим і зрозумілішим... Чи не так? Це ж правильне слово для світу без вибухів, диверсій, і боротьби во ім’я правди. Але чиєї правди? Кому, на біса, потрібна та правда? Мільйони людей не знають правди і не хочуть знати. Вони працюють на заводах, служать в арміях, добувають корисні копалини на астероїдах, але найголовніше, що вони просто живуть. Вони просто радіють життю, просто закохуються, разом ходять в Храм, харчуються сонячним промінням, а вночі їм вільно торкатися шкіри один одного, торкатися губ, відчувати аромат волосся.

 Дівчина намагається уявити як це - торкатися когось, і як це — більше ніякого підпілля, постійного стомливого страху, що тебе викриють, заберуть серед ночі в Заборонене Місто і... ніхто ніколи більше про тебе нічого не почує.

 Елілая робить замріяний глибокий подих: напевно це неймовірне щастя — не знати ніякої правди і мати змогу просто жити і кохати. І не треба бути тим, хто намагається щось змінити, боротися. Бо той хтось нічого не досягне у своїй боротьбі. У того когось — все невпевнено, все складно. І у того когось — не багато шансів кохати і бути коханим: їх обох пристрелять, і наступних після них пристрелять.

 Чарівна дівчина Елілая не хоче, щоб її пристрелили.

 Дівчина з очима чистого неба хоче щоб її кохали.

 Дівчина з яскравими, ніби вимазаними кров’ю губами, стоїть перед дзеркалом, розглядає відображення свого стрункого спокусливого тіла і хоче, щоб його кохали. Що тут дивного, коли молода дівчина зустрічає чоловіка своєї мрії: вона кохає його, він кохає її. І це по-справжньому, і це реальність, така проста і манлива. Що тут дивного, чорт забирай?!

 Елілая кричить, її голос розлітається квартирою і тане в найглибших її кутках. Якщо все так просто, чому ж вона боїться?

Далі…

Парадокс Близнят

Неділя, 25 вересня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 2958
Підписатися на комментарі по RSS

            Розмова з товстуном у сірому плащі та чорному капелюсі — не найкращий варіант для початку дня. Але вислухавши, я одразу зрозумів чому він вибрав мене. Нічого дивного. В усій Сонячній системі, від крихітних космічних станцій Поясу Койпера до колоній на Меркурії мало залишилося таких покидьків як я. Чи то Міжпланетна Поліція перестала брати хабарі, чи то всім раптом захотілося хоча б на старість вибороти собі право повернутися і померти на Землі, але людей без моралі та совісті, готових за хороші гроші продати душу дияволу, стає все менше і менше. Що ж, гріх жалітися, ціна за послуги таких як я росте, конкуренції немає.

           

            До того ж, навіть погані хлопці мають шанс потрапити на Землю. Принаймні, замовник видав мені фальшиву перепустку. Цікаво, що він за один, такого рідкісного товару, як перепустки, не знайти і в найповажніших контрабандистів.

 

            Щоправда у замовника була вимога — все має статися за трагічних обставин. “Герої повинні помирати трагічно, інакше вони стають самими непотрібними істотами на планеті,” - промимрив до мене жирний придурок у сірому плащі та чорному капелюсі. Я не мав би нічого проти, якби не принципи. Його умови виходять за межі моїх принципів. Але, чорт забирай, за обіцяні ним гроші можна змінити навіть стать.

 

            Це все брехня. У покидьків немає ніяких принципів, тобі просто ставлять якісь умови, ти заперечуєш. Завжди спершу заперечуєш, щоб вони не казали. Ти так не працюєш і тому накидаєш зайву тисячу міжпланетних кредитів. У покидьків немає принципів, особливо коли йдеться про такі гроші.

Далі…