Ворон Андрій

Погана робота

Понеділок, 30 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2002
Підписатися на комментарі по RSS

В такі дні Сергій не любив свою роботу. Він працював старшим інженером утилізаційної бригади, керував людьми, що різали на шматки кораблі, списані в утиль. Не найпопулярніша робота у Всесвіті. Частіше за все, доводилося різати багатотоннажні вантажівки чи рейсові пасажировози. Екіпажі ставилися до таких кораблів як до гулящих дівок, яких повно у різнокаліберних барах, та і самі вони були постійними відвідувачами тих закладів. Для астронавтів такі кораблі були просто черговим місцем де пройде один-два контрактних рейси. Далі корабель переходив у руки наступного екіпажа. Аж доки не діставався капітану, що мав відігнати старезну лоханку на звалище. Звісно астронавти квапились розлигатися з неприбутковим рейсом та дістатись до нового кораблику, ще більшого, ще комфортнішого, ще моднішого. Нашвидкуруч черкнувши потрібні підписи вони зникали не озираючись.

Інша справа це кораблі особисті, здебільшого невеличкі яхти та катери. До таких хазяї прикипали. Вони були поряд усе життя, а подекуди належали і не одному поколінню. Хоча до таких кораблів ставилися радше як до домашніх тварини. Ні, шкода звісно, та особливо довго горювати не будуть. Тому поплачуться при оформленні паперів. По-позітхають хвилину другу. А потім погасять реактори і поквапляться до верфі обирати нового улюбленця.

Але час від часу приходив по-справжньому поганий день, от так як сьогодні. День коли на утиль приганяли науково-дослідницький чи військовий корабель. І не важливо це була машина, що разом з екіпажем сміливо та зухвало розширювала обрії Імперії, чи своїми броньованими бортами ставала на їх захист, такий корабель ставав для екіпажу чимось набагато більшим. Так ротація кадрів була притаманна і науковому та військовому флотам, але і ті і інші прекрасно розуміли, що у критичний момент не буде на кого розраховувати, окрім товаришів та корабля. А це породжувало особливий емоційний зв’язок між машиною та екіпажем.

Далі…

Пульс Всесвіту

П’ятниця, 23 вересня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 2695
Підписатися на комментарі по RSS

«Вже пройшло два тижні від провалу експерименту. Військові конфіскували данні та фактично замкнули науковий персонал по каютах з формулюванням: “За для  вашої ж безпеки”. Тепер ми ув’язнені на військовій базі, у такому закутку всесвіту куди жодна людина, при здоровому глузді, не попхнеться. Тож маючи прорву вільного часу вирішила почати вести щоденник.

Причина з якої я очолила цю програму банальна як почуття матері та фундаментальна як будова Всесвіту. Я хотіла подарувати своєму сину дорогу до зірок, як колись Хіггінс подарував її людству.

Мені завжди було цікаво що тоді відчули люди? Нездоланний та недосяжний Всесвіт раптом гостино відкрив свої обійми сміливцям. Хіггінс знайшов спосіб обійти закон нашої системи координат і запустив стрілу швидше променю світла. Багато чого змінилося з тих часів. Стихійна колонізація та народження Імперії. Дивовижні відкриття та страшні трагедії. Але гіперкосмос ніяк не хотів підкорятися. Технологій розвивалися, мережа гіпербрам ширилася, з’єднуючи між собою все нові і нові системи, розсуваючи межі обрію. Та все одно шлях до зірок лишався крихким містком на безоднею: Енергетичні сплески реакторів, розгінний та гальмовий шлях, гіпертечії та гіпершторми, Примарні Хвилі та Частотні Пульсари, і ще сила силенна небезпек що чигали на сміливців у безмежному “Океані Хіггінса”.

Далі…