Витрикуш Анастасія

Гранатовий сік

Четвер, 22 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2598
Підписатися на комментарі по RSS

- … Два, один. Прокидайся.

Раптовий поштовх повернув до денного світла.

- І що скажеш?

- Нічого.

Відсунула стільця вбік і пересіла.

- Тобто?

- Не хочеш кави? Тобі було би непогано збадьоритися.

В чайнику починала шуміти вода.

- Як це нічого?

- Пусто, нема за що й учепитися. Чергова невдала спроба.

- Знов…

- Зрештою, можеш сама послухати те, що записав диктофон.

Горнятка парували свіжістю майже чорного напою.

- Пізніше, не зараз.

Глибоко вдихнула. Поправила сорочку. Білу «з холодком». Бездоганну. Окрім як тоненька смужечка на комірі та на кишенях. Колір – специфічний червоний, який говорить сам за себе – кардіочервоний.

Рингтон. Упереміш із вібро. Мить.

- Біжу.

І вже у дверях додала:

- Там пацієнта привезли. Я ще потім зателефоную.

- Згода.

В темпі. Змінюється слайд. Гори. Попелясті гори. Скелі. Тут, під ногами. І там, далі. Й далі, далі. Гори. Аж до обрію. До неба. Попелястого неба. Міраж. Дурманиться. Снується сивим туманом перед очима. І… Стоп. Спинися. Та-а-ак. Там пацієнта привезли. Зберися. Що це було? Мікросон? Хм. Схоже на те. Перевтома. А такої розкоші я собі дозволити не можу. Ще, не дай Бог, рука смикнеться там, де не треба, і тоді, коли не треба. Таки варто було випити кави.

Далі…

Падав перший сніг

Четвер, 1 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2664
Підписатися на комментарі по RSS

Стук у дверцята. Навіщось. Після чого до кімнати зазирнуло досить миловидне обличчя, якусь мить очі пробіглися серед рідкокристалічних барикад наноапаратур та -систем, шукаючи людину. Знайшли, всміхнулися.

- Доброго ранку! – промовила вона та ще додала: – І гарного дня!

Далі кімната №… [та ні, краще розповім у наступному абзаці] на 15-му поверсі величезного творіння рук людських (точніше, розуму людського і рук технічних) закінчилася. І казці кінець. Хто бачив – молодець. А тривала вона всього лише хвилинку. Навіть менше. З-за стін ще деякий час чути було швидкі кроки нагору.

Вона завжди користувалася сходами. (Всі інші, звісно, ліфтом.) Таке архітектурне пристосування вийшло з ужитку, як мінімум, півстоліття тому. А то й більше. Існував цей релікт лише так собі, умовно. Сучасніші урбаністичні комплекси взагалі не були оснащені сходами. Про таке згадали, фактично, завдяки їй.

Вона – дизайнер [скорочена назва професії, яка в більшості документів значиться чистовою (1,2,3,4…) або ж цифровою (1,0,1,0…) комбінацією]. На ймення – Катерина. Або ж Кася, як вона сама представилася. По суті, Кася – митець, формат митця в даний момент розвитку людства. Назва не має значення, адже ars longa est/мистецтво вічне…

Далі…

Ноїв ковчег

Субота, 3 вересня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 3027
Підписатися на комментарі по RSS

- Ну, все, відлітаємо, – сказав командир екіпажу, перехрестився і натиснув на кнопку. Шум перебив усі наступні репліки. В ілюмінаторах ще кілька хвилин не було нічого видно…

- Дивіться, люди! Земля!

- Аж не віриться, що ми – останні, хто її бачить.

- Чому? А може, хтось зараз сидить за телескопом і спостерігає цю синю планету, поки вона ще існує. От як наш біолог. Гей, Олю, що ви там бачите?

- Місто…

- Яке?

- Моє рідне місто… Парк, центральна вулиця… Університет…

- Ану, ну! Мені й самому цікаво стало.

- Покажіть!

- Дайте, я теж подивлюся… Гарний!..

- І дуже старий. Це ви тут навчалися?

- Так.

- Мій не такий, – зітхнув головний механік Ярослав. Заглибився у роздуми і бачив перед собою, мабуть, старі «світлини» з минулого відрізку свого життя. Так, усе, що відбулося до того, як команда ступила на борт космолайнера, відходило у минуле. Ціла епоха відлітала у небуття. – Я навчався у новітньому технічному вузі. Дуже хотів мати престижну професію, тому вступив на факультет всесвітньої інформації та обробки даних.

Далі…

Просто повір

Четвер, 1 вересня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 3259
Підписатися на комментарі по RSS

- О, ви знову в просторі! Доброго ранку! І що там новенького?

- Доброго ранку. Та, нічого особливого. Маємо нову туманність, яка тільки-тільки почала зароджуватися у четвертій сфері. Її буде ще не скоро видно.

- Із Системи сповіщень не було?

- Ні. Я, правда, бачив, що на планету 2-1138925 упало кілька дрібних чужорідних об’єктів, але ніхто не просив допомоги. Отже, вона не потрібна.

- А ви що робите?

- Як бачите, спостерігаю. Планета 7-9448412.

- Досить віддалена. Аж сьома сфера… А, та це ви знову вивчаєте вашу улюблену відсталу цивілізацію? Не розумію, як вам, видатному вченому, це може бути цікаво?

- Не розумієте? А чи багато ви про неї знаєте, щоб вважати цікавою або нецікавою?

- Знаю стільки, скільки відомо Системі.

- В тому-то й річ, що даних маємо надто мало. Це означає, що наші уявлення про неї та її жителів можуть бути хибними.

- Вони ж не приєднані до Системи. Вони настільки примітивні, що вважають свою планету єдиним носієм життя. Хіба це вам ні про що не говорить?

Далі…